На початку березня долинська бригада служби ліній АТ «Прикарпаттяобленерго» повернулася з Миколаївщини. Два тижні енергетики працювали над відновленням знищених ворогом мереж у Снігурівці. Це була вже їхня друга поїздка на південь. Працювали під звуки обстрілів, в жахливу погоду й без вихідних.
У цій поїздці авто бригади наїхало на ворожу міну. На щастя, усе обійшлося. Попри все, бригада готується їхати знову, бо роботи ще дуже багато й треба допомагати, пише Репортер.
Три бригади висотників
Майстер служби ліній долинської дільниці Василь Федорич розповідає, що перша поїздка його бригади була в Херсонську область. Колеги з Коломиї, які першими поїхали на деокуповані території, розказали та пояснили усі тонкощі роботи. Це допомогло психологічно, хоч робота була тяжка.
Пригадує, що вибухи чули щодня, але потім навіть призвичаїлися. Не пощастило з погодою. З 12 днів, які працювали енергетики, лише день було сонце. У всі інші – дощ, сніг, через болото застрявала техніка.
Ми працювали на території, де стояли наші військові, й це було психологічно легше розуміти, – говорить Федорич. – Наші не заміновували, бо не відходили. Ми відновлювали лінію 150 кВ. Усе було погнуто, проводи посічені осколками. Провід новий ніхто не давав, тому все робилося методом з’єднування, бандажування шунтів.
Через два тижні долинських енергетиків замінили колеги з Франківська. В області є три бригади з обслуговування високовольтних ліній – коломийська, долинська і франківська. І вони чергуються між собою.
Страшно було всім
Вдруге долиняни поїхали на південь в середині лютого. Відновлювали повітряні лінії 150 кВ Мар’ївка-Снігурівка.
Ми жили у Снігурівці, – розказує Федорич. – Чули вибухи, але до них були підготовлені з першої поїздки. Снігурівка – доволі велике місто. Втім, лише одна п’ятиповерхівка, низенькі хати. Багато побито, розстріляно. У самому РЕМі базувалися окупанти, зносили туди все, що накрали. З усього найкращого, що я побачив у Снігурівці – це річка.
З місцевими, каже пан Василь, не дуже контактували та й не дуже десь ходили, бо на роботі з ранку й до вечора.
Працювали на лінії, яка проходила попри посадку, де стояли окупанти. І це було найгірше, адже коли ворог відходив, то заміновував усе за собою.
Окупанти у березні зайшли та були там до листопада, а ми приїхали у лютому, – говорить пан Василь. – Навіть під одною опорою був ворожий бліндаж, що наша вишка не могла заїхати, аби відремонтувати лінію та поміняти ізоляцію. Звичайно, ніхто по тих бліндажах не ходив, бо небезпечно. Страшно було всім.
Сапери вміють порадувати
На середині відрядження їхнє авто наїхало на міну. Енергетики мали переїздити на друге місце. Проїхала вишка, а за нею авто, яке возить працівників. На щастя, в салоні не було нікого. Вибухом підірвало колесо. Міна була глибоко в землі, тому лише глина порозсипалася.
Тоді було найважче не сам той вибух, а що робити далі? – говорить Василь Федорич. – Їхати далі чи ні? Хоча ми їхали – прапорець зліва, прапорець справа, де проходили сапери, але бачите…
Федорич хвалить бригаду, адже усі молодці.
Перевели усе у сміх, – усміхається пан Василь. – Виїхали звідти, поміняли колесо. Водій – великий молодець. Хоч це не наш водій, а франківської бригади, то я їм заздрю, якщо чесно.
Після всього було тяжко братися до роботи. Бригада переїхала на інше місце. Вже не так сміливо було заїздити чи заходити на територію.
Але ти там обережний до пори до часу, – говорить майстер. – Кажуть тобі йти по сліду, а то або ходити по сліду, або роботу робити. Сапери були біля нас і ще раз проходили, де ми працювали. З боку лінії, десь у хлопців є фотографія, знайшли три чи чотири снаряди від міномета, міну й тротил. Хлопці-сапери вміють потішити, мовляв, не можуть точно сказати чи все чисто – 50х50. І як після того робити? Але зробили й пройшли 6 км ліній.
