22 серпня минає рік від дня загибелі поліцейського-спецпризначенця з Івано-Франківщини Ігоря Мартинюка. Майор поліції двічі дивився смерті у вічі й двічі повертався до побратимів. У 2014 році в останню мить не сів у гелікоптер Мі-8, який за кілька хвилин збили біля гори Карачун. А у 2025-му, вже після важкого поранення, знову повернувся на фронт і до останнього рятував інших.

Ігор Мартинюк народився на Коломийщині. Із дитинства мріяв захищати людей, займався спортом, ходив на бокс. Після навчання у політехнічному коледжі проходив строкову службу в Маріуполі, пише Поліція Івано-Франківської області.

У 2005 році здійснив свою мрію — вступив до вищого навчального закладу та потрапив до спецпідрозділу тодішньої міліції. Під час відбору серед восьми кандидатів саме Ігор із першої спроби склав усі нормативи.

«Вимоги до заліків були дуже високими. З першого разу всі іспити й нормативи склав лише Ігор Мартинюк. Це було одразу видно: наскільки він вмотивований служити та захищати», — пригадує командир Михайло Ковалюк.

Карачун: перший крок назустріч смерті

Війна увірвалася в життя Ігоря ще у 2014 році. 29 травня біля гори Карачун поблизу Слов’янська він мав вирушити разом із побратимами на гелікоптері Мі-8.

Проте в останню мить один із бійців переконав Ігоря їхати з іншою групою на інший блокпост. За кілька хвилин гелікоптер збили російські терористи.

Тоді загинули 12 захисників — шестеро бійців Івано-Франківського спецпідрозділу тодішньої міліції, п’ятеро військовослужбовців та генерал-майор Нацгвардії Сергій Кульчицький.

«Я пам’ятаю той день, 29 травня, — зі сльозами згадує мати Ігоря Роза Мартинюк. — Побачила в телевізорі, що сталося. Дзвоню — не відповідає. Минуло пів години, і мій Ігорчик телефонує: “Мамусю, не плач, я живий!”».

Тоді родина ще не знала, що через одинадцять років переживатиме нову, вже непоправну втрату.

Після важкого поранення він знову повернувся на фронт

Після початку повномасштабного вторгнення Ігор служив водієм бронемашини у стрілецькому батальйоні.

У квітні 2025 року під час ротації побратимів у транспортний засіб залетів ворожий дрон із кумулятивним зарядом. Вибух стався безпосередньо в салоні. Броню машини пропекло, усі члени екіпажу отримали поранення.

Попри біль, шок і кров, Ігор не випустив кермо. Він вивів пошкоджену машину в безпечне місце, врятувавши екіпаж від повторного удару, а потім під вогнем довіз поранених до місця дислокації.

Після лікування поліцейський не залишився вдома. Попри прохання та застереження батьків, він знову повернувся на передову.

«Я повернусь з перемогою, бо хто як не я», — такими словами, за спогадами батька Романа Мартинюка, Ігор заспокоював рідних.

Останній порятунок

22 серпня 2025 року на Донеччині Ігор Мартинюк знову врятував життя. Цього разу — двом маленьким цуценятам.

Дорогою він зателефонував матері й розповів, що знайшов двох собак та привезе їх із фронту додому. Та за кілька годин Ігоря не стало.

Ворожі ракети влучили в логістичний пункт, де поліцейський разом із побратимом готував транспорт до ротації. Ігор отримав тяжкі поранення. Дорогою до лікарні його серце зупинилося.

Цуценят, яких він устиг урятувати, побратими довезли до Коломиї. Їх назвали Крама і Дружок — на честь Краматорська та Дружківки.

Дружок тепер живе у мами Ігоря, а Крама — у його дружини Мар’яни та сина Назарчика.

«Ігор завжди поспішав додому»

На околиці Коломийщини залишився будинок, який Ігор будував разом із родиною. Тут кожна цеглина зберігає його пам’ять. Разом із дружиною Мар’яною вони облаштовували подвір’я, сад, мріяли про мир, перемогу та спільну подорож за кордон.

«Ігор завжди поспішав додому. Я пригадую його голос у дверях. Він гукав ще з порогу: “Марясь, Назарчик — я вдома!” Приїде і одразу щось майструє, ремонтує разом із сином», — згадує Мар’яна Мартинюк.

Ігор мав золоті руки та особливе хобі — дарувати нове життя старим речам. Стара швейна машинка на їхньому подвір’ї стала столом, пеньки — стільцями, а ретрорадіо — елементом декору.

Він умів відновлювати речі, які інші могли б вважати непотрібними. Та найбільше своє життя Ігор присвятив тому, щоб зберігати життя інших.