Пропонуємо Ваші увазі роздуми блогера щодо можливості забудови хребта Свидовець:
Сáме зі схилів Свидовця витікає річка Кісва, навколо устя якої, в селі Луг, століттями живе рід моєї мами.
Дітваком, біля берега, я ходив студеними водами цієї річки. І я не хочу, аби вже мої нащадки побачили тут лише голе каміння. Тому і долучаюся до важливої справи: беруся захистити Свидовець.
Можна зрозуміти місцевих гуцулів, які живуть довкола схилів Свидовця. Вічно безробітні, залишені напризволяще владою всіх рівнів, вони шукають довшої гривні. З іншого боку – екоактивісти. Але вони думають не лише про егоїстичний добробут місцевих людей, а ще й про сталу екологічну безпеку для найширшого кола осіб. Бо ж усвідомлюють, що екологічна катастрофа Свидовця обернеться трагедією в усьому басейні Верхнього Потисся. Адже внаслідок руйнації цього гірського масиву зміліють (а то й зовсім зникнуть) річки Чорна Тиса і Тересва, Шопурка та Кісва. До цього все повільно йде…
До речі, маємо красномовний і, водночас, трагічний приклад річки Тереблі. Ще в дорадянський період було спроектовано просто природожерний проект Теребле-Ріцької ГЕС, суть якого полягала в наступному. Завдяки значному перепаду висот, вода з вищого русла Тереблі по турбінах спускається до нижчого русла Ріки. Таким чином і ґенерується електроенергія. Крім того, аби забезпечити безперебійну роботу цієї самої ГЕС, створили закарпатську «Атлантиду» – Вільшанське водосховище. Внаслідок цього технологічного безглуздя до і так повноводної Ріки надходить переважна кількість води з Тереблі. І дурість, яку не встигли зробити попередники, довершили в СРСР.
Сталося щось погане? Так, дуже погане. Вода в Тереблі щоліта пересихає настільки, що зникає на рівні залізничного мосту в селищі Буштино. А це майже добрий кілометр (!) до устя річки, де вона впадає в Тису. Як наслідок, біорозмаїття в нижній частині басейну річки Тереблі за останні півстоліття спотворено до невпізнаванності, а рівень ґрунтових вод катастрофічно впав. Звідси і проблема з питною водою не лише в Буштині, але й в сусідніх селах, пишуть Версії з посиланням на zaholovok.
При цьому, спричинивши екологічну катастрофу в долині річки, Теребле-Ріцька ГЕС постачає енергію навіть до Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі. Сáме так буде і з «другим Буковелем» на Свидовці. Полонину вкриє туристичне місто, а всі річки, які витікають з цього хребта, всохнуть. І все…
А тепер про вигодонабувачів, які дуже вже хочуть перетворити гірський масив Свидовець на «другий Буковель». Це обрана гуцулами влада громад, територіально причетних до цього проєкту. І їхній інтерес явно нездоровий. Нездоровий настільки, що одразу постає очевидне запитання про корупційну складову: якщо, всупереч всій екологійній логіці, обрана влада сіл відстоює виключно інтерес інвесторів, скажіть чесно, перші транші «інвестицій» вже надійшли? І, напевно, до конкретно визначених кишень заповзятих лобістів?
Мені дивно чути необґрунтовані пояснення державних службовців різного рівня, які суголосять однією коломийкою: «От як вже збудують на Свидовці «другий Буковель», так і місцеве населення на туризмі нарешті заробить!» Стоп! А як же сільський туризм?! Чому це у Косівському і Верховинському районах на Івано-Франківщині без (!) наявності «другого Буковеля» місцеві гуцули нормально і в достатку живуть із сільського туризму, а в Рахівському і Тячівському районах таке неможливе? Виходить, що відділи агрополітики, туризму і економіки в державних адміністраціях цих районів так само, як і працівники Теребле-Ріцької ГЕС, просто сидять на зарплатах і висиджують собі пенсії?! Ми постійно чуємо і читаємо в наших ЗМІ, що затверджено чергову програму розвитку тваринництва, що чеські партнери підписали з нашою обласною владою договір про співпрацю, що відбувся навчальний семінар щодо розвитку сільського туризму. А де реальні результати?! Чому відділ агрополітики досі не залучив інвесторів, які б покращили племінну базу і збільшили поголів’я молочної худоби в гуцульських садибах довкола хребта Свидовець? Ось і було би крафтове сімейне сироваріння з пристойним доходом для місцевих вічно безробітних родин. І чому управляння туризму роз’їжджає по виставках, а до гуцульських садиб довкола Свидовця досі не скеровано цілорічний потік туристів з партнерського для нас чеського краю Височіна? З інших країн теж. Може, комусь час писати заяви на звільнення?
Доречно тут буде згадати позитивний туристичний досвід деяких громад Закарпаття, до якого було б дуже корисно придивитися очільникам місцевих громад та посадовцям різного рівня. І не лише придивитися, а й почати діяти.
Колочава, думаю, є нашою найуспішнішою самодостатньою туристичною громадою з десятком музеїв, школою вівчарства і рештою туристичних благ, які дають змогу селянам жити з туризму. Велятино, маючи один термальний туроб’єкт, дозволяє заробляти на сільському туризмові переважній більшості мешканців цього села. І «Садиба Пинті» там є. І навіть промаркований кінно-пішохідний маршрут «Шлях Пинті» там є. Нижнє Селище. Сироварня цього села забезпечує стабільним доходом власників молочної худоби цього та ще кількох сіл навколо. І равликова ферма там є. І ще свої австрієць і француз. А от ніякого «другого Буковеля» у цих селах нема. Бо його там вже й не треба.
Значить, аби покращити добробут місцевого населення, Свидовець взагалі не треба плюндрувати. Достатньо того, аби державні службовці різних рівнів нарешті почали виконувати свої посадові обов’язки, а не переконували всіх, що дати дохід місцевим гуцулам можна лише знищивши цей гірський масив. Це все одно, що лікар почне пропонувати своїм пацієнтам евтаназію замість того, аби вилікувати їх та повернути до нормального і повноцінного життя. Тому сільським головам і працівникам галузевих відділів місцевих РДА слід почати розвивати депресивні громади довкола Свідовця. А ні, то йти з посад.
Отже, хто винен і що робити, ми з’ясували. Але треба зауважити ще один важливий момент. Свидовець – це брама, яка, по суті, є останнім форпостом екологічного добробуту Закарпаття. Чому? А тому, що, знищивши гірський масив Свидовець, нав’язливі інвестори та прислужлива їм влада послідовно знищать полонини Руну і Боржаву, Нарцисову долину і Чорну Гору. І т.д. Аж допоки все Закарпаття не перетвориться на заасвальтований і забетонований «прекрасний» Хрещатик. А він, колись давно, був руслом однойменної річки.
Ну, то як? Здаємо браму, чи боремося?
Артур Лерой, Вишково
