Скільки б рятувальники не попереджали не ходити в гори, особливо взимку, без підготовки, відповідного спорядження та незнайомими маршрутами, щороку в Карпатах шукають загублених, пише УНІАН.
Чи реально попередити трагедії та як врешті змусити туристів замислитися, що ризикують не лише собою, а й життям тих, хто буде вимушений їх рятувати?
Двоє киян – Сергій та Олексій – приїхали в Пилипець відпочити. 13 лютого вирішили приєднатися до групи з 20 осіб, яких вивозив на верхів’я Гемби ратрак. На горі, де в той час погодні умови були не найкращі, туристи розійшлися, хто куди. Двоє лижників вирушили вслід за п’ятіркою сноубордистів. Згодом останні напишуть у «Фейсбук» (а потім видалять допис) про те, як загубилися у напрямі, протилежному до Пилипця, і шукали спуск. При цьому здаля помітили й Сергія з Олексієм. Вочевидь, тоді хлопців бачили востаннє. Після цього про загублених лижників рятувальників повідомила дружина Сергія, яка не змогла додзвонитися до чоловіка.
Сергієві пощастило. Після ночі в горах він все ж зустрівся з рятувальниками. І тоді почалися повномасштабні пошуки Олексія.
Жодних зачіпок
«Нам відомо, що чоловіки спустилися до річки, а потім вирішили піднятися назад у гори. Хоча було б логічно рухатися вже вниз, таким чином вони б, зрештою, вийшли до села Березники, – розповів УНІАН начальник гірської пошуково-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення УДСНС України у Закарпатській області Олександр Гуляк. – Є багато версій, але так і не зрозуміло, чому лижники вирішили йти вгору, де і знайшли дорогу до лісосіки. Припускаємо, обрали не той напрям – замість спуску в село, пішли вглиб лісу дорогою, яка зрештою просто закінчилася. Йшли, щонайменше, 3-4 години. Коли розійшлися – достеменно невідомо. Сергій вийшов на зв’язок, який місцями з’являвся, і рятувальники скерували його, куди рухатися. Але чоловік вже тоді розповів, що свого друга не бачив уже кілька годин…».
Рятувальники відпрацювали всю інформацію, яку надав Сергій, а також усі версії, які були у них. Потерпілий виїхав на місце, де бачив востаннє Олексія, там у значному радіусі оглянули кожен виступ, впадину, повалені дерева, навіть застосовували металошукачі, сподіваючись, що вони спрацюють на кріплення на лижах чи флягу чоловіка…
«На жаль, поки що ми не знайшли ніяких слідів. І це доволі дивно. Адже зазвичай, коли людина губиться, вона робить усе можливе, щоб її знайшли, залишає якісь сліди – палиці встромляє у сніг, чіпляє якісь шматки одягу, рукавиці, щоб тільки вказати шлях. А тут їх нема, тому важко працювати, жодних знаків, зачіпок. До всього, нові й нові фрірайдери їдуть у зону пошуку. Трапляться так, що ми виходимо на галявину, а з неї веде кілька слідів, мусимо розділятися і рухатися по всіх напрямах, щоб відстежити кожен…».
За словами врятованого Сергія, у його друга була запальничка, і якби він розклав вогнище, то, ймовірніше за все, рятувальники його побачили б. Чому не зробив цього – невідомо…
Взагалі, за словами очільника гірських рятувальників, якби киянин рухався, на його сліди вийшли б.
«Пошуки не припинятимемо, тільки просимо інших туристів бути обачними, не додавати нам роботи», – каже Олександр Гуляк. П
«Я підняв очі й зрозумів, що лишився на вершині сам…»
«Я підняв очі й зрозумів, що лишився на вершині сам. Мене не почули, і не почекали. П’ять досвідчених райдерів зникли в хмарі, спускаючись з Гемби, щоб вполювати паудер на відрозі наступної вершини. Я був шостим і лише побачив, в якому напрямку зникає остання кольорова куртка. Шкода, не взяв рацію з собою. У мене замерзло кріплення і починала замерзати маска. Правильним рішенням було б одразу не йти, але жага катнути й не лишитися самому штовхнула вперед, у білу пітьму, в сторону Малої Гемби. Їхати не було можливості, відстібнувся і майже побіг. Тримаючи в голові, що ні в якому разі не можна брати вправо, бо там – смерть. Йду по середині хребта, десь провалюючись під сніг, десь втримуючись на насті, і пробую розгледіти своїх…», – цей допис зробив в соцмережі Володимир Притула, фрірайдер, який так само нещодавно спускався з Гемби, на якій уже понад тиждень шукають 40-річного киянина Олексія.
