Петро Кузик — перший хворий на COVID-19 у селищі міського типу Кути на Івано-Франківщині. Населений пункт межує з Чернівецькою областю, куди Петро часто їздив велосипедом, щоб провідати 89-річну маму у село Мілієве. Після повернення з однієї з поїздок у 57-річного чоловіка і його сім’ї почали з’являтися симптоми респіраторної хвороби.
Впродовж місяця у Петра, його дочки, онуки та мами, яку він провідував на Буковині, підтвердили коронавірус.
Дочка Петра, Марія Гончарова, погодилась розповісти “Українській правді SOS” про історію перебігу хвороби у сім’ї та складне лікування батька у лікарні.
— Маріє, розкажіть хронологію хвороби у вашій сім’ї, як все розвивалося?
— Історія розпочалась наприкінці березня–початку квітня. Першим захворів тато — йому 57 років, веде здоровий спосіб життя, затятий велосипедист. До своєї мами в Чернівецьку область добирається велосипедом, це 20 км в одну сторону. Серед нас усіх у нього ця хвороба дала найтяжчий наслідок.
Хоча на противагу — він здоровий чоловік, має постійні фізичні навантаження, не палить, не вживає алкоголь. Це певна омана, що вірус (COVID-19 — Pravda SOS) атакує лише немічних і кволих.
Коли тато повернувся додому з чергової поїздки до бабусі, за декілька днів у нього почали проявлятись застудні симптоми, третього квітня піднялась температура.
П’ятого квітня у мене і мами з’явились серйозніші симптоми — ломота в тілі та підвищена температура.
— Де саме ваш батько міг інфікуватися?
— Тато не може знайти ланцюжок контактів і першопричину. Ми так думаємо, що батько захворів у Чернівецькій області, бо на той момент вона була лідером із захворюваності, і в нашому селищі не було хворих.
Контактів у нього було мінімум — ходив до магазину (у с. Мілієве Чернівецької області — Pravda SOS) купляти продукти, був у масці та в рукавицях.
— Ви звертались до сімейного лікаря?
— Особисто я звернулась до сімейного лікаря одразу. Тому що всі спочатку були нажахані тією ситуацією (коронавірусною — Pravda SOS), яка творилась в Україні.
Лікарка порадила спостерігати одне за одним, за симптомами, приймати жарознижувальні, якщо температура вище 38,5 — багато пити. І дивитись, чи немає задишки.
Шостого квітня у мого сина, якому чотири роки, вночі піднялася температура до 40 градусів, яку ми не могли збити, о 5 ранку викликали швидку. Телефонно я розповідала диспетчеру, що в нас в сім’ї у всіх ознаки респіраторного захворювання. Проте медики приїхали на виклик без захисту (захисних костюмів, які використовують на виклики до хворих з підозрою на COVID-19 — Pravda SOS).
Тест на COVID-19 синові так і не робили. Ми пробули в лікарні добу, в реанімації дитячого відділення, опісля нам сказали, що лікарня готується до напливу хворих, тому їдьте додому.
— Кому робили перший ПЛР-тест у вашій сім’ї?
— В той час, коли ми з сином були у лікарні, в тата різко піднялася температура. Викликали швидку — цього разу медики приїхали повністю захищені, в костюмах.
Тата відвезли в інфекційне відділення районної лікарні у місто Косів, де одразу призначили комп’ютерну томографію — виявили двостороннє запалення легень, хоч тато зовсім не кашляв, поклали у лікарню, зробили швидкий тест та взяли мазок з гортані для ПЛР.
Швидкий тест виявився негативним. Поки чекали результату ПЛР, до нас додому приїхала санстанція, яка продезінфікувала помешкання.
— Як проходило лікування у вашого батька?
— Після госпіталізації перші два дні у тата прослідковувалась позитивна динаміка перебігу хвороби. Але потім температура різко піднялася до 39, почалась задишка, впав рівень кисню в крові, гемоглобін був дуже високий, що означало згущення крові — батька перевели в реанімацію.
Коли підтвердили коронавірус, татові виписали експериментальні препарати, він підписував дозвіл на їх застосування.
Загалом тато пробув два з половиною тижні у лікарні, з них 10 днів — у реанімації під кисневою маскою.
— За чий кошт відбувалося лікування?
— Ми купляли багато медикаментів самостійно. Можливо, якусь частину ліків забезпечувала й лікарня, я не знаю.
