Нинішньому Далай-ламі, якого звуть Джецун Джампхел Нґаванґ Лобсанґ Єше Тенцзін Ґ’яцо, 6 липня виповнилося 90. Це поважний вік, а тому хлопчик, у якого він реінкарнується, може знадобитися вже незабаром. Але цього разу його пошуки стикнуться з неабиякими складнощами. Адже у справу замішана велика політика, експансіонізм Китаю, викрадення і – можливо! – вбивство людини. Пише Главком.
Ми розповімо цю історію максимально стисло, не забувши й описати основні віхи життя іменинника, котрий, до речі, тепло ставиться до України.
Маленький лама
Далай-лама – це, дуже спрощено кажучи, реінкарнація Будди. Точніше – усіх попередніх будд. Бо будди – це не божества, а люди, котрі досягли просвітлення та вийшли з кола перероджень. Перший будда – Сіддгартха Ґаутама – також був реальною людиною. Він жив у VI ст. до н.е. у північно-східній частині Індії.
В Індії нині живе і Далай-лама XIV. Його ім’я традиційно скорочують до Тенцзін Ґ’яцо, так його будемо називати і ми. Отож, Тенцзін Ґ’яцо народився 6 липня 1935 року у крихітному і дуже бідному селі Такцер на північному сході Тибету. У його батьків було 16 дітей, дев’ятеро з яких померли. Родина ледь животіла, вирощуючи пшеницю та картоплю. Але Тенцзін Ґ’яцо витягнув щасливий квиток.
Ще у 1909-му Далай-лама XIII, здійснюючи паломництво, здійснив візит у Такцер. Його вразила краса цієї місцини, і він сказав, що хотів би повернутися сюди знову. Коли він помер, лами вирушили на пошуки його нового втілення і заїхали у Такцер зокрема. Вони мали при собі іграшки, якими бавився у дитинстві покійний. Побачивши забавки, чотирирічний Тенцзін Ґ’яцо закричав «Це моє!», і… був визнаний реінкарнацією Далай-лами ХІІІ.
Такий малий, а вже Далай-лама. Тенцзін Ґ’яцо у чотири роки
фото: uk.wikipedia.org
10 липня 1939-го хлопчика забрали від батьків та повезли у столицю Тибету. Караван їхав три місяці і лише у жовтні доплентався до Лхаси. У лютому 1940 року Тенцзіна Ґ’яцо звели не престол, адже тодішній Тибет був теократичною державою, де Далай-лама був і духовним, і політичним лідером. Ясна річ, що хлопчик, якому не виповнилося і п’яти років, мав керувати під керівництвом регентів.
Але стати повноправним правителем Тенцзіну Ґ’яцо так і не довелося.
Сам віддав свою країну
Упродовж усієї своєї історії Тибет неодноразово переходив з рук в руки. На початку ХХ століття на нього претендувала і Росія, і Британська імперія. Короткий період незалежності цієї країни припав на 1912-1950 роки. А у 1950 році до Тибету вдерлися китайські війська та швидко зламали спротив погано озброєної тибетської армії.
Уряд сусідньої Індії висловив – як сказали би зараз – «глибоке занепокоєння» такою експансією. Але головних слів та дій чекали від тибетського лідера Тенцзіна Ґ’яцо. Хлопцеві було 15, і він підписав «Угоду про мирне звільнення Тибету», віддавши країну загарбникам. За рік по тому – у 1951-му – він направив телеграму Мао Цзедуну, якою запевнив у своїй відданості Угоди.
Джерела стверджують, що на юного Тенцзіна Ґ’яцо вплинули старші за віком опікуни. Так Тибет перейшов під владу Китаю. Далай-лама прожив там іще вісім років. А у 1959-му в Тибеті спалахнуло антикитайське повстання, яке завершилося розгромом та стратами заколотників. Тенцзін Ґ’яцо, до речі, співвітчизників не підтримав: він сповідував боротьбу без насильства.
Але після того, як Китай подавив будь-який супротив на анексованій території, Далай-лама XIV був вимушений тікати в Індію. Туди ж емігрували і десятки тисяч тибетців, які виступали проти китаїзації. В Індії почав функціонувати тибетський уряд в екзилі – так тривало до 2011-го, поки Тенцзін Ґ’яцо не склав з себе повноваження політичного лідера.
