Нещодавно при Івано-Франківській обласній лікарні запрацював Центр мобільної паліативної допомоги. Його створили, аби допомагати важкохворим пацієнтам вдома.
Йдеться як і про медичні маніпуляції, так і про психологічну допомогу. Наразі центр обслуговує близько 60 пацієнтів, але, на жаль, паліативної допомоги в області потребує значно більше людей, пише Правда.іф з посиланням на «Репортер».
Стараємось допомогти всім
Ми працюємо з важкими пацієнтами, діагнози яких невиліковні та не піддаються корекції іншими спеціалістами, – розповідає завідувач Центру мобільної паліативної допомоги ОКЛ Володимир Борис. – Є випадки, коли родичам кажуть: «Забирайте додому, вже пора помирати, ми нічого не можемо зробити». Але людина не помирає, а залишається наодинці з усіма своїми проблемами й бідами. Але ми від таких пацієнтів не відмовляємося і стараємось допомогти всім, хто до нас звертається.
Аби отримати допомогу, треба мати направлення від сімейного лікаря чи будь-якого іншого спеціаліста, який бачить потребу в нестаціонарній паліативній допомозі. Далі треба звернутися на «гарячу лінію» (098 78 75 127; 0342 55 14 03), яка працює цілодобово. Але Володимир Борис наголошує, їхній центр не є невідкладною допомогою, яка виїжджає до пацієнта після дзвінка.
Ми плануємо свої візити, бо працюємо не лише в Івано-Франківську, а виїжджаємо у райони, – говорить Володимир Борис. – На первинний огляд їде вся команда. Оглядаємо пацієнта, консультуємо родичів чи доглядальників. Бо паліативна допомога – це не тільки симптоматичне лікування і знеболення, а й фізичний догляд, яким займаються переважно родичі. Далі складаємо план роботи. До прикладу, якщо пацієнт знаходиться на кисневому концентраторі, то є потреба їхати до нього двічі-тричі на день. Якщо є пролежні або трофічні виразки, де є потреба зробити перев’язку, то ми так плануємо свій час, аби приїхати зранку та ввечері.
На сьогодні Центр мобільної паліативної допомоги обслуговує близько 60 пацієнтів. За словами Володимира Бориса, це багато, але насправді людей, які не звертаються по допомогу, значно більше.
Це люди, до яких навіть сімейні лікарі не доходять, – каже Володимир Борис.
Медик наголошує, що нестаціонарна паліативна допомога є безкоштовною та додає:
Це не одноразова послуга. Паліативна допомога передбачає ведення пацієнта до завершення земного життя.
Потрібно говорити
Старша медична сестра Світлана Черняк працює в паліативній допомозі п’ять років. Зізнається, спершу було дуже складно, бо неможливо працювати з пацієнтом, не пропускаючи через себе його біль. Але, каже, якщо “залишати роботу на роботі”, то можна тримати баланс.
З часом до всього звикаєш, – говорить жінка. – Головне – усвідомити, що ми робимо благородну справу, допомагаючи людям якісно прожити решту життя.
Світлана Черняк розповідає, що, крім ін’єкцій та перев’язок, в її обов’язки входить навчити родичів правильно доглядати хворих і підтримувати їх.
Часто родичі не розуміють елементарних речей, – каже Світлана Черняк. – Наприклад, у нас є пацієнт з онкологією, який дуже любить кока-колу, але родичі забороняють її пити, бо вона шкідлива. Вони не розуміють, що в цієї людини залишилося не так вже й багато часу, а кока-кола – це те, що може підняти їй настрій. А ще родичі часто нехтують щоденною рутиною – чищенням зубів чи миттям голови пацієнта. Такі буденні ритуали теж можуть принести пацієнту задоволення.
Та найважливіше в паліативній допомозі – це спілкування з пацієнтом. Тобто медичні маніпуляції – це лише частина догляду і на них не потрібно багато часу. А ось на спілкуванню потрібно приділяти більше уваги – це найважливіший аспект паліативної допомоги.
Багато наших пацієнтів мають нестійкий емоційний стан, – розповідає Світлана Черняк. – Тобто вони можуть радіти, а вже через кілька секунд – плакати. В таких ситуаціях ми можемо поплакати разом з пацієнтом, якщо це потрібно, або ж порадіти разом з ним.
Медики наголошують, розмовляти з хворими потрібно завжди, навіть якщо здається, що вони вас не чують. Бо насправді, слух людина втрачає в останню чергу.
Все, що ми робимо, ми озвучуємо пацієнту. Кажемо, зараз будемо міряти тиск, зараз будемо вводити ліки. Бо навіть якщо пацієнт не розмовляє, він нас чує і розуміє, що відбувається. Завше кажу родичам – не розмовляйте між собою так, ніби хворого тут немає, – говорить Світлана Черняк.
