2.1 C
Ivano-Frankivsk
Субота, 28 Листопада, 2020
Головна FB Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

Петро Шекерик-Доників допомагав збирати матеріали для книжки Коцюбинського “Тіні забутих предків”, а наприкінці життя сам написав роман про гуцулів “Дідо Иванчік”.

Шекерика-Дониківа репресувала радянська влада, а рукопис його книги 60 років переховували й частково віднайшли тільки наприкінці 1990-х, пише УП.

Хто сьогодні зберігає пам’ять про автора “Діда Иванчіка” і чим унікальний цей твір.

80 років тому Петро Шекерик-Доників сидів у своїй хаті в горах, щільно затуливши фіранки, і читав книжку про правила поведінки на допитах.

Був травень, зі схилів сходив сніг – і йому теж довелося зійти в долину, на допит у НКВД.

Восьмий місяць у селі Жаб’є (тепер це Верховина Івано-Франківської області) хазяйнувала радянська влада, а його, поважного ґазду й війта, звинуватили в антирадянській пропаганді.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

Комунізму Шекерик-Доників дійсно не терпів, як і не терпів, коли йому казали “товаришу”.

За кілька тижнів до того, у свій 51-й день народження, він поставив крапку в рукописі “Дідо Иванчік” – найбільшому своєму творі.

Він описав життя свого діда, разом із тим створивши ніби енциклопедію гуцульського побуту, вірувань та мови кінця ХІХ – початку ХХ століття – енциклопедію, і до сьогодні найповнішу.

15 травня 1940 року Петра Шекерика-Дониківа арештували. День та місце його смерті невідомі.

Невідомо також, чи допомогла йому хоч трохи та брошура про допити. Але ця історія вже набула статусу легенди, яку всі переповідають.

Переказують і веселіші історії. У 1928 – 1930 роках Шекерик-Доників був послом до Польського сейму. До Варшави він їздив у гуцульському строї, а з нього кпили: гуцул з гір спустився.

Але на кпини він говорив таке:

Ось дивіться, ці мої гачі (себто штани) зроблені з овечої вовни, а як зношу їх, то віддаю скупникам лахміття. А вже потім з того шиють ваші міські капелюхи.

За таку зухвалість поляки поважали цього сільського депутата.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
До Варшави Петро Шекерик-Доників завжди їздив у гуцульському строї

Віднайдений рукопис

Петро Шекерик-Доників народився 1889 року в карпатському селі Голови, де скінчив чотири класи, а далі займався самоосвітою.

Мабуть, це йому добре давалося, бо пізніше братиме участь у знакових історичних подіях – поїде, наприклад, у складі галицької делегації до Києва на Акт Злуки УНР та ЗУНР.

Працюватиме в польському парламенті та впродовж 12 років, до приходу радянської влади, буде війтом у Жаб’єму.

Будуватиме в селі рільничу школу і млин, аби люди “легше жили і не так тяжко працювали”.

Крім цього, записуватиме деталі життя гуцулів, які потім публікуватимуть відомі етнографи.

Мабуть, знайомство з Франком, Вінцензом, Хоткевичем та іншими інтелектуалами, поїздки до Варшави та Києва дозволили йому побачити, що культура карпатського краю – особлива, і навели на думку, що її варто зберігати. Тому Шекерик-Доників збудував музей гуцульської культури.

На жаль, музей знищила радянська влада. Як знищила вона і його будівничого.

У копії справи в Меморіальному музеї Петра Шекерика-Дониківа у Верховині читаю:

Зводив наклеп на радянську владу; поширював неправдиві чутки що на великій Україні люди вмирають з голоду; проводив контрреволюційну агітацію проти СРСР.