У 1989-му Далай-лама XIV отримав Нобелівську премію миру – за те, що без бою здав свою країну і не підтримав збройну боротьбу проти Китаю. І це не наша інтерпретація. У повідомленні Нобелівського комітету йшлося про те, що його члени хочуть винагородити «постійну протидію Далай-лами застосуванню насильства у боротьбі за звільнення Тибету від китайської окупації».
У центрі, у білому кітелі, голова китайської урядової організації Чень І під час візиту до Тибету у 1956 році. Справа від нього – Далай-лама XIV
фото: dpa
Між Росією та Україною
За часів СРСР, який мав прохолодні відносини з Китаєм, Далай-лама XIV неодноразово бував у Москві, де його охоче приймали. Кілька візитів здійснив він і у єльцинську Росію.
А от з Путіним у Тенцзіна Ґ’яцо не склалося. У 2010 році МЗС РФ відмовило йому у в’їзній візі, зазначивши, що його приїзд буде негативно сприйнятий Китайською Народною Республікою. Тим паче, «у ювілейний рік нашої спільної з Китаєм перемоги у Другій світовій війні»…
Російський диктатор Путін у 2019-му особисто згадав цей інцидент з Далай-ламою. Він зазначив, що в’їзд в Росію йому не заборонений, хоча у РФ «живе не найбільша кількість буддистів». Іншими словами, Тенцзіну Ґ’яцо ясно дали зрозуміти, що він – не бажаний гість.
У 2022 році Далай-лама засудив повномасштабне вторгнення Росії – про це повідомив канал Hindustan Times. Це засудження було у властивому для нього стилі: без чітких визначень, хто – агресор, а хто – жертва, але з закликами до миру та діалогу.
Пізніше, у 2024-му, на ризькому форумі Тенцзін Ґ’яцо повторив свої тези, зазначивши, що «наш світ став настільки взаємозалежним, що насильницький конфлікт між двома країнами неминуче впливає на решту світу. Війна застаріла. Єдиний шлях – ненасильство. Нам потрібно розвинути почуття єдності людства, розглядаючи інших людей як братів і сестер. Саме так ми побудуємо більш мирний світ». Щоправда, він зірвав оплески присутніх, зазначивши, що захоплюється українцями. Але при цьому не змінив свою «примирливу» риторику, яка уникає об’єктивних оцінок.
Додамо, що Далай-лама є підписантом звернення нобелівських лауреатів, які вимагали зупинити російську агресію. Це вже менш беззубий документ, хоча і він вражає своєю поміркованістю. «Подібно до того, як нацистська Німеччина напала на Польщу у 1939 році та на Радянський Союз у 1941-му, уряд Російської Федерації під проводом президента Путіна розпочав необґрунтовану військову агресію – ніщо інше як війну – проти сусідньої держави, України. Тут ми ретельно добираємо слова, оскільки не віримо, що російський народ грає свою роль у цій агресії», – йшлося, зокрема, у цій відозві.
Далай-лама XIV у Калмикії, 1990-ті роки. До певного часу він залюбки їздив до РФ
фото з відкритих джерел
Історія з панчен-ламою
Але від російсько-української війни повернемося до протистояння Тибету і Китаю. Те, що Далай-лама зрікся боротьби за незалежність Тибету, не викликає замилування у Пекіні. Китайські товариші попри примирливість Тенцзіна Ґ’яцо продовжують називати його «сепаратистом».
Але чому? – запитаєте ви.
Просто Ґ’яцо дозволив собі призначити Панчен-ламу, не поцікавившись думкою Китаю.
Панчен-лама – це друга ключова постать у тибетських буддистів. Це керівник групи лам, які їздять країною та шукають серед 4-5-річних хлопчиків того, у кого міг перевтілитися Далай-лама.
Додамо, що Панчен-лами теж проходять реінкарнацію. Тому спочатку чинний Далай-лама визначає, у якій дитині переродився покійний Панчен-лама, а потім Панчен-лама шукає реінкарнацію Далай-лами.
У 1995 році Далай-лама XIV призначив Панчен-ламою шестирічного хлопчика на ім’я Гедун Чок’ї Ньїма з повіту Лхарі, що на півночі Тибету. Через три дні дитина зникла, а разом з нею – і вся родина.
