Чотири ночі в СІЗО. Чи зміниться влада Зеленського після арешту Єрмака

Сумний і невеселий виходив 18 травня із будівлі Лук’янівського СІЗО колишній голова Офісу президента Андрій Єрмак. Пише УП.

Загалом він провів в ізоляторі не так багато – всього чотири ночі.

Але ще якихось три місяці тому уявити сам факт, що Єрмака арештують, поки президентом залишається його найкращий друг Володимир Зеленський, могли тільки найбільш сміливі політичні прогнозисти.

За іронією долі, свої перші ночі в ізоляторі Андрій Єрмак провів поруч із людиною, яка свого часу благословила його прихід у справді велику політику.

Недалеко від Єрмака в будівлі ізолятора СБУ на Печерську вже кілька років сидить олігарх Ігор Коломойський.

У 2019 році Зеленський став президентом багато в чому завдяки ресурсам і зв’язкам саме Коломойського. Андрій Єрмак тоді був нікому не відомим київським юристом. Він міг спокійно ним і залишитися.

Але в якийсь момент у 2019-му саме йому випала роль стати переговорником із росіянами на перших, ще таємних зустрічах, котрі були організовані із залученням того ж таки Коломойського.

Якби не той переговорний трек, який почав курувати Єрмак, то, можливо, різкого кар’єрного стрибка до “другої людини в державі” ніколи б і не було.

Але це вже вправляння в умовному способі, якого історія не визнає. Що ж можна сказати безумовно, це те, що з часом головний дніпровський олігарх опинився в опалі у нового президента. От уже третій рік Коломойський перебуває в ізоляторі за звинуваченнями в шахрайстві, відмиванні грошей та за іншими статтями.

Тож, у певному сенсі можна сказати, що ознайомчий візит Єрмака по той бік ґрат став символічним возз’єднанням політичного учня з учителем. Але приємним воно навряд чи могло б бути.

По-перше, як не раз переказували співрозмовники УП на Банковій та в правоохоронних колах, ув’язнений олігарх часто заочно “передавав привіти” вже ексглаві ОП.

По-друге, за день до заїзду Єрмака в СІЗО із нього в Менську колонію перевели виключеного із президентської фракції “Слуга народу” депутата Олександра Дубінського, який чекає вироку у справі про державну зраду.

Але перед тим, як поїхати в іншу тюрму, за даними “Дзеркала тижня”, Дубінський встиг хоч трохи, але нагадити Єрмаку і зіпсувати й без того некомфортне перебування в ізоляторі.

У зонах для прогулянок нібито з’явилося кілька написів авторства Дубінського, зміст яких зводився до того, що Єрмак у царстві тварин належить до класу “птахи”.

Якщо це правда, то навряд чи Дубінський, опинившись в ув’язненні і дізнавшись про таку ж долю для Єрмака, проникся відомою піснею на слова Михайла Петренка “Дивлюсь я на небо”. Можна припустити, що колишнього колегу по політичному табору Дубінський намагався зарахувати не до соколів, а до котрогось із видів свійських птахів, яких не дуже люблять в арештантському світі.

Це міг би бути початок мініатюри у “Вечірньому кварталі”. От тільки це не жарт, а цілком реальна ситуація, яка дуже символічно сталася в переддень сьомої річниці президентства Володимира Зеленського.

Щоб краще зрозуміти весь драматизм цієї політичної трагедії і спробувати уникнути подібних у майбутньому, УП вирішила відрефлексувати три важливі речі про ув’язнення Єрмака: як він з’явився, як допустили його арешт і, що найважливіше зараз, що буде із системою, архітектором якої він був.

Фаворитизм Зеленського

Однією з визначальних рис президентства Володимира Зеленського є його погано приховувана як не зневага, то зверхність щодо інститутів представницької демократії.

“Так, якось він ідею парламентаризму не оцінив. Що б там не ставалось, “Перший” усе одно не любить Раду, не вірить у її можливості, а сподівається, що зможе своїми силами швидко вирішити всі питання”, – з іронічною посмішкою розмірковує в розмові з УП один із топів президентської партії в найвищому органі представницької демократії.

Власне, тому всі сім років президентства Зеленського були часом боротьби за зменшення кількості політичних суб’єктів до одного монополіста.

Від перших тижнів на посаді, ще не маючи навіть власної фракції в парламенті чи людей в уряді, Зеленський почав поводитися так, ніби він є і буде одноосібним правителем України.

Після тріумфу “Слуги народу” на парламентських виборах 2019 року ця тенденція лише посилилась.