В цьому ж музеї, в картонних теках на зав’язках зберігається рукопис роману “Дідо Иванчік”. Упродовж майже 60 років про нього або не знали, або мовчали, або вважали втраченим.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

У Меморіальному музеї Петра Шекерика-Дониківа у Верховині зберігаються його рукописи
Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

Вже після розпаду СРСР, коли стало можна говорити про репресованих, місцева жителька Ганна Шекеряк дістала зі старої скрині на горищі рукопис і віддала до редакції газети “Верховинські вісті”.

Хоч саме завдяки Ганні ми маємо змогу читати “Діда Иванчіка”, в музеї немає ані слова про цю жінку.

Новий дім

Керівничка музею Надія Маківничук заливає окропом каву і розповідає, що хата-музей збудована 1933 року.

Колись вона належала родині Петра Шекерика-Дониківа. За радянських часів її конфіскували та поділили на квартири.

Вже за незалежності батькові Надії Івану Маківничуку вдалося повернути хату – його батькам її заповіла Петрова сестра Василина.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
Ця хата-музей збудована 1933 року

Музей – це дві кімнати.

Частину будинку займає молодіжний центр, а ще у двох кімнатах живе Надія з сином.

На горішньому поверсі вона планує колись селити туристів. Ще її бабуся згадувала, як до війни тут зупинялися мандрівники – їх називали “люфтівники”, від німецького luft, повітря.

На туризмі тримається багато що у Верховині. Та коли на початку 2000-х родина Маківничуків однією з перших почала приймати гостей, на них дивилися криво: не розуміли, як можна пускати до хати чужих людей.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
Надія Маківничук керує Меморіальним музеем Петра Шекерика-Дониківа

Саме завдяки роботі з туристами Іванові Маківничуку спало на думку робити музей Шекерика-Дониківа:

Наші туристи ходять по музеях. І добре було б, якби про такого чоловіка знали не лиш наші люди, а й ті, які приїжджають до нас.

Близько 500 тисяч гривень витратили на відновлення хати.

Трохи грошей пішло, так. Але ми не могли це запустити. Бо це питання честі нашої родини, та й нашого життя, – каже Іван Михайлович.

Надія проводить мене предметами музею.

Ось фото молодого Петра з сестрою Василиною – цей знімок висів у хаті Маківничуків під образами.

Ось портрет Петра з першою дружиною, а тут – із другою, Параскою.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

Саме Параска рятувала рукописи, а після її смерті їх зберігала її донька Ганна.

Ось раква, дерев’яна посудина, де тримали сир і масло, зроблена руками діда Иванчіка.

А ось джєрга, старовіцкий ліжник – це слово не раз виникне в розмові. Петро Шекерик-Доників написав свій роман старовіцкою мовою.

Старовіцка бесіда

Це мова середини ХІХ століття. Він записав мову свого діда, який помер на початку ХХ століття, – розповідає про роман Василь Зеленчук з Криворівні.

Зеленчук почав досліджувати Шекерика-Дониківа в університеті.

“Дідо Иванчік” починається так:

У дєді з рєду дітий я двайціть и чєтвертий. А мижи живими дітми одинайцітий и найменчий, але ни випорток, бо післідь мене було ишє шестеро діточьок, лиш уни маленькими вивмерали.

Сьогодні гуцульська говірка стає все ближчою до літературної української, і освіта, ЗМІ цьому сприяють, каже Зеленчук. Найбільші відмінності лишаються у вимові.

Проведеш пару екскурсій – і вже в тебе не гет гуцульська бесіда, перевідник, – він працює в Музеї Івана Франка в Криворівні і водить екскурсії в інших місцевих музеях – у селі їх сім.

В часи Шекерика-Дониківа загальнообов’язкової освіти не існувало, батьки не прагнули віддавати дітей до школи – ті мали працювати. В такій ізоляції жила мова.

До речі, саме мова. “Меншини”, “діалекти”, – Зеленчук вважає це все пережитками радянського часу.В связи с ликвидацией склада полная распродажа! Мокасины Levis -…Замовте і собіСучасний термометрПро Зеленчука теж, як і про Шекерика-Дониківа, є історія, що може стати легендою. Якось його синові в школі задали вивчити “У Лукоморья…” Пушкіна.