Вже 30 років про долю Панчен-лами, якому б мало виповнитися 36, нічого не відомо. Китайська влада запевняє, що з ним усе гаразд і що Гедун Чок’ї Ньїма веде життя звичайного китайського громадянина та не хоче до себе зайвої уваги.
У травні 2025 року британська редакція ВВС зробила запит щодо зниклого Панчен-лами, закликавши Китай нарешті «пред’явити» його, якщо він дійсно живий. Посольство Китаю в Лондоні відмовилося це зробити і запропонувало ВВС «переглянути своє рішення» щодо публікації на дану тему.
Але повернемося на 30 років назад. У 1995-му, після зникнення Гедуна Чок’ї Ньїми, влада Китаю вирішила провести вибори Панчен-лами за допомогою жеребкування. У присутності китайських чиновників до урни поклали шовкові мішечки з іменами трьох кандидатів. Після того, як були прочитані молитви і проспівані священні тексти, один із лам витягнув із урни ім’я п’ятирічного Гьялцена Норбу. Він походив з того ж повіту, що й Гедун Чок’ї Німа. Наступного дня Норбу офіційно проголосили Панчен-ламою. Таким чином, у буддистів Тибету з’явилися два Панчен-лами. Але жоден із них не зможе виконати покладену на нього місію: Гедун Чок’ї Ньїма просто зник, а повноваження Гьялцена Норбу не визнає більшість вірних.
То хто ж шукатиме реінкарнацію Далай-лами, коли Тенцзін Ґ’яцо помре? Китайський уряд стверджує, що зробить це сам і що усі майбутні переродження Далай-лами відбудуться після обов’язкового затвердження їх світською владою.
Далай-лама XIV натомість говорить про те, що він, можливо, буде останнім, хто носитиме такий титул.
Маніфестація буддистів з вимогою знайти і повернути Панчен-ламу перед консульством Китаю у Барселоні, 2011 рік
фото: Reuters
І вічне переродження…
У березні 2025 року Далай-лама XIV видав книжку під назвою Voice for the Voiceless («Голоси безголосих»), де він розмірковує про те, що буде далі з духовними лідерами тибетських буддистів. Можливо, зазначає він, наступний Далай-лама реінкарнується за межами Китаю, у «вільному світі». Наприклад, в Індії, де Тенцзін Ґ’яцо прожив більшу частину свого життя.
Але можливо й таке, що Ґ’яцо стане останнім Далай-ламою. Це вирішуватимуть віряни Тибету, зазначає він. І додає, що буддизм існує довше за лам – ця релігія житиме надалі навіть без визначеного духовного лідера. Не кажучи вже про тибетців як таких – їхня нація налічує 8-9 тис. років.
Таку цифру Тенцзін Ґ’яцо озвучив колись в інтерв’ю газеті «День» – її журналісти спільно з іншими українськими та російськими медійниками вирушили у 2008 році в Індію і там провели зустріч з Далай-ламою XIV. «Я завжди говорю, що якщо більшість тибетців вирішить, що їм більше не потрібний інститут Далай-лами, то він припинить своє існування. В цьому випадку я буду останнім Далай-ламою. Але це не означає, що моє нинішнє життя буде останнім. Я буду перероджуватися й надалі», – пообіцяв він.
Призначений Компартією: на роль Панчен-лами китайський уряд обрав Гьялцена Норбу. Вибори Далай-лами уряд також обіцяє тримати під своїм контролем
фото: Reuters
А наприкінці Тенцзін Ґ’яцо зауважив таке: «Якщо міркувати з буддійської точки зору, то всіх нас очікують нові переродження. З’явиться новий всесвіт і там вже не буде ані Росії, ані Тибету, а будуть нові місця з новими назвами, новими націями… Можливо, навіть форма тіл в істот буде іншою. Але все це будуть ті ж самі живі істоти, з тими ж самими емоціями. Їхня свідомість буде продовженням їхньої теперішньої свідомості. Як і раніше, їм буде притаманне прагнення до щастя та бажання уникати страждань…».
Світ майбутнього, де не буде Росії, – загалом добра візія. Тоді, можливо, і страждань поменшає, хоча буддисти й вважають їх неукиненими.
Наталія Лебідь, «Главком»