Відколи тато потрапив в лікарню, то щодня в середньому від півтори до двох тисяч гривень ми витрачали на препарати, іноді бувало і більше.
— Як ви передавали ліки та все необхідне батькові у лікарню?
— Ми були на самоізоляції всією сім’єю. Я навіть дітей на подвір’я не випускала, бо у нас по-сусідстві багато дітвори і вони всі товаришують.
Лікуюча лікарка нашого тата, яка працює в районній лікарні інфекціоністкою, мешкає в нашому селищі. Вона сказала, що може щодня передавати все, що потрібно.
Мама виходила до інфекціоністки в масці та рукавицях. Навіть той пакет, в якому передавала необхідні речі, протирала спиртом. Боялась, щоб лікарка не захворіла.
Коли тато отримував пакети з продуктами і грішми, то просив молодший медперсонал, санітарок, купляти йому ліки, воду для пиття, серветки…
— Маріє, а як ви та інші члени сім’ї перенесли хворобу?
— Після дезінфекції нашого будинку ми з мамою зрозуміли, що повністю втратили нюх і смак. Оскільки діти почали жалітися на поганий запах хімічної речовини, якою обробляли помешкання, а ми цього вже не відчували.
У мене була ще ломота в тілі і в’ялість, відчувався біль в грудях і був дивний кашель.
Якщо чесно, то в мене досі ці рецептори повністю не відновились, десь на відсотків 50-60, і то смак і запах доволі спотворений.
Після того, як мій син потрапив у лікарню, педіатр передала нам апарат для вимірювання сатурації. Я зранку і ввечері вимірювала температуру та рівень кисню у сина та дочки і повідомляла лікарці.
В дочки довгий час була невисока температура 37,1-37,5 і вона легенько покашлювала. Педіатр вирішила зробити їй і мені ПЛР-тести, які дали позитивний результат. На запитання, чому не роблять тесту синові, лікарка сказала, що оскільки в нього вже немає температури, то не треба.
Але це було очевидно, що хворіли вдома всі.
— Яке самопочуття у вашої бабусі на Буковині?
— У неї також підтвердили коронавірус, паралельно одностороннє запалення легень. Лікувалась вдома, під наглядом сімейного лікаря.
Бабуся вилікувалась, але у неї проблеми з ногами. Не знаю, чи є це наслідком коронавірусу, але зараз вона лежача і приймає підтримувальну терапію.
— Ваша сім’я стала першою у селищі, яка перехворіла на COVID-19. Яка реакція була в односельців?
— В нас адекватні, класні сусіди, це дуже тішить і радує. Більшість людей проявили себе дуже людяно.
Переважно телефонували з добрих намірів і пропонували допомогу — фінансову, продуктами. Просили, щоб ми не соромилися. Така підтримка дуже класна.
Телефонували і такі люди, з якими ми нечасто контактуємо в житі, а вони десь знаходили номер й пропонували допомогу.
Одна жінка взагалі дуже чуйно сприйняла нашу ситуацію, дзвонила мені і плакала. Каже: “В тебе ж маленькі діти”. Було таке враження, що вона вже мене ховала (з усмішкою говорить Марія — авт.).
Але були і дивні телефонні дзвінки, були люди, які просто питали: “Це правда?” — тобто їм все рівно було: як ви, що ви, живі, здорові, ви щось потребуєте? Люди втамовували свою цікавість, і все.
У селі багато людей були і є, які залишаються скептиками. Вважають, що це (коронавірус — Pravda SOS) неправда, що це грип, який дає ускладнення. Що це теорія змови великих світу цього.
— Як ви зараз почуваєтесь?
— Загалом непогано. Але тато по собі відчуває, що вже такої фізичної міці у нього немає в організмі. Він звик багато фізично працювати: є господарство, є город. А він каже, що вже так не може, потрібно йому відпочити. Є втомлюваність. Після повернення з лікарні схуд на 11 кг.
— Що для вашої сім’ї було найскладніше під час хвороби?
— Невизначеність. Страх перед невідомістю.
Коли тато був у критичному стані, у мене був відчай. Я почала машинально першим ліпшим знайомим кидати прохання спільної молитви.
Це було круте випробовування для нашої сім’ї. Тішить, що дуже багато хороших людей знайшлося.
Тетяна Пляцок