Замість вчити в оригіналі, вони з дружиною та сином написали переклад гуцульською:

На Кедроватім в Чорногорі

Гаджуґи звилиси в ланци,

Вдень і вночі Чугайстер дикий

Чєс коротає у данци…

Загублені розділи

Наприкінці 1990-х редактор “Верховинських вістей” Дмитро Ватаманюк віддав набирати рукопис молодій працівниці Людмилі.

Фактично, вона стала першою людиною, яка прочитала роман повністю.

Прочитала душею, – Людмила Зузяк згадує, з яким трепетом підходила до роботи.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

Найбільше їй подобалися розділи про стосунки діда й онука. Вона в дитинстві проводила багато часу в бабусі на Косівщині, й тому і мова роману, і деталі життя діда Иванчіка викликали в пам’яті спогади дитинства.

Набирала книжку пів року – в редакції тоді був чи не єдиний комп’ютер на всю Верховину.

Економічно тяжкі роки, але Людмила пригадує, що в культурі був розквіт. Видавництво друкувало книжки про Гуцульщину, відновило випуск щорічника “Гуцульський калєндар”, який започаткував Шекерик-Доників.

“Дідо Иванчік” чекав на друк вісім років. Нарешті книжка вийшла, відбулися презентації. Читачі “весело приймили цю книжку“, як говорить Зеленчук.

Правда, в романі бракувало кількох розділів, але книжка мала майже 500 сторінок, і цим не надто переймалися.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

А два роки тому Василь Зеленчук дізнався, що загублені розділи роману опубліковані в студентській роботі. Виявляється, та сама Ганна Шекеряк, що передала рукопис до редакції, пізніше знайшла вдома ще один згорток паперів. І віддала ці тексти… сусідці, яка й опублікувала їх.

Чому не віддала до тої ж редакції, що й основну частину книжки?

Заінтригована, вирушаю на пошуки цієї жінки. 

“Жєб’є – під Синиці”

Жєб’є – під Синиці, 20 цвітня 1940 року – написав під останніми рядками роману Шекерик-Доників.

Шукати Ганну треба саме тут – у далекому присілку під горою Синиці. Підіймаюся вгору навманці: дороги не знаю, і не знаю, як виглядає потрібна хата.

Верховина давно позаду, я оминаю корів і з кожним наступним поворотом втрачаю надію знайти ті “під Синиці”.

“Пррр! А сідайте коло мене”, – кладу рюкзак між кавуном і газовим балоном, і фіра торохкотить угору. Судомно тримаюся одною рукою за борти фіри, а другою підтримую рюкзак, у якому б’ється об дерев’яні борти ноутбук.

Коли коні нарешті витягнуть віз нагору, так що видно далекі хребти, багато неба й розкидані схилами хати, фірман Андрій показує на горбочок при дорозі:

Дивіться – отут була Шекерикова хата, – як і більшість місцевих, він знає, ким був цей чоловік і трохи знає його історію. – А он там живе Ганна.

Ганна зустрічає мене – невисокого зросту, з дитячими інтонаціями в голосі та неслухняними нігтями на засмаглих руках і ногах.

Їй 76, її мучить біль у суглобах, але відпочивати не виходить: живе з донькою та онукою, і ці три тендітні жінки господарюють самі. Корова, бик, декілька телиць – це лише частина їхнього господарства.

Пізніше онука Ганни скаже, що влітку їй виходить спати лише по чотири-п’ять годин. 

Була б не віддавала ті рукописи, – зітхає Ганна Дмитрівна, коли сідаємо на лаві під хатою. У хаті обідають робочі, що допомагали складати сіно.

А що б із ними робили?

