Три місяці тому гострий лейкоз кардинально змінив плани 22-річного франківського вчителя фізики Станіслава Білейчука. Учні дуже сумують за ним, бо більше ніхто не вміє так цікаво пояснювати фізику.
Зараз хлопець проходить високодозову хіміотерапію, далі потрібна пересадка кісткового мозку за кордоном. Аби хоч трохи відволіктися від хвороби, Станіслав цілими днями в палаті розв’язує приклади з вищої математики, каже, це його заспокоює, пише Галицький кореспондент.
Ось-ось франківець Станіслав Білейчук мав би пройти конкурс на роботу в поліцію, хотів випробувати себе. А ще планував відкрити шаховий клуб для дорослих та дітей. І скільки ще треба було перечитати в улюбленій фізиці! Але одного дня у нього сильно підскочила температура тіла. Гарячка нічим не збивалася. Ледве доїхав додому в село. Бабуся злякалася – хлопець був жовтий, як лимон.
Карета швидкої доправила Станіслава до районної лікарні. Там він поздавав усі аналізи. Спершу медики думали, що то гепатит. Вводили багато препаратів для печінки – ставало трохи легше. Але лікарі продовжували призначати всілякі аналізи. Бабуся не витримала і запитала: «Скажіть, будь ласка, ну що з ним?» – «…Тут є підозра на рак».
Даремно хвилювався
Здається, Станіслав тільки народився і вже тямив у фізиці. Весь час вдома робив якісь досліди. Книжки з фізики й астрономії хлопець взявся читати ще в четвертому класі – все розумів. Казав мамі, може, й космонавтом стане колись. Одного разу, коли мама прийшла на батьківські збори, вчитель з фізики сказав їй, аби не навантажувала так свого сина, мовляв, йому ще рано настільки глибоко занурюватися в фізику. Вчитель ще довго не міг повірити, що Станіслав сам хоче її вивчати.
Самотужки вступив в університет на фізико-технічний факультет, у конкурсному відборі посів друге місце. Під час навчання хлопець трохи засумнівався, чи правильно обрав професію, адже зарплата вчителя не дуже тішить. Не раз говорив про це з мамою, а потім додавав: «Але я дійсно добре знаюся лише в фізиці…» Станіслава мучило питання заробітку, хлопець мріяв назбирати грошей на квартиру в Франківську. Щоліта їздив за кордон гарувати на будівництві.
Минулої осені пішов працювати у школу вчителем фізики й астрономії. Як він хвилювався перед своїм першим уроком, думав, що не зможе порозумітися з дітьми, не зможе добре пояснити матеріал… Даремно, адже Станіслав виявився вчителем від Бога.
Він називає фізику геть не складною наукою, яка говорить мовою філософії. Тому своїм учням так і подає вчення – з філософського погляду. Школярам подобається, і все зрозуміло.
Коли хлопець захворів, зателефонувала мама однієї з його учениць: «У моєї дитини надзвичайно складний характер, але одного дня вона прийшла додому і заявила, що у них тепер такий класний вчитель викладає фізику. Я не могла повірити своїм вухам».
Нічого вже нема
У лікарні говоримо з мамою Любов’ю Білейчук. До Станіслава не впускають, він якраз після високодозової хіміотерапії. Крапали цілу добу. Станіслав здебільшого лежить – оклигує. Аби трохи відволіктися, хлопець… розв’язує приклади з вищої математики. Вже майже цілий зошит списав. Каже, що це його віддушина. Називає себе оптимістичним реалістом, хоча іноді впадає у відчай, особливо після «хімії».
Коли син захворів, Люба якраз працювала за кордоном, їй нарешті пощастило знайти добру роботу. І тут – як грім з неба. Моментально помчала додому, то була найстрашніша поїздка в її житті. З автовокзалу поїхала одразу в лікарню.
Люба вже звикла тягнути всю сім’ю: сина сама виховувала, брата допомогла вивчити, мама потребувала підтримки, і хату в селі треба весь час латати, лиш недавно купили пральну машинку. Жінка вже не перший рік на заробітках, роботами там не перебирає: мила посуд на кухні, прибирала офіси, мила автівки.
«Ніколи не думала, що за одну мить життя може так різко змінитися, – каже мама. – Плануєш, фантазуєш, а тоді раз – і нічого вже нема. Я довго запитувала в Бога, за що моєму синові таке. Так і не знайшла пояснення, але прийняла це. Більше не гніваюся, бо гнів виїдає людину зсередини. А мені треба боротися до кінця».
«Аби моя дитина жила»
Ще в перший місяць на лікування і інші супутні витрати пішло 40 тисяч гривень. «Йдеш в аптеку – і лишаєш там по 3-5 тисяч», – каже жінка.
Всі гроші, відкладені на квартиру в Франківську, вже давно витратили на лікування. Те саме стосується і заощаджень, які Люба надсилала додому із заробітків. Добре, що хоч з квітня у лікарні почали видавати всі необхідні ліки. Тому зараз суттєво легше.
Станіслав у важкому стані. Завідувачка відділення гематології обласної лікарні Наталя Глушко розповідає, що його недуга – це одне з найбільш злоякісних онкозахворювань. Гострий лейкоз навіть не має легкої стадії.
Зараз хлопець проходить третій курс «хімії», його треба довести до ремісії. А далі чекає ще важче – потрібна пересадка кісткового мозку. Причому це важливо встигнути зробити якомога швидше – аби не настав рецидив, бо тоді врятувати людину майже неможливо.
В Україні пересадку не зроблять, треба їхати за кордон. Поки що розглядають клініки в Білорусі і Туреччині – бо там дешевше, ніж, наприклад, у Німеччині чи Австрії. Операція обійдеться щонайменше в 100 тисяч доларів США. Є велика ймовірність, що кошти отримають від Міністерства охорони здоров’я, там фінансують такі операції. Для цього треба зібрати кіпу документів. Люба вже почала.
«Спочатку я так довго плакала… – каже мама. – Виходила надвір і просто заливалася слізьми – аби ніхто з моїх не бачив. Добре виплакалася, а тоді взяла себе в руки і почала телефонувати до волонтерів, благодійних фондів – всюди, що знаходила в інтернеті. Завела сторінку в Фейсбуці «У ритмі серця», люди дуже відгукнулися. Наразі ми вже назбирали 200 тисяч гривень. Є надія. І я не припиняю стукати у всі двері. Я зроблю все, аби моя дитина жила».
Наталя МОСТОВА
P.S. Реквізити для допомоги Станіславу Білейчуку: 516 875 736 866 6352 (ПриватБанк, Станіслав Білейчук).