Притула має певний досвід і пройшов інструктаж, не є новачком, але все одно читати його слова – моторошно. На щастя, Володимир спустився з гори, але в розмові з УНІАН зізнався, що відчуття пережив ще ті.
Пощастило й Ігорю Грищенку, якого майже в аналогічних нинішнім умовах шукали кілька років тому. Чоловікові вдалося виживати в зимових горах протягом 5 днів, чоловік врятувався, бо натрапив на лісову сторожку.
Тож, на жаль, попередження рятувальників ніхто не чує.
Статистика пошукових операцій у горах б’є рекорди
Начальник УДСНС України в Закарпатській області Мирослав Щербей розповів, що, вирушаючи зимою у гори, відпочивальники, в гонитві за гострими відчуттями, забувають про власну безпеку. А наслідки від такої зухвалості можуть бути досить сумними. Підтвердження цьому – трагічні події, які багато разів ставалися у горах.
«Тільки вдумайтеся: за 2020 рік у гірських масивах краю загинули 10 осіб. І це не лише екстремали-фрірайдери, серед них є й ті, хто вирішив спробувати власні сили в горах уперше», – зазначив він.
Тільки з початку 2021 року закарпатські рятувальники здійснили 161 вихід у гори, під час яких врятовано 158 осіб, із яких 123-м надали невідкладну медичну допомогу.
Схоже, такої статистики, як у нас за місяць, в гірськолижних європейських країнах немає за рік. Не буває періоду, щоб у Карпатах не велися серйозні пошукові операції.
«Якщо згадати наймасштабніші пошуки за останні три роки, то згадується січень 2019-го, коли ми п’ять діб шукали 36-річного киянина, який на Різдво вирішив із товаришем активно відпочити та покататись фрірайдом на схилах Гемби. Тоді, окрім гірських рятувальників з двох областей, авіації ДСНС, лісників, волонтерів, поліції, були залучені й кінологи-прикордонники з собаками та безпілотний літальний комплекс. Ми вже й не сподівалися знайти його живим. Адже провести у горах при температурі повітря -20 так довго – майже неможливо! Але диво сталось. І хоча чоловік отримав обмороження кінцівок та переохолодження, його знайшли живим», – згадує посадовець.
Втім, це – щасливий випадок. Адже в тому ж 2019-му двоє людей у Карпатах загинули: один замерз на Гембі, інший загинув під лавиною на Драгобраті. У 2017-му двоє залишили одного, який загинув. У 2013-му на тій же Гембі потрапили в лавину ще два чоловіки: один загинув, інший поламав обидві ноги, але дивом вижив, його врятували… Того ж року в Карпатах були ще дві смерті.
Найстрашніша трагедія, яку досі пам’ятають всі закарпатські рятувальники, трапилася у 2010-му: тоді в лавині загинув командир Воловецького рятувального відділення Василь Вербищук, його тіло знайшли лише через тиждень. А загублені сноубордисти, які тоді викликали рятувальників, благополучно спустилися до села Березники…
З горами жарти погані
Причину таких трагедій в Карпатах рятувальники пояснюють кількома факторами. Перший і основний – невміння реально оцінити свої сили. А з горами жарти погані.
«Коли люди недооцінюють гори, то трапляються такі трагедії, – каже Олександр Гуляк. – У гори треба йти екіпірованим, ще краще – з гідом, який знає місцевість. Найгірше йти самому – у разі травми чи навіть погіршення самопочуття вам ніхто не допоможе, а зв’язку може просто не бути».
Інша причина – бажання відпочити попри все, «відірватися», бо вже приїхав, то шкода втрачати час і гроші.
«Скільки такого буває, що люди вирішують поїхати в гори, не маючи при цьому й найменшого досвіду таких подорожей, – розповідає рятувальник. – Закуплять одяг, обладнання, приїжджають на кілька днів, а тут – негода. Попри попередження, їдуть на гору, бо шкода втрачати гроші, час, хтозна, чи вдасться ще покататися… Тож нерідко, не усвідомлюючи, яка на них може чатувати небезпека, виїжджають і губляться. Гори дуже непередбачувані. За 10 хвилин сонце може зникнути, налетіти вітер, туман, і людина нічого не бачить за кілька кроків від себе. Розраховувати в таких умовах на порятунок чи бодай на ту ж сторожку лісівників – не варто, ви можете біля будиночка пройти за кілька метрів і не помітити його, так само, як і рятувальника чи позначку, чи ще щось. Тому, якщо є застереження не йти в гори, просимо – не йдіть, це справді смертельно небезпечно!».
Третя проблема – безвідповідальність. Якщо кататися прокладеними трасами, то, звісно, нічого не трапиться. Однак біда в тім, що в Карпати часто їдуть так звані адреналінщики на «чорний фрірайд». Вони знають, що в тих же Татрах чи деінде їм такі походи просто так не зійдуть з рук. А в Карпатах, виходить, все можна.
