Сьогодні, 16 травня, у 1968 році у Франківську народився один із представників станіславського феномену – популярний письменник, журналіст, перекладач та есеїст Тарас Прохасько.
“Еспресо.Захід” розповість про життя і творчість Тараса Прохаська, пише Правда.іф.
Біографія та творча активність Тараса Прохаська
Фото: facebook Тараса Прохаська
Прохасько народився у сім’ї, яка мала традиції й талант до письменницької майстерності. Зокрема, священник Олекса Пристай, який написав книгу “Із Трускавця у світ хмародерів” (фрагменти з неї були опубліковані 1936 року у львівській газеті “Діло”), був прадідом Прохаська. А мати Тараса Прохаська – троюрідна племінниця письменниці Ірини Вільде, яка у 1965 році стала лауреаткою Шевченківської премії.
У батька письменника, Богдана Прохаська, було нелегке дитинство. У віці 10 років його депортували разом із сім’єю з Моршина до спецпоселення в Читі, звідки він повернувся в Україну 1956-го, коли йому виповнилося 16 років.
Тарас Прохасько народився 1968 року у Франківську. Однак перші свідомі роки життя провів у селі Делятин, що в Карпатах поблизу Яремча, де почав формуватися його характер і любов до природи. У школі Прохасько захоплювався біологією, тому у 1992 році вирішив вступити на біологічний факультет Львівського державного (нині національного) університету імені Івана Франка. За фахом він ботанік.
Уже тоді Прохасько демонстрував свою політичну проукраїнську позицію. Адже був учасником студентського руху, зокрема брав участь у “революції на граніті” в Києві.
“На моє письмо впливають біологічні методи мислення та уявлення про те, як влаштоване життя. Думати про світ за біологічними законами – це як особлива філософія. На біологічний факультет мене привела любов до лісу. Та виявилося, що біологія не має нічого спільного з любов’ю до лісу чи до тварин”, – згадував Тарас Прохасько.
За час свого навчання Прохасько змінив чимало робіт. У 1992-1993 роках був барменом, потім сторожем, ведучим на радіо, працював у художній галереї, в газеті, журналі та на телестудії. Прохасько навіть встиг знятися в короткометражному фільмі – “Квіти святого Франциска” (1993). А 1996 року в селі Делятин відбувся перший в Україні міжнародний фестиваль відеоарту, Гран-прі якого отримав двохвилинний фільм “Втеча в Єгипет” (1994), де також знявся Тарас Прохасько зі своїми синами. До речі, його син Маркіян Прохасько також став письменником.
Після завершення університету спочатку працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, згодом учителював у рідному місті. Та вже 1998 року Прохасько зайнявся журналістикою, почав працювати у львівській газеті “Експрес”, а згодом писав авторські колонки для різних видань.
Чому журналістикою? Бо Прохасько з підліткового віку мав любов до письменництва. А не вступав на філологію, бо не хотів бути радянським письменником чи журналістом. Як каже Прохасько, до 1990 року він навіть не знав, що в Україні є сучасна література. Однак після знайомства з Юрієм Іздриком, Юрієм Андруховичем та іншими “новими” письменниками він також почав долучатися до цього кола й писати власні твори. На початку 1990-х його оповідання почали з’являтися в різних збірках.
Серед письменників, близьких Прохаську за світосприйняттям, він називає Богуміла Грабала, Хорхе Луїса Борхеса, Бруно Шульца, Василя Стефаника, Данила Кіша, Габріеля Гарсію Маркеса, Мілана Кундеру, Оноре де Бальзака, Антона Чехова, Сергія Довлатова, Лева Рубінштейна.
Як зазначають критики, у багатьох творах Тараса Прохаська присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки – робить її дуже відвертою й наближує до інтимної сповіді. Дається взнаки його біологічна освіта, адже у своїх творах він намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити внутрішню спорідненість людської душі з рослинним світом.
“Література стає професією, коли є основним заняттям, коли підходиш до неї як до роботи, коли ти можеш раціонально робити літературний твір. Для мене література – це спосіб життя”, – каже Тарас Прохасько.
Успіх до Прохаська як письменника прийшов у другій половині 1990-х років. У 1997 році він став лауреатом премії видавництва “Смолоскип”, у 2007 році – лауреатом літературної премії імені Джозефа Конрада, у 2011 році книгу Тараса Прохаська “БотакЄ” було визнано Книгою року, а у 2020 році Прохасько отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за книгу есеїв “Так, але…”
Вибрані твори автора:
- Інші дні Анни (1998);
- НепрОсті (2002);
- Лексикон таємних знань (2003);
- БотакЄ (2010);
- Так, але… (2019);
Топ цитат Тараса Прохаська
Фото: facebook Тараса Прохаська
Наведемо декілька популярних цитат Тараса Прохаська:
“Я –людина вербальна. Я думаю словами, живу ними, потребую слів. Мова для мене є виявом реальності. Як казав Гайдеггер, це дім буття”.
“Ботаніка – добре розроблена система знань і пізнання. Для мене важливо мати досвід чіткої системи опису довколишнього світу. Я розумію, що навколо мене вирує життя, рівноцінне моєму, і якщо буду до нього уважним – відбуватиметься взаємозв’язок, контакт зі світом. Коли пишу, у мене не виникає бажання спрощувати. Тому текст громіздкий, заплутаний. На папері прагну виразити найрізноманітніші типи побудови думки. Таким чином сам створюю собі непролазні хащі, даю більше запитань, ніж відповідей”.
“Сполучник “і” дуже важливий у моїй життєвій концепції. Я люблю довгі ряди, коли і то, і то, і то. Мені “і” подобається більше за “але”. І світоглядний вибір — “і” чи “чи”? Чи то, чи то? І то, і то! Мені розмаїття миліше за однозначність”.
“Втім трапляється так, що внаслідок різних спокус книги можуть завести не туди, куди слід, повести нелегкою дорогою. Бо все діє у комплексі, є багато різних чинників одночасно. У кожній книзі закладено безліч впливів. Вона може щось пояснити, пасувати тобі за ритмом написання, підтримати в той момент, коли ти потребуєш співчуття”.
“Всі праві” – це зворотна сторона того, що ніхто насправді не є правий. Це безпомічність. І це також нас поєднує – безпомічність у вирішенні цих проблем. При цьому, звичайно, залишаються такі речі, як злочини, садизм, які є поза ідеологічними поглядами”.
“Моя найбільш єретична думка: думати добре. З іншого боку, я часто маю ризиковані думки про різні речі з різних сторін. Не знаю, де є межа, за яку не варто заходити. Чи є межа, за якою починається зневіра? Думаю, межі мислення немає”.
“Життя ніколи не буває замало”.
“Муки творчості і умови творчості — це різні речі. Митець знайде необхідні для роботи «страждання» і у комфортних умовах. Вирахувати ідеальну формулу для творчості неможливо, у кожного вона своя. Повертаючись до рекомендацій як стати геніальним письменником, скажу, що унікального способу не існує. Можна лише поділитись досвідом, але не навчити. Кожен письменник повинен пройти свій шлях”.
