Цієї неділі українці святкують Трійцю, або в народі – Зелені свята. До цього дня господарі прикрашають дім гілками листяних дерев, а в неділю, після служби, йдуть на цвинтар.
Це свято поєднує дохристиянське та церковне, а ще – символізує початок літа, пише “Репортер“.
Треба творити любов
Трійцю ще називають П’ятидесятницею або Днем зіслання Святого Духа. Його відзначають на 50-ий день після Великодня, у 2020 воно випадає на 7 червня. Назву цей день отримав через сходження Святого Духа на апостолів і означає Святу Трійцю. Також часто в це свято християни моляться за своїх померлих близьких і відвідують їхні могили.
«На Трійцю ми маємо поминальні дні, тому що церква об’єднує всіх охрещених – не лише тих, що живуть на землі, але й тих, що вже перебувають на небі, як і тих, що ще, можливо, спокутують свої провини в чистилищі, – пояснює керівник департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ отець Іван Стефурак. – Тому церква об’єднує усі три категорії: воюючу зі злом церкву на землі, прославлену в небі й терплячу в чистилищі. Святі в небі своїм заступництвом опікуються тими, що на землі й у чистилищі. А ці, у свою чергу, можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами, жертвою святої літургії».
За словами отця Івана, традиція прикрашати свій дім зеленню (або маїти, клечати) – старозавітна, пов’язана зі жнивами. Згодом цей звичай поширився на всю церкву. Тепер зелень вважається символом Христової церкви, яка розцвіла через появу в ній благодаті Святого Духа. Хоч український звичай і має в собі язичницькі елементи, він не суперечить християнству.
«Маїння осель, храмів та подвір’їв нагадує нам про животворні дари Святого Духа: мудрість, розум, раду, силу, знання, побожність і страх Божий, – каже Іван Стефурак. – У такому значенні воно не суперечить християнству, а навпаки – доповнює святкування. Однак, для маїння, звичайно, достатньо невеличкої гілочки, зрізаної так, щоб не нашкодити дереву і природі».
Крім традиційних ритуалів, у це свято священник радить згадати про своїх ближніх і нагадати їм про свою любов.
«Під час цього свята людству об’являється Пресвята Трійця, тому доброму християнину потрібно пригадати, що й ми покликані в поєднанні з іншими творити сопричастя любові. Варто зробити у цей день якийсь конкретний жест любові до ближнього і ви відчуєте, який прекрасний світ з Богом», – говорить отець Іван.
Русалці на намітку
Для українців здавна Зелені свята були важливим днем у календарі.
«На Західній Україні Трійця була одним із найбільших свят, яке за святкуванням прирівнювалося до Великодня, – розповідає письменниця та етнографиня Іванна Стеф’юк. – На нього влаштовували святковий обід, на який запрошували гостей і пекли калачі. Вікна, двері та підлогу клечали. На цей період припадає пік буяння природи. Саме з цим пов’язане вірування, що трави, зібрані в цю пору, наділені особливими властивостями».
Не у всіх регіонах померлих предків вшановували у цей день. Наприклад, на Косівщині могили святять у великодній понеділок. А в деяких районах Буковини й Тернопільщини святкове прибирання могил раз у рік проводять саме перед Зеленими святами. За словами Стеф’юк, обидва ці періоди означають культ предків. Просто в одному регіоні збереглася одна традиція, а в іншому – друга.
Як і більшість християнських традицій, культ рослин на Зелені свята тісно переплетений з язичницькими віруваннями давніх українців.
«Вважається, що людський рід – це дерево, з ним пов’язано багато українських вірувань. У цей день вшановують предків, тому гілки символізують приналежність до роду, – говорить Іванна Стеф’юк. – Є й більш міфологічне значення: це зілля може відганяти духів. Вважається, що в цей час мавки, русалки особливо активні, та якщо не захистити своє житло такими рослинами, то вони можуть наробити шкоди. Тому гілки ставили не тільки в самому домі, але й на воротях, щоб дух не міг зайти».