Але замість того, щоб, маючи повноту влади, швидко розбудувати і реформувати мережу державних інституцій, які б стали опорою для його дуже амбітної й тепер уже забутої передвиборчої програми, Зеленський повірив у власну обраність та швидкі дії.

Через це повноваження від людей, обраних народом, поступово почали перетікати людям, яких вибирав сам Зеленський у консультаціях із тісним колом своїх людей на Банковій.

Це, своєю чергою, привело країну до ситуації, коли нею управляють не люди, наділені формальною владою, а група із “п’яти – шести менеджерів”, серед яких на всіх етапах правління вирізнявся один головний фаворит президента.

Якщо придивитися до політичного шляху Зеленського, то Андрій Єрмак був головним уособленням цього фаворитизму. Однак не був ні єдиним, ні навіть першим.

Зеленський завжди був схильний до такої форми керування, коли є він – беззаперечний лідер, та перший після нього – довірена особа з майже необмеженими повноваженнями для втілення волі самого Володимира Олександровича.

До політики, за часів “Кварталу” таким “продюсером” для Зеленського був Сергій Шефір. Саме він, як розповідали УП численні співрозмовники у “Кварталі 95”, був одночасно чимось на зразок старшого брата та виконавчим продюсером: забезпечував Зеленському можливість бути головною зіркою в їхній творчій професії та не відволікатись на зайві організаційні деталі.

Коли Зеленський став президентом, Шефір перейшов із ним на Банкову. Але тоді сталася перша велика зміна фаворита – на арені з’явився Андрій Богдан.

Його важливість для президента була настільки велика, що заради призначення люстрованого Богдана Адміністрацію перейменували в Офіс президента.

І Андрій Йосипович віддячив Зеленському сповна. У 2019–2020 роках УП багато писала про те, що країна фактично перетворювалась на президентсько-богданівську республіку, де більшість питань вирішувалися дзвінками і матюками Андрія Богдана, а суди, урядовці, РНБО, Рада та всі інші заганялися у струнку вертикаль під одноосібним керівництвом президента.

Але в цього була своя плата. Андрій Богдан ніколи не славився своїми добрими манерами чи здатністю бути приємним. Різкий, агресивний, хоч і дуже ефективний, втягнутий в конфлікти з іншими членами команди і навіть Коломойським, глава ОП різко контрастував із непомітним, “зручним, як італійські туфлі” Андрієм Єрмаком.

Простий помічник президента знайшов собі місце між Зеленським і Богданом. І коли в лютому 2020 року глава ОП подав у відставку, президент її спокійно прийняв. У нього був уже новий фаворит.

Перший час на новій посаді Єрмак був просто еталонним фасилітатором між урядовцями, депутатами, керівниками фракцій та Офісом президента: всім намагався допомагати, всіх пробував мирити.

Але дуже швидко він збагнув, що в такій вертикальноорієнтованій системі влади догоджати треба не всім, а лише тому, хто на її вершині.

“Якщо хочете збагнути, як Єрмак отримав такий вплив, то треба зрозуміти, що у його житті був лише об’єкт, один інструмент, на якому він мав навчитись грати – Зеленський. І Андрій весь вій час витратив на це навчання”, – пояснює природу успіху Єрмака один із його колишніх соратників.

Дуже скоро, опанувавши цю науку, Єрмак, не наділений жодними формальними повноваженнями, фактично став головним центром кадрової, економічної, санкційної та всіх інших політик.

І робив це так вправно, що президент, схоже, і справді вірив у тезу, озвучену в одному з інтерв’ю: “Єрмак робить лише те, що кажу йому я”.

Принаймні президента все влаштовувало аж до моменту, поки діяльність Єрмака та інших наближених не стала загрозою для самого Зеленського.

Щойно почали з’являтися “плівки Міндіча” і “квартири Чернишова”, стало зрозуміло, що далі на цих плівках почне фігурувати прізвище Єрмака, а можливо – і…

Коли представники системи додумали це речення до кінця, дні Єрмака при владі мусили закінчитися. Утримання його на посаді мало перспективу потопити всіх із владної команди. Для владної верхівки це було очевидно. Але Єрмак не вірив до останнього, що його сюзерен, його друг зможе його звільнити. Проте той звільнив. Для нього це було не вперше.

Ізолювати фаворита

У листопаді 2025 року Андрій Єрмак уперше втратив майже необмежену владу. Однак він був не перший, хто це переживав. Тим паче, більшість попередніх відкинутих улюбленців Зеленського сам же Єрмак і виживав із системи влади і оточення президента.

