Програма «Будуємо Україну разом» (БУР) стартувала близько шести років тому за ініціативи Благодійного фонду «Перша львівська фундація».
Розпочалася війна, було багато зруйнованих будинків, і молоді українці вирішили якось допомагати відбудовувати життя сім’ям на сході. А потім це переросло у щось більше, й волонтери почали проводити БУР-табори по всій Україні. Один із таких БУРчиків 21-22 лютого пройшов у Івано-Франківську. Долучився до хорошої справи і Репортер.
Вулиця Івана Павла ІІ, годинник показує 10:10. Біля під’їзду зустрічає координатор програми БУР у Франківську Віктор Лесик, молодий хлопець, студент. Веде до квартири на п’ятому поверсі, де працюють волонтери, на ходу розповідає про саму програму.
«Між БУРом і БУРчиком є суттєва різниця, – каже Віктор. – У першому випадку це тривалі табори (1-2 тижні), де волонтери, наприклад, відновлюють цілі будинки. А БУРчик – це локальні збори на об’єкт, де всю роботу можна зробити за два дні».
Під’їзд у будинку занедбаний, фарба на стінах облізла, тхне мотлохом. На поверсі стоять шість волонтерів, решта має підійти пізніше. Усі речі, що заважали, вони з квартири винесли в коридор.
Однокімнатне житло майже порожнє, пахне свіжою фарбою, в куті шафа та акваріум без води. Поруч на ліжку лежить власник квартири – 62-річний Ігор Когутяк. Чоловік на вигляд дуже немічний, йому навіть говорити важко.
«Ми – тобто, я та ще кілька людей з нашої благодійної організації – допомагаємо тяжкохворим, які перебувають у медзакладах Івано-Франківська, – розповідає Любомир Бойчук, волонтер БО «Просвіта душі і серця». – З Ігорем ми познайомились у хоспісі на Майзлях. Він довго лежав там на стаціонарі. Потім захотів додому, і ми допомогли йому переїхати. Ну і вже півтора року ми з Остапом Шаруном допомагаємо йому вдома».
За словами Любомира, власник квартири переніс два інсульти. З близьких у нього лише сестра, і та в Італії, ще старша, погано бачить, не чує, з Ігорем майже не спілкується.
«Тому ми для нього вже замість рідних, – говорить Бойчук. – Зі мною зв’язався Віктор Лесик і я попросив його допомогти облаштувати цю квартиру».
Волонтерів потрохи більшає, переважно студенти, представники благодійних організацій, є дівчина-підприємець. Віктор показує квартиру, розповідає про БУР і план роботи на день.
«Волонтерів шукати просто. Ми постійно поширюємо інформацію про акції в соцмережах, пишемо анонси для ЗМІ, охочі долучаються, – каже він. – Щодо сьогоднішньої квартири, то маємо пофарбувати стіни у кімнаті в зелений колір, а на кухні – в білий. Ще замовили пластикові вікна, через два дні їх встановлять. На ванну грошей забракло, бо кожен БУРчик має фінансування до 10 тис грн, плюс допомога від партнерів. Цього разу одними з них є БО «Просвіта душі і серця». Зазвичай у бюджет не вкладаємось, тому скидаємось самі».
Скаржиться, що в будівельних роботах важко передбачити все, бо плануєш одне, а потім потрібно ще щось, і ще щось…
Волонтери далі підходять, нас уже приблизно 15. Знайомляться між собою, адже багато з них на БУРчику вперше. Любомир Бойчук вивозить Ігоря на візку на прогулянку.
Близько 11.00 починається робота. Кожен бере рукавички, ділимо роботу й виконавців, розводимо фарбу. Одні шпаклюють і фарбують кухню, інші взялися за кімнату.
Телевізор транслює концерт класичної музики. Напевно, Ігорю вона до вподоби. Але його довелося вимкнути й перенести, бо він заважав. Натомість, хтось включив на смартфоні «Океан Ельзи».
За годину облізлі стіни зацвіли блідо-зеленим. Лінюхів тут нема, бо такі просто не приходять. Люди працюють, кожен щось робить, заходять, виходять, комусь вже треба йти – без проблем.
«Власне, у Франківську це третій БУРчик, в області – п’ятий. Перед цим ми допомагали одинокій матері, – розказує Лесик. – Там були ще гірші умови життя, ніж тут, ми облаштували ванну кімнату. А частину волонтерів тоді направили до квартири на Довгій, де була пожежа. Тоді ми зробили ніби подвійний БУРчик».
За словами Віктора, до франківського осередку БУР вже надійшли дві заявки. Перша – з Коломиї, від волонтера Андрія, ветерана АТО. Чоловік допомагав БУРу в селі Воскресинці. Тепер, вважає Лесик, потрібно допомогти і йому – облаштувати такий собі куток атовця у нього вдома. Друга заявка – із села Черче Рогатинського району. Там молодь хоче зробити домівку для пластунів. Треба допомогти.
«У нас дуже щільний графік. Зазвичай працюємо з 10.00 до 16.00 і стараємось вкластися у два дні – п’ятниця-субота, – розказує Віктор Лесик. – Але часто роботи затягуються до пізньої ночі, бо хочеться все зробити дуже добре і довести справу до ладу. Наприкінці кожного дня ще має бути культурно-освітня програма – це можуть бути звичайні настільні ігри, а може й похід у кіно. З листопада 2019 року діє програма осередків, яких по Україні є шість, сьомий зараз створюється у Львові».
Обід, піца, її замовили через інтернет. Трохи відчувається втома, хоч робота ніби й не важка, більш косметична.
Ближче до вечора квартира стала виглядати по-новому. Блідо-салатовий став насичено зеленим, а біла стеля нагадувала коридори лікарні. На підлогу постелили ковролін, на стіну повісили образ.
Закінчили близько сьомої вечора й таки втомилися. Цього разу обійшлося без культурної програми. Під час роботи і так наговорилися вдосталь.
Склалося враження, що тут усі свої, навіть коли бачишся вперше. Напевно, це і є справжній дух волонтерства – добрі люди, робота, хороші жарти і трохи думок про те, що ти не просто прожив черговий день.