Та люди говорять, була би продала… Треба було сказати, аби видрукували і мені повернули. А вони віддали в музей…

Поява тут, у горах, журналістки тільки посилює враження, що рукописи значно цінніші, ніж ця бідна родина могла подумати.

Я знала про таку книжку, але не інтересувалася і не читала. Лиш мама казала, де рукописи стоять. Казала, що він писав уночі, пив міцний чай, каву.

Тручи в пальцях травинку, Ганна розповідає, що Петрову бібліотеку його дружина та її мама Параска рятувала, роздаючи по сусідах, а щось закопала в землю.

Сама Ганна народилася за чотири роки після Петрового арешту. Мама розповідала їй, де тримала рукопис.

Та й зберігся він у такому залізному баку”, – показує на перевернутий бідон, у яких возять молоко. – “Я виділа той бак під підлогов у стайні. Потім вийняли, поклали в мішок – і поставили у велику скриню – гамбар по-гуцульськи.

В цій скрині на горищі й лежали рукописи, а вже за незалежної України її чоловік вмовив віддати їх до “Верховинських вістей”.

Та й видали книжку, – Ганна завершує репліки сумною усмішкою.

Хоч у молодості її не цікавила писанина першого чоловіка її мами, тепер вона хотіла б мати ці рукописи в себе.

Каже, на старість любить читати листи, які писала мама з ув’язнення. Параску засудили на 10 років, за словами Ганни, “за те, що вона послова, війтова жінка“. Ув’язнення відбувала в Республіці Комі, завдяки амністії їй за два роки вдалося повернутися.

Коли видали роман, Ганна отримала 60 книжок. Продавала їх – щось узяла вчителька з сусіднього села, щось віддали до книгарні у Верховині, – багато на такому не заробиш.

І ось минуло кілька років від виходу роману – і жінка знайшла додаткові розділи:

Я папери переглядала і бачу – скручені в трубочку, зв’язані пряденою ниточкою, з льону, як мама зав’язувала… Одна студентка в мене то позичила, а потому віддала. Я вже нікому не даю.

А чому не віддали у те саме видавництво?

Ганна трохи розгублена, ніби ця думка в неї раніше не виникала: “Та ніхто не казав віддавати“.

Нові життя роману, давні життя гуцулів

Роман “Дідо Иванчік” надрукувало видавництво “Гуцульщина” 2007 року.

Повна версія роману із віднайденими розділами вперше вийшла в аудіокнижці, яку начитав Василь Зеленчук.

Тепер видавництво “Дискурсус” готує до друку книжку-білінгву: повний, із віднайденими розділами оригінал із паралельним перекладом Івана Андрусяка українською.

Місцеві театри ставлять вистави за романом – “Дідо Иванчік” отримує дуже різні продовження.

Про нього дізнаються і завдяки музею, який утримує родина Маківничуків.

Життя в горах, здається, безповоротно змінили зв’язок, транспорт і поява пластику. Але якби хтось хотів не тільки прочитати роман, а й побачити, як виглядав світ діда Иванчіка, тому варто піднятися саме до такої хати, як у Ганни.

Звідси так само далеко до транспорту і до магазину, як було в часи Петра Шекерика-Дониківа. Люди так само тяжко працюють, а їхні житла, хоч і обшиті зовні пластиком, усередині лишаються дерев’яні, зі старими ліжниками.

Коли мене запрошують обідати, на столі з магазинних продуктів бачу тільки огірки. Все решта – точно таке, як описав Петро Шекерик-Доників:

Пишла горівка у рух на столу, а за нев голубці из солонинов, буракова юшка из свинєчьов буженицев, по повній мисці набитов.

Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
Підписка
Сповіщення про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • місто
- РЕКЛАМА -
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
- РЕКЛАМА -
  • цитадель
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
- РЕКЛАМА -
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор
  • Чим унікальний роман про життя гуцулів «Дідо Иванчік» та його автор

ВАЖЛИВЕ!

0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x