Комусь, як, скажімо, заступнику глави ОП Кирилу Тимошенку, прем’єру Олексію Гончаруку, віцепрем’єру Олександру Кубракову чи міністру Дмитру Кулебі, вдалося, втративши статус фаворита у своїй сфері, відбутися просто забуттям і відставкою.

Когось, як Андрія Богдана, втрата найвищої довіри наздогнала навіть через роки у формі персональних санкцій за взагалі непереконливими підставами.

Єрмака ця фаворитська карма спіткала, мабуть, у найбільш лайтовій формі з боку президента.

Після листопадової відставки Андрій Борисович повністю зник зі згадок про будь-які офіційні заходи чи події, пов’язані з президентом Зеленським.

Утім, це не означало, що Єрмак зник узагалі.

Переживши момент відчаю і зрозумівши, що даремно наговорив журналістам про “відправку на фронт”, він дуже швидко оговтався. 

Ба більше, Єрмак виробив досить струнку стратегію самозбереження. У неї було фактично дві сторони – публічна і тіньова.

На публіку Єрмак обрав собі середовище, в якому планував або й досі планує зберегти свою суб’єктність і вплив на систему та розраховує надалі спробувати конвертувати це у власний захист у судовому процесі.

Йдеться про його суб’єктивацію в адвокатському середовищі.

Одразу після звільнення Єрмак поновив своє адвокатське посвідчення і здійснив ледь не диво кар’єрного стрибка в адвокатському самоврядуванні: він майже миттєво став керівником створеного під нього комітету в Асоціації адвокатів. Очолює цю структуру давно пов’язувана із Віктором Медведчуком Лідія Ізовітова.

“Асоціація – це дуже закрите середовище, і ти, в принципі, не можеш нічого зробити, не прийшовши на поклон до Ізовітової. Очевидно, що вона завжди залишає за собою місце № 1, але саме вона визначає, хто буде проявлятися в публічних каналах асоціації, хто буде займати посади і тому подібне”, – пояснює один із учасників асоціації в розмові з УП.

Якщо врахувати, що пов’язаний із Єрмаком продюсер і виробник дронів Артем Колюбаєв уже давно зайшов у частку будівельного бізнесу Медведчука-Столара, то співпрацю з Ізовітовою можна розглядати як черговий приклад якихось майже магічних фактів порозуміння між Єрмаком і друзями й партнерами Медведчука.

Власне, сама стратегія, яку обрав Андрій Борисович для свого збереження, є по факту калькою шляху Медведчука після Помаранчевої революції та втрати влади.

Медведчук, захопивши під контроль адвокатське самоврядування, став людиною, від якої залежало призначення членів у керівні органи в судовій сфері. Він зміг зберігати свій вплив на систему фактично до моменту, коли його обміняли на українських захисників.

“Тобі не треба іти у Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфкомісію суддів тощо. Щоб контролювати людей, тобі треба бути тим, хто призначає членів ВРП і ВККС”, – пояснює логіку дій один зі співрозмовників УП в адвокатському середовищі.

Непублічна складова стратегії збереження Єрмака розвивалась не гірше. Зникнувши фізично з кабінетів на Банковій, він, однак, залишився там як учасник ухвалення рішень.

Усі його заступники збереглися на Банковій. Усі його люди в уряді залишилися на посадах. Усі люди Єрмака в інших органах влади втримались у системі.

Фактично Єрмак просто пересів із кабінету на Банковій в офіс на сусідній Ольгинській, де зустрічі з ним не так давно зафіксувала “Українська правда”.

Не заважало цьому навіть призначення нового голови Офісу президента Кирила Буданова.

Власне, безпорадність “ревкому”, який звалив Єрмака з посади, але не зміг виключити його з управління країною, певною мірою заспокоїла ексглаву ОП. Здавалося, що серйозно “Міндічгейт” його може і не торкнутися.

Незрозуміло, що давало йому таку впевненість – чи запевнення президента про якісь домовленості з правоохоронцями, чи віщування Вероніки Феншуй.

Але коли журналісти розкопали нову порцію матеріалів “Міндічгейту” й оприлюднили невідомі до того протоколи розмов фігурантів справи, Єрмак виявився абсолютно неготовим до того єдиного реального виклику, до якого мусив би готуватися від самого моменту відставки.

Коли слідчі і прокурори прийшли до нього оголошувати підозру та просити у ВАКСа про арешт, з’ясувалося, що за майже пів року після обшуків Єрмак ніяк не підготувався, тим паче не подбав про підготовку грошей на заставу.

