Є у нашому суспільстві певний прошарок населення, який закликає до революції та походу захисників України на Київ, щоб “розібратися із злочинною владою”.
Будемо відвертими, чимала кількість таких людей є не самісінькими колаборантами, а цілком ідейними патріотами, що не дуже гарно розбираються у діючих політичних процесах. У цьому є величезна заслуга завдяки так званих “зрадофілів”.
Будь-які контраргументи про те, що після можливої зміни влади Росія почне шматувати Україну, такі громадяни парують, мовляв, Путін вже напав. Так воно і є, але ж справа у тому, що російська агресія, судячи з усього, лише починається.
Розвідники кажуть, що на Донбасі перебуває досить велика кількість військ, щоб конфлікт був заморожений. Для масштабного наступу в терористів немає достатньо ресурсів, але ж це, насправді, питання кількох місяців та надання команди на розміщення на окупованих “ДНР” та “ЛНР” батальйонно-тактичних груп ЗС РФ у великій кількості. Взагалі-то, зараз йде активна підготовка до можливого та рішучого вторгнення Москви на нашу територію. Окупанти намагаються нас оточити, розділити, розсварити. Щоб у потрібну мить наступити з усіх напрямків. Чималу роль у цьому відіграє саме захоплення Азовського моря. Відбиватися від російських терористів в акваторії буде дуже складно, то ж, якщо цей наступ відбудеться, основні бої йтимуть на суші. У тому, що путінські найманці наразі опанували Азов, вже ніхто не має сумнівів. Але питання, що буде далі.
Після захоплення Криму та початку “навчань” у Ростовській області, я кожного ранку йшов вже захопленим Донецьком та думав: війська РФ ще стоять, то ж поки не почалося. Тоді ще не було такого масового вторгнення на нашу територію, то ж всі жили в очікуванні великого кіпішу та видихали, сподіваючись, що війна почнеться хоча б трошки пізніше. Ще хоча б на день, два, тиждень.
Зараз відчуття зовсім такі ж самі. Нас оточують, готуються до бою, та можуть почати війну із новою силою дуже скоро. Скоріш за все, як каже Турчинов, агресію треба чекати у випадку програшу терористичних політиків типу Тимошенко, Рабіновича та інших на виборах. Їх перемога означатиме лише швидку окупацію всієї України. Поразка – можливий привід для війни.
Скоріш за все, росіяни після остаточного захоплення Азовського моря підуть на захід, щоб заблокувати для України Чорне. Для них Крим – величезний плацдарм для контролю над нашою акваторією від Широкіного до Залізного Порту. І, якщо вам здається, що ситуацію врятують кораблі НАТО, які патрулюють морський простір чорномор’я, то, нажаль, розчарую: як за нас не вступилися у 2014-му, так буде й зараз. Наявність американських есмінців біля Криму для Кремля означає лише необхідність діяти більш вибірково: ні в якому разі не повинен загинути військовий США, все інше – можна. І, якщо це все ж таки станеться, всі задокументовані обстріли України з моря, атаки наших кораблів, загибель моряків, стане лише темою для обговорення на Радбезі ООН із обов’язковим занепокоєнням та вето.
Наші військові готуються до битви у морі та на суші, але ж ситуація загострюється постійно. На Сході – десь 30 тисяч терористів. Яка кількість їх у Білорусі, сказати не можна, але ж відомо, що чимало. Ще більше зможуть перекинути, а Бацька ніяк не протидіятиме через страх. До того ж, які гарантії, що Орбан не домовився із Путіним про захоплення Закарпаття силами угорськомовних “ихтамнетов”? А чи не нападуть під шумок військові з ПМР на Одещину за підтримки десанту з моря і чи не мріють тисячі озлоблених пропагандою поляків “повернути” Львов та “помститися Бандері” за Волинь”?
Нажаль, небезпека наразі є всюди. І коли росіяни почнуть блокувати кораблі у Чорному морі, потрібно справді напрягтися, об’єднатися та підготуватися до відсічу окупантів з наших земель.
Будь-які контраргументи про те, що після можливої зміни влади Росія почне шматувати Україну, такі громадяни парують, мовляв, Путін вже напав. Так воно і є, але ж справа у тому, що російська агресія, судячи з усього, лише починається.
Розвідники кажуть, що на Донбасі перебуває досить велика кількість військ, щоб конфлікт був заморожений. Для масштабного наступу в терористів немає достатньо ресурсів, але ж це, насправді, питання кількох місяців та надання команди на розміщення на окупованих “ДНР” та “ЛНР” батальйонно-тактичних груп ЗС РФ у великій кількості. Взагалі-то, зараз йде активна підготовка до можливого та рішучого вторгнення Москви на нашу територію. Окупанти намагаються нас оточити, розділити, розсварити. Щоб у потрібну мить наступити з усіх напрямків. Чималу роль у цьому відіграє саме захоплення Азовського моря. Відбиватися від російських терористів в акваторії буде дуже складно, то ж, якщо цей наступ відбудеться, основні бої йтимуть на суші. У тому, що путінські найманці наразі опанували Азов, вже ніхто не має сумнівів. Але питання, що буде далі.
Після захоплення Криму та початку “навчань” у Ростовській області, я кожного ранку йшов вже захопленим Донецьком та думав: війська РФ ще стоять, то ж поки не почалося. Тоді ще не було такого масового вторгнення на нашу територію, то ж всі жили в очікуванні великого кіпішу та видихали, сподіваючись, що війна почнеться хоча б трошки пізніше. Ще хоча б на день, два, тиждень.
Зараз відчуття зовсім такі ж самі. Нас оточують, готуються до бою, та можуть почати війну із новою силою дуже скоро. Скоріш за все, як каже Турчинов, агресію треба чекати у випадку програшу терористичних політиків типу Тимошенко, Рабіновича та інших на виборах. Їх перемога означатиме лише швидку окупацію всієї України. Поразка – можливий привід для війни.
Скоріш за все, росіяни після остаточного захоплення Азовського моря підуть на захід, щоб заблокувати для України Чорне. Для них Крим – величезний плацдарм для контролю над нашою акваторією від Широкіного до Залізного Порту. І, якщо вам здається, що ситуацію врятують кораблі НАТО, які патрулюють морський простір чорномор’я, то, нажаль, розчарую: як за нас не вступилися у 2014-му, так буде й зараз. Наявність американських есмінців біля Криму для Кремля означає лише необхідність діяти більш вибірково: ні в якому разі не повинен загинути військовий США, все інше – можна. І, якщо це все ж таки станеться, всі задокументовані обстріли України з моря, атаки наших кораблів, загибель моряків, стане лише темою для обговорення на Радбезі ООН із обов’язковим занепокоєнням та вето.
Наші військові готуються до битви у морі та на суші, але ж ситуація загострюється постійно. На Сході – десь 30 тисяч терористів. Яка кількість їх у Білорусі, сказати не можна, але ж відомо, що чимало. Ще більше зможуть перекинути, а Бацька ніяк не протидіятиме через страх. До того ж, які гарантії, що Орбан не домовився із Путіним про захоплення Закарпаття силами угорськомовних “ихтамнетов”? А чи не нападуть під шумок військові з ПМР на Одещину за підтримки десанту з моря і чи не мріють тисячі озлоблених пропагандою поляків “повернути” Львов та “помститися Бандері” за Волинь”?
Нажаль, небезпека наразі є всюди. І коли росіяни почнуть блокувати кораблі у Чорному морі, потрібно справді напрягтися, об’єднатися та підготуватися до відсічу окупантів з наших земель.
Автор: Олексій Чибісов
