Сотні людей в обстрілюваному рашистами Харкові бояться виходити на вулицю, дехто не бачив сонця від перших днів війни. Пише ТСН
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
В укриттях люди вже облаштували свій побут – дорослі куховарять, студенти складають іспити, а діти намагаються гратися. І усі мріють, щоб хоча б один день минув без вибухів.
«Дуже сумую за своїми речами, своєю кімнатою, особистим простором», – каже студентка Настя.
Вона лише день як склала останній іспит сесії, перший курс інституту закінчила на відмінно, хоча останні 3 місяці навчалась із бункера під звуки вибухів. Окрім навчання, дівчина заспокоюється і мистецтвом. За час війни змалювала вже два блокноти. Найбільше тягне малювати саме після обстрілів. «Це ніби я дивиться у вікно, де вогонь і більше нічого не видно – ні дерев, ні будинків. Просто ніби руки опустилися від відчуття того, що мій будинок буде наступний», – каже дівчина.
Вже три місяці дівчина разом із мамою живе у бомбосховищі. Їхній район постійно обстрілюють рашисти, повертатись небезпечно. На вулицю з підземелля дівчина виходить раз на тиждень. У цьому бункері разом з нею живе понад 2 сотні людей. Діти, дорослі, літні люди, а з ними поруч папуги, коти та собаки. Горе в усіх нині – спільне. «Перші два місяці діти навіть відмовлялися на поверх у туалет підніматися. Боялися дуже. А тут відчуття, що ми у безпеці», – кажуть місцеві.
Тут облаштували собі воєнний побут – самі змайстрували ліжка, позносили столи. За допомогою ковдр, подушок та іграшок намагаються облаштувати вимушене помешкання. І жоден поки і не думає про евакуацію з Харкова, або ж навпаки – про повернення додому. «Ні, додому я не піду. Це дуже страшно. Це неможливо вибігати на сходи, вибігати надвір», – кажуть мешканці бомбосховища.
Їхня щоденна прогулянка – до вхідних дверей бункера. Там люди раз на день отримують гуманітарну допомогу. Нагрібають собі і сусідами і бігом під землю, страх обстрілів в них величезний, кажуть волонтери. «Є такі люди, які зовсім не виходять на вулицю, то, як-то кажуть, зриває дах. Їм потрібно, щоб з ними просто розмовляли, щоб був якийсь тактильний контакт. Просто взяли за руку і порозмовляли. Бо постійно перебувати у замкненому просторі – це дуже важко», – каже волонтерка Лариса.
Волонтери чи не щодня пропонують людям виїхати з міста, але майже ніхто не погоджується. Чекають, що стане тихіше і можна бути повернутись додому. Найбільш адаптовані у підземеллі – діти. Під час знімань безперервно коридорами розносяться сміх та тупіт ніжок. Їхні батьки мріють про одне: щоб вони мали змогу так бігати вулицях та дитячих майданчиках.
Нагадаємо Окупанти розстріляли колону з написом “діти” ФОТО 18+