«Вони їдуть сюди, бо хочуть потрапити у дику місцевість, відчути адреналін, але, якщо так, то мають розуміти, що лишаються сам на сам з горами, – розповідає Гуляк. – Хотів би застерегти всіх: думайте, що робите, бо в горах, крім себе, немає, на кого розраховувати. І якщо не зважаєте на своє життя, то подумайте про рятувальників, які розуміють, на який ризик ідуть щодня, лишаючи сім’ї, рідних… При цьому, часто наші спеціалісти працюють у вкрай небезпечних умовах. Адже ще не було випадку, щоб рятувальники зупинили пошукові роботи, якщо людина телефонує, що замерзає, і якщо ми знаємо, де вона чи підозрюємо, де може бути».
Важливий запобіжник – штрафи
Рятувальники впевнені: для того, щоб уникати трагедій у майбутньому, слід хоч трохи готуватися до виходу в гори. Крім екіпірування, треба вивчити місцевість, пам’ятати, що на Гембі є маркування туристичних маршрутів, встановлені точки порятунку – інформаційні вказівники, на яких вказані номери телефонів рятувальників та інша важлива інформація. З цим проблем немає. Проблема в іншому: щоб туристи замислювалися над можливими наслідками бездумного виходу в гори, мають бути штрафи та обов’язкова реєстрація у рятувальників перед сходженням у гори.
«Також туристи мають страхуватися, а страховка вже відшкодує затрати держави на роботу рятувальників, – уточнює Гуляк. – Вильоти гелікоптерів, кожен день по 12-13 одиниць техніки, волонтери надають ратраки, снігоходи, людей – понад півсотні щодня – це ніхто не відшкодовує, а порушники не відповідають. Якщо не штрафувати, то такі ситуації повторюватимуться».
До слова, деякі туристи вже почали реєструватися перед виходом в гори. Не всі, але й показник у 5,5 тисяч станом на 20 лютого – вже суттєво.
«Коли вони зареєстровані, то ознайомлені з ситуацією у горах, – каже Мирослав Щербей. – Якщо погода несприятлива, то рятувальники докладуть максимум зусиль, аби відмовити туристів від сходження. Якщо ж погода нормальна і сходженню нічого не загрожує, то пошуковці знатимуть, коли туристична група планує повернутись. І якщо у цей день вони не вийдуть на зв’язок, то наші фахівці одразу ж вийдуть на допомогу, бо завдяки реєстрації знатимуть район, де є група, чи той, хто загубився. На жаль, повністю від неприємних несподіванок в горах застрахуватися неможливо, але якщо підготуватися заздалегідь, тоді й шанс на порятунок значніший. Зрештою, для цього й працюють у регіоні 12 гірських пошуково-рятувальних відділень, десятки професіоналів, за плечима яких численні сходження в гори та сотні врятованих життів».
Правила виживання в горах
Насправді загубитися в горах дуже просто. Причому, в будь-яку пору року.
«Людський мозок так влаштований, що вестибулярний апарат спирається на візуальні орієнтири. Як тільки вони зникають (я переконався на власному досвіді), коли їдеш у повному тумані, коли видимість кілька метрів, ти перестаєш усвідомлювати, з якою швидкістю рухаєшся і чи рухаєшся взагалі, ти зависаєш у невагомості, в голові наче починає паморочитися, ти ловиш якісь такі легенькі «вертольотики», відчуття, як з похмілля, ти нічого не розумієш», – розповів УНІАН досвідчений фрірайдер із понад десятилітнім стажем, інструктор, член Асоціації професійних гірськолижних інструкторів України APSI Ukraine Юрко «Граблі» Карашівський.
За його словами, якщо вже опинився в такій ситуації, варто не панікувати: «Найкращим варіантом буде вертатися власними слідами чи слідами ратрака/снігохода. Це набита дорога, яка виведе назад, на курорт. Якщо потрапив в туман і навколо жодних орієнтирів, слід повертатись до зони видимості чи зони лісу, намагаючись знайти схил з найменшим кутом нахилу. Різка зміна кута на рельєфі є вкрай небезпечною. Якщо ви знайшли стовпчик, залишайтесь поруч і дочекайтеся рятувальників. Інакше можна вийти на карниз, зірвати лавину. Спробуйте окопатися: якщо є лопатка – вирийте снігову траншею, яму, що вийде, ляжте в неї на рюкзак, а лижі виставіть угору, щоб їх побачили, і чекайте, коли вас врятують…»
За словами Юрія, причин трагедій в горах кілька. Перша – відсутність інформаційної політики, маркування і засобів безпеки на кшталт захисних сіток.
