Костел Св. Франциска з Асижу знаходиться у південно-західній частині Делятина, за 1 км від центру селища.
Про необхідність побудови в Делятині костьолу представники місцевої влади вперше заявили в 1851, на відзначення візиту цісаря Франца Йосифа. Про це пише ЗПІК.
Зведення споруди на так званих Салінарних полях розпочате у 2-й пол. 1850-х рр. за планами інженера Кюна, на підставі яких новий проект мав виконати окружний будівничий Пауль Гумберт. Але з 1865 роботи припинилися через брак коштів. За дослідженнями Р. Куіріні-Поплавскі (2006), у 1865 було споруджено каплицю. На охоронній дошці на головному фасаді час побудови костьолу – початок 20 ст. – вказано неправильно.
В 1912 у храмі встановили новий орган, виконаний фірмою Рудольфа Гасса зі Львова. 1913 проведено ремонт даху і вежі (очевидно, дерев’яної) і, зокрема, збільшено її висоту. В результаті костьол отримав гіперболізовано високу стрімку вежу, яка була знищена під час Першої світової війни. Тоді ж зазнали ушкоджень вся сакральна споруда і плебанія. В 1924 проведено відбудову за проектом інженера Збежховського, відремонтовано стіни й теракотову підлогу, а також зведено нову муровану вежу. Під час свого візиту в Делятин у лютому 1925 абат Болеслав Твардовський охарактеризував храм як «гарний, мурований, після війни оновлений всередині і ззовні».
1 червня 1945 ксьондз В. Гарчинський залишив парохію в Делятині. Під час Другої світової війни костьол був легко пошкоджений. Після закриття у 1946 в ньому намагались розмістити один з цехів місцевого лісокомбінату, але до 1970 тут функціонував військовий магазин. Храм намагався врятувати делятинський краєзнавець М. Клапчук, котрий пропонував переобладнати його під музей, але, всупереч планам, там відкрили магазин мінеральних добрив.
У 1974 повністю замінено конструкцію даху над головною навою. З внутрішнього боку покриття даху (на одному з листів бляхи) вказане прізвище майстра. Тяга на північному фасаді на той час була повністю втрачена і, очевидно, реконструйована під час ремонту. В 1980 будівлю визнано пам’яткою архітектури місцевого значення, магазин звідти перенесли, і з того часу вона стояла пусткою.
Від 1990 в костьолі розпочалися відновлювальні роботи. Цього ж року за проектом д-ра габ. Зенона Блондика з Познані виготовлено престол. Скульптуру Папи Римського (дерево, левкас), яка зберігається у костьолі, привезено також 1990 з одного зі складів у с. Шевченковому Галицького району о. Казимиром. Також повернули до храму образ Святої вечері зі старого престолу та образ св. Антонія, які переховували місцеві жителі. Зі слів настоятеля, скульптура на престолі (св. Франциск знімає з хреста Ісуса) перевезена у 1990-х рр. з Івано-Франківського художнього музею.
18 серпня 1994 костьол офіційно перейшов у відання римо-католицької громади, тут розпочали Богослужіння. Опікувався ним кс. Францішек Пукайло з Надвірної. Належить храм до Надвірнянського деканату, з 2002 отримав статус самостійної парафії. Станом на 2013 рік тривають реставраційні роботи, пов’язані в першу чергу з ліквідацією замокання фундаментів і стін.
Костьол представляє собою високу (понад 30 м) цегляну однонавну прямокутну в плані базиліку з полігональним пресвітерієм та прибудованою до нього захристією.
Каркасна конструкція будівлі з вертикальних опор та склепінчастого перекриття відтворена в інтер’єрі парами здвоєних пілястр та профілюванням підпружних арок парусного склепіння. Розкреповані фрагменти гзимсу імітують капітелі пілястр. Прясла розділені подвійними, широко розставленими гуртами, опертими на пілястри.
У бічних стінах нави по три вікна, пресвітеріуму – по одному, у фронтальній стіні – одне. Вікна прямокутні, замкнені півкільцями.
Фасади не тиньковані, декоровані багато профільованими цегляними гзимсами. Головний фасад одноосьовий з трикутним щитом (неоготичним вимпергом, декорованим глухими арками), над яким підноситься висока триярусна вежа. Глухі арки-ніші у верхньому наріжнику та вздовж схилів щита опираються на плоскі консолі та мають півциркульні завершення. Нижче на осі видовжене по вертикалі вікно також з півциркульним замкненням. Під ним – портальний об’єм з трикутним вікном і чотирилистим вікном у ньому. Отвір входу замкнений двоплечовою аркою.
Бічні стіни костьолу посилені триярусними контрфорсами, які не досягають карнизу.
Дахи над навою і порталом – двосхилі, над пресвітерієм і захристією – багатоскатні.
Струнка восьмигранна триярусна вежа на гребені даху, на осі портального щита стала вінцевим елементом фронтальної стіни і одночасно домінантою всієї будівлі. Перекрита вона куполом з люкар- нами, котрий за формою нагадує дзвін. Два низьких нижніх яруси – гладкі, позначені бетонними гзимсами. Третій ярус декорований чотирма гротескними півколонками, у простінках між якими розміщені люкарни овальної форми з фігурним переплетенням. Вежа є унікальною експресіоністичною архітектурною формою, яка в руслі «поміркованого» архітектурного пуризму відтворює традиційні деталі, піддаючи їх функціоналістичній модернізації.
Архітектурні деталі костьолу мають неоготичні риси. Характерними готичними ознаками об’ємної композиції споруди є перевага вертикальних членувань над горизонтальними, високі вузькі вікна на бічних фасадах, вікно у вигляді рози в тимпані трикутного фронтону порталу, декор головного фасаду. Прослідковуються також запозичення з романської архітектури в домінуванні маси стіни над отворами, у відсутності декору, півциркульних завершеннях вікон, масивних триярусних контрфорсах бічних фасадів. Після реконструкції 1924 і надбудови нової вежі будівля костьолу увібрала риси модернізму.
Єдиний ансамбль з костьолом складає двоярусна дзвіниця відкритого типу модерністичної форми. Масивна стіна на кам’яному підмурку має чотири отвори-голосники для дзвонів, які завершуються півциркульними цегляними перемичками. У першому ярусі – три видовжені отвори, центральний з яких дещо ширший і вищий за бокові. Над ним невелика майже квадратна у плані вежа з отвором-голосником, увінчана латинським хрестом. Нижній ярус має два бетонних односкатних дашки над бічними отворами, верхній – двоскатний. Піддашшя оздоблене плоским фризом з сухариків.