Однак іще неприємнішим сюрпризом для Єрмака мала стати абсолютна відстороненість президента від його проблем. Його, хто за п’ять років фактично створив ту систему одноосібної влади, якою Зеленський досі користується, президент не згадав за весь час скандалу жодним словом.

Навіть тим людям у системі, які готові були закинути за колишнього шефа якісь гроші, це з ОП заборонили. Щоб не втягнути, не дай Бог, президента публічно в цей контекст.

Хоча непублічно він був там по самі лікті. За іронією долі, президент віддавав команди зібрати гроші для Андрія Борисовича тій системі, яку будував Єрмак і яка без його присутності почала сипатися, наче картковий будинок.

Коли в четвер вранці суд ухвалив рішення про заставу для Єрмака в 140 мільйонів гривень – тобто понад 3 мільйони доларів, – з’ясувалося, що для людей, які на скандальних плівках обговорюють угоди на 600 мільйонів доларів, знайти хоча б три мільйони “білими” – непідйомна задача.

При тому такі люди, як Давид Арахамія та інші, яким, за інформацією УП від джерел у владі, Зеленський доручив збір коштів, стукали в усі двері. Пропозиції підтримати Єрмака надійшли навіть людям, яких він сам роками кошмарив перевірками, силовиками та погрожував санкціями.

Навіть попри те, що на вечір п’ятниці 15 травня “курс обміну” Єрмака на готівку був один до трьох: за даними УП, деяким бізнесменам пропонували за 1 мільйон “білих” внесків – 3 мільйони кешу.

Можливо, причина була в тому, що збирати гроші довелося тим самим членам “ревкому”, які восени валили Єрмака з посади. Може, зіграв фактор паніки лояльних але професійно непридатних людей, яких колишній глава ОП порозставляв на важливі посади в банках і держслужбах.

Але попри крики “Першого” система не змогла чи не захотіла рухатись швидше і фактично сама гарантувала Єрмаку зайві два дні на нарах для вирішення питання, чому він не сокіл, чому не літає.

***

“Депутати, м’яко кажучи, у шоці. Це настільки токсичний кейс, що навіть вони бояться якось у ньому засвітитися. Уже зараз очевидно: це кінець будь-якого впливу Єрмака. Далі це просто нереально”, – ділиться в розмові з УП один із впливових представників “Слуги народу”.

До останнього Єрмак ще міг вдавати із себе жертву якихось умовних заокеанських переслідувань через його “непоступливість” на переговорах. Але після історій із “гадалками” і всього іншого він став просто смішним.

“Навіть люди, яким він зробив чимало поганого, після цього судового процесу, історій із гадалками, СІЗО та всіх принижень, кажуть одне: його просто по-людськи шкода. Вожак не може викликати жалість”, – пояснює один із впливових співрозмовників у депутатському корпусі.

Та і питання, по суті, вже не в здатності колишнього глави зберегти вплив.

Те, що Єрмак втратить своє місце в системі – очевидно. Питання в іншому: як і чи зміниться президент? Чи, схиляючись до вирішення проблем лише створюючи фаворитів, він просто спробує знайти собі нового?

Варіантів не так багато. На всю владу залишилось три людини з чітко окресленою суб’єктністю: лідер фракції “СН” Давид Арахамія, керівник Міноборони Михайло Федоров, глава ОП Кирило Буданов. Ну, є ще прем’єрка Юлія Свириденко, але її суб’єктність ще перебуває, скажімо так, на стадії становлення. Власне, це і все, що може в нинішній ситуації запропонувати президенту його владна команда.

Але з того, як президент поводиться з усіма згаданими людьми, виникає враження, що поки він швидше схильний обмежувати їх явні чи вигадані політичні прояви, ніж робити когось із них своїм наступним фаворитом. Хоча інакшої моделі поведінки в нього, здається, і немає.

Якби він хотів чи міг вчинити інакше, то мав такий шанс ще в грудні минулого року.

Тоді, як писала “Українська правда”, в контексті пошуку нового голови Офісу президента, Зеленський спершу звернувся до Михайла Федорова. І той прийшов із планом антикризових заходів: конкурси на посади генпрокурора та керівника ДБР, повна заміна керівництва Офісу, масштабні зміни в уряді тощо.

Натомість президент обрав варіант стабілізувати владу за допомогою Кирила Буданова в ОП. Останній мав забезпечити активізацію переговорного процесу зі США й Росією та спробу швидко завершити війну дипломатичним шляхом.

Тоді й стало зрозуміло, що реформаторський запал президента вичерпується.

Але чи є в нього інший вибір зараз, після того, як усі учасники ОСББ “Династія” вийшли з чату?

Роман Романюк, УП