«Я за те, щоб внизу, біля витягів, був стенд, і на ньому було написано: стільки-то загинуло на горі, стільки травмовано. Мають бути встановлені детальні карти схилів, бо в туристів часто відсутнє будь-яке розуміння того, куди вони потрапили. І якщо складні погодні умови, то рятувальники мають мати повноваження зупиняти роботу всіх – і витягів, і ратраків, і снігоходів. Власники останніх хочуть заробити, тож вивезуть туристів на гору, а потому й байдуже…», – розповідає досвідчений турист.
Також, Юрій переконаний, що страхування туристів має бути обов’язковим:
«У Європі, якщо поїдеш за огороджену зону, це суто твоя відповідальність. І рятувальну операцію чи виклик гелікоптера потім оплачує страхова або з власного гаманця. А суми виставляють чималі (порятунок гелікоптером може обійтися у кілька тисяч або навіть десятків тисяч євро)».
Ну, і насамкінець, ще однією причиною трагедій, за словами інструктора, є бездумність людей, які без інформації, без підготовки, зі звичайними трасовими лижами сідають на ратрак. «Зазвичай, перше питання, яке вони ставлять, зійшовши з нього на горі: «А куди нам тепер їхати?». Не можна так чинити в жодному разі, до виходу в гори треба готуватися!», – каже Юрій.
Наплічник, ремнабір, ножі та їжа: без чого не варто йти в гори
Юрко Карашівський також нагадав, які речі варто взяти з собою, якщо зібралися в гори покататися.
«Як вважає один мій колега, на жоден з наших металобрухтних підйомників без 30-метрової бухти мотузки, без альпіністської обв’язки, без спорядження, яке б допомогло у разі виникнення надзвичайної ситуації спуститися вниз, сідати просто страшно», – поділився він.
Втім, зрозуміло, що мало хто з туристів-любителів буде кататися з бухтою мотузки. Проте тим, хто збирається на фрірайд чи «покататися в диких умовах», все ж варто звернути увагу на перелік найнеобхідніших у зимових горах речей:
- Обов’язково слід брати з собою наплічник. Причому він має бути не міським, а спеціальним, для фрірайду, з грудною і поясною стяжками і жорсткою спинкою, яка діє як захист спини. Краще, щоб у цьому рюкзаку були теплі речі – шапка, балаклава чи баф, додаткові рукавиці, флісовий светр або пуховка, які можна піддіти чи замінити в разі намокання.
- Набір для виживання – ремкомплект, мультитул, викрутки (для сноуборда окрема).
- Армований скотч, яким можна полагодити буквально все, навіть підмотати лижні кріплення, або зламану палицю.
- Снек, термос із чаєм – обов’язкові.
- Ліхтарик – без варіантів.
- Засоби комунікації та навігації, краще за все – рації. У телефон перед виходом слід ввести контакти рятувальників. На мобільний краще встановити програму, яка знімає координати навіть в режимі офлайн (що в горах – часте явище) і може передати їх у режимі екстреного зв’язку. Ще краще мати, крім сенсорного телефона, звичайний кнопковий – він надійніший і не так «боїться» морозів.
- Протилавинний набір: щуп (мацак), лавинна лопата, лавинний датчик (біпер), який одягається на тіло під верхній одяг перед виходом із готелю увімкненим і знімається лише після повернення. Перевірка роботоздатності виконується перед кожним спуском лідером групи.
- Ножі краще мати два – один в рюкзаку, інший у курточці.
- Запальничка теж вкрай необхідна (або мисливські сірники, як уточнили рятувальники) – у разі потреби можна розвести багаття, а це не тільки можливість зігрітися, а й дати сигнал рятувальникам.
- Аптечка. Вона має бути групова (якщо йдете компанією) та індивідуальна. Слід возити з собою пластир, клей БФ, перекис тощо. Групова аптечка містить ще шину, знеболююче, заштрик, гемостатик, ножиці.
Цей перелік, за словами Юрія, хоч і здається бозна-яким великим списком, насправді – необхідний мінімум і далеко не для професіоналів. Багато місця не займе, а ось життя може врятувати. Крім того, перед тим, як вирушати в гори, краще за все пройти спеціалізовані курси, на яких бодай теоретично дадуть уявлення про те, як виживати, якщо потрапив в екстремальну ситуацію.
… Пошукові роботи на Гембі все ще тривають – Олексія шукають десятий день поспіль. Рятувальники говорять, що шанси вижити у киянина – мізерні. І, попри те, що за пошуками стежить мало чи не вся країна, щодня на «101» надходять нові й нові повідомлення про загублених туристів.