Тому в давнину українці, зокрема й прикарпатці, прикрашали весняними гірляндами криниці, щоб задобрити русалок, які в них живуть. А ще жінки ткали більше полотна, ніж потрібно на сорочки, і залишали шматок для русалки. Бо вважалося, що русалкою стає нехрещена дитина, яка не мала крижми, або наречена, яка померла перед весіллям, перед тим, як на неї одягнули намітку. Це полотно й мало замінити ці речі міфічній істоті.
«Ще був звичай: жінки перед Зеленими святами йшли у ліс збирати різні коріння, трави, – розповідає етнографиня. – Перед тим як зривати трави, вони просили вибачення в землі за те, що забрали в неї цю рослину, і залишали трішки калача і вина. Також схожий звичай, коли людина, яка йшла ламати гілки дерева для клечання, мала перед тим помолитися і висповідатися».
У маїнні використовували переважно клен, тополю, липу, а також різні трави, наприклад любисток. Вважалося, що після Трійці гілки, використані в обряді, не можна викидати, лише поставити за образ або спалити.
«Традиції на Зелені свята в різних регіонах Західної України різнилися переважно деревами і травами, які використовували в обряді, – говорить Іванна Стеф’юк. – Буває, що на одній території рослина вважається благодатною, на іншій – несприятливою. Наприклад, десь верба вважається добрим деревом, а десь кажуть, що саме на вербах гніздяться духи, і їх не рекомендується використовувати для клечання».
З пирогами й процесіями
Любомира Бачинська з села Ступки під Тернополем розповідає, що перед Зеленими святами в домі та на подвір’ї ретельно прибирають, а ворота та вхідні двері маять гілками. У хаті май не ставлять, зате на підлозі розкидають аїр (тут його називають «татарчиння», або татарське зілля).
«Зазвичай на святковий обід збирається вся родина, готують святкові страви, – розповідає пані Любомира. – Обов’язково мають бути печені пироги з картоплею і кропом, їх називають «зелені». Колись, хто вже не мав картоплі в цей час, той використовував гречку, сир і кріп. На десерт роблять солодкі пироги з ревенем».
Також у неділю, після служби в церкві, відвідують могили на цвинтарі, які перед тим ретельно прибирають і теж маять. Але відправу на гробах у селі роблять у великодній понеділок, а не на Трійцю.
А в селі Тисові, що біля Болехова, колись на Зелені свята прикладали до стін навколо будинку великі гілляки, розповідає місцева мешканка Ірина Пилипів. Маять переважно липою, явором, калиною.
«Десь після війни почали маїти лише гілками, які прибивали до будинку знадвору, – каже пані Ірина. – А тепер уже не прибивають, а кладуть на підвіконня, біля вікон і дверей. Май закладають у ворота, у грядку з городиною. Колись долівку встеляли зеленню. А ще – пекли спеціальні троїцькі пироги, але я такого вже не застала».
Поминальні дні у Тисові відзначають на Івана, а не на Зелені свята. Зате Трійцю святкують три дні: з неділі по вівторок. У перший день йдуть до церкви, а на третій колись вирушали процесією на поля, їх освячував священник. Тепер святять лише хрести на полях.
«Колись на Зелені свята сім’я намагалася вийти на поле, посидіти або покачатися в озимому житі. Казали, що дає здоров’я. Але зараз такого вже не роблять, – розказує Ірина Пилипів. – А у тридцятих роках на другий день свят з Тисова молодь їхала вузькоколійкою у гори до могил Січових стрільців. Це не афішували, бо тоді була Польща, казали, що на прогулянку. Тепер просто вбирають до свята символічну могилу Січових стрільців, яка є в селі».
Також весняним робили не лише дім, а й себе: ґаздині одягали зелені хустки чи спідниці. А ще – кликали гостей і раділи світлому святу.
