На парафії івано-франківської церкви Святого пророка Іллі біля вокзалу відкрили соціальну пекарню. Тут печуть ароматні булочки, які роздають бідним пенсіонерам і хворим дітям. А ще при церкві щомісяця видають майже тисячу продуктових наборів для знедолених.
Як каже настоятель храму отець Володимир Войтович, так людей наближають до молитви, пише Репортер.
З яблуками та повидлом
У підвальному приміщенні церкви щодня кипить робота. Сьогодні вправна волонтерка Оксана Щерб’як замішує тісто, формує булочки, змащує маслом і ставить у духову піч. У невеликій кімнатці стоїть аромат свіжої випічки.
Ми працюємо щодня з 08:00 – і доки вийде. Стараємось не залишати тісто, щоб не перекисало. Якщо треба другий заміс, то робимо, – пояснює Оксана Щерб’як. – Зазвичай працюємо десь до 15:00-16:00. Вчора було два заміси – разом 200 булок. Переважно печемо листкові булочки з маком, яблуками, повидлом.
Відповідальних за випічку тут двоє, але вони міняються і працюють через день. Але кілька парафіянок допомагають. Сьогодні це Жанна Мельник і Анна Вацеба. Пані Анна – сестра Оксани Щерб’як і саме вона привела жінку сюди волонтерити.
Про біду пані Оксана знає дуже добре: до 2015 року вона мешкала у Горлівці на Донеччині, яка зараз окупована. Виїхати вдалося через рік окупації.
Ми п’ять місяців були без хліба. Та й узагалі такого набачилися, не дай Бог нікому, – пригадує пані Оксана. – Не хотілося їхати, усе нажите довелося залишити там. Я прожила у Горлівці 26 років, приїхала після Харківського педінституту на роботу. Я за фахом учителька початкових класів і дошкільних закладів, працювала у садочку, школі. Але сама родом звідси, з Радчі.
Після того, як пані Оксану з чоловіком вивезли волонтери, їй довелося все починати спочатку в Івано-Франківську. З того часу так і не вдалося отримати своє житло чи хоча б гуртожиток.
Та жінка не опускає рук і допомагає тим, хто потребує. На початку повномасштабного вторгнення плела сітки, потім провідувала поранених військових у лікарні, приносила фрукти. А тепер допомагає у храмі пророка Іллі з булками та продуктовими наборами.
Я вдома пекла торти, рулети, пироги. Зараз уже менше, бо молодший син загинув, а старший живе за кордоном. Тому випікаю тут, – розповідає Оксана Щерб’як. – Недавно спекли булочки для сиріт – десь 200. Три дні тому пекли на замовлення для пологового будинку. Також роздаємо: людям з інвалідністю й дуже старим приносимо самі, а решта приходить до нас. Люди вже знають, що сюди можна приходити, бо отець Володимир багато допомагає – продуктами, одягом.
Церква з двома крилами
Відкрити соціальну пекарню допомогли благодійний фонд «Чисті серцем» і Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді. Вони купили необхідне обладнання, а також трохи продуктів для початку – борошно, маргарин та цукор.
До нас завжди приходили люди до храму і просили допомоги, – розповідає отець Василь Войтович. – І серце болить, коли бачиш, що людина бідна, не має, за що жити. Тож ми думали й молилися, як ще можна допомогти, тож Господь послав нам таку думку – відкрити соціальну пекарню.
Частину випічки продають біля церкви.
Виручені гроші йдуть на оплату комунальних послуг пекарні та нові продукти. Бідним булки дають безплатно.
Також уже п’ять років, в останню п’ятницю місяця, біля храму Святого пророка Іллі роздають продуктові набори для бідних. Зазвичай назбирують десь 700-800 пайків. Попит є завжди, адже церква розташована біля вокзалу, де немало тих, хто потребує.
На фасаді наша церква має два крила, – каже Василь Войтович. – Так вона немов летить – бо ми мусимо злетіти до неба, щоб отримати спасіння. Для цього треба два крила: одне – навчання, катехізація дітей, святе причастя, а друге – це допомога ближнім. Як ідеться у Євангелії «Все, що зробили ви для моїх братів найменших, ви мені зробили». Тому ми засновуємось на цих цінностях і навчаємо наших прихожан жити так само.
З багатьма людьми, які приходять за допомогою, у церкві знайомі особисто, для цього час від часу проводять зустрічі. Так певні, що їм дійсно потрібна підтримка.
А перед роздачею продуктових наборів усі разом моляться на вервиці за перемогу й за військових.
Моя ідея була у тому, щоб через роздачу цих пайків наблизити людину до Бога. Є ті, хто навіть не знав «Отче наш» і «Богородицю», а зараз знає і молиться. Тоді ти розумієш, що це велика справа, – каже священник. – У житті дуже важливо у кожному ближньому бачити свою матір, свого брата. Усім неможливо допомогти, але треба старатися. Зробити ті 70-80 продуктових наборів – це вимагає колосальної праці. У нас маленька парафія, але люди дуже згуртовуються навколо допомоги.
