Село Космач на Косівщині відоме тим, що воно є найбільшим за розміром в Україні. А ще – місцями, пов’язаними з постаттю Олекси Довбуша, адже саме у Космачі, за переказами, він був смертельно поранений.
Крім того, Космач – місце, де гуцульські традиції та колорит переплітаються з природою, ще не зовсім зіпсутою цивілізацією. Космач є доброю ідеєю для поїздки у будь-яку пору року, пише Репортер.
Вгору до гойдалки
З Івано-Франківська до Космача можна добратися менше як за дві години на авто. Дорога досить непогана, кілька років тому її відремонтували. На в’їзді до села гостей одразу зустрічає оглядовий майданчик, де можна зробити перші фото.
У центрі Космача розташувалися дві дерев’яні церкви – Пресвятої Трійці та Святих Апостолів Петра і Павла, – обидві збудовані на початку минулого століття. Взагалі старих дерев’яних церков у селі немало. Найстаріша – Церква Святої Параскеви, збудована у 1745 році.
Але, крім архітектурних і релігійних визначних місць, Космач – це місце природи. Велике село розкинулося на гірських пагорбах, мальовничі Карпати оточують його з усіх боків. Село можна використати як вихідну точку на гори Лисина Косьмацька, Куратул, Рокита Велика. На менших вершинах – Ведмежій та Сиглін – розташувалися дерев’яні гойдалки з краєвидом на Карпати. Зокрема, до гойдалки на Сигліні дорога займає понад годину, підйом не дуже важкий. Кататися та фотографуватися можна безкоштовно.
У пам’ять про Довбуша
Камені, стежки й печери, названі на честь Довбуша, у Карпатах – на кожному кроці. І Космач не поступається іншим гуцульським селам за кількістю «довбушевих місць». Вказівник у центрі веде до місця загибелі Олекси Довбуша, каменя Олекси Довбуша. А головне – тут є можливість відвідати музей знаменитого опришка. Його відкрив місцевий краєзнавець Михайло Дідишин ще за радянських часів. На території обійстя пана Михайла є й пам’ятник Олексі Довбушу.
На відкриття цього пам’ятника приїздив В’ячеслав Чорновіл, ми з ним товаришували. Як і з отцем Володимиром Романюком, пізніше патріархом Володимиром, – розповідає 89-річний власник музею. – Радянська влада казала, що я зробив цей музей для зустрічі дисидентів.
Фото Дідишина разом з Чорноволом і Романюком – один з експонатів музею. А ще тут зібрана всяка всячина: капелюх, ремінь і бартка, які ніби-то належали Довбушу, різні скульптури й чудернацькі знахідки пана Михайла, гарно оздоблені постоли його власного виробництва, великі колекції взірців космацької вишивки… Екскурсію всіма експонатами проведе туристам сам власник. Лише попросить присвітити ліхтариком, бо всередині немає світла.
Це – камінь з чудернацькими лініями. Кожен на ньому бачить щось своє, – розповідає Михайло Дідишин. – Кажуть, мольфарське, або щось від прибульців. Люди кладуть до вуха і чують шум. А це – капелюх, який носив Довбуш. Тут – довбушеві ремінь, пояс. Бачите, десь 2 см завтовшки. Такі ремені колись робили на Угорщині з буйволиної шкіри.
А головний експонат музею – сама хата, в якій він розташований. Це трьохсотлітня хатина, яку Дідишин викупив у колишньої власниці, за його словами, однієї з нащадків Штефана Дзвінчука, який колись вистрелив і на смерть поранив Олексу Довбуша.
Гончарські традиції у Космачі
У Космачі можна знайти музеї на будь-який смак. Є музей старожитностей, вівчарства, краєзнавчий. Крім того, можна відвідати майстер-клас по обробці шкіри, дерева, гончарству. Зокрема, космацький гончар Андрій Бойчук із задоволенням запросить у свою майстерню. Тут він створює глиняні вироби, показує, як працювати з гончарним колом. Дещо можна придбати одразу в майстерні – або ж на його сторінці у Facebook.
Космацька кераміка особлива, вона відрізняється від тієї ж косівської, яка більше відома, – розповідає Андрій Бойчук. – Я особисто косівську не дуже люблю й ніколи за їхньою методикою не працював. Ми з дружиною почали виготовляти одразу нашу, спочатку – просту, молочну. Потім почали комбінувати різну – варену, кольорову. Розмальовує вироби моя дружина.
Дід Андрія Бойчука теж займався гончарством. Як розповідає онук, навчився цього за один день. Але заробляв з цього мало, тож натомість відкрив кузню і став ковалем. Сам Андрій Бойчук за професією – геодезист. А ось дружина закінчила Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Саме їй прийшла ідея відкрити власну гончарну майстерню.
Почалося з ідеї робити гарний посуд на Святий вечір. Я теж хотів мати власну справу, не їздити по роботах. Тож мене це одразу зацікавило, – розповідає гончар. – Я використовую космацьку глину, жовтувату. Інколи – слов’янську, дуже червону, але це вже під замовлення. Деякі візернуки придумуємо самі, у стилі космацької вишивки.
Спочатку готові роботи гончар продавав на базарах у Косові, Коломиї, Космачі, Кутах. Потім їздив по фестивалях. Зараз виїжджає рідше. А з 2015 року проводить благодійні майстер-класи для рідних загиблих військових, які проходять реабілітацію у Верховині.
Щоб зробити, наприклад, миску, треба до тижня часу.
Хоч саме виточування займає кілька хвилин, але треба все розмалювати, потім – дочекатися, щоб висохло. А перед тим – все підготувати.
Глину треба завезти, вона має перемерзнути, розмокнути. Потім пересіяти двічі, покласти сушити у спеціальній печі, – розповідає Андрій Бойчук. – Коли все підсихає, перемолоти на пластинки. Потім – у станок, звідки виходить уже готова ковбаска. Кожен шматок треба зважити, щоб однакові роботи були однакові. З неї уже виточується готовий виріб. Інший процес – глазурування. Глазур я купую у Львові. Її за пропорцією треба розробити водою, а потім уже покрити готовий виріб. Якщо потрібен певний колір, до глазурі додається спеціальний пігмент.
За словами Андрія Бойчука, зараз гончарна справа занепадає. У Космачі конкурентів немає. Але він готовий продовжувати традицію.
У Космачі – особливі візерунки
Космацька вишивка – ще одна візитівка села, відома на всю Україну. Її особливість – поєднання жовтих і жовтогарячих кольорів. Традиційно прикрашаються лише вуставки (окремі вставки – авт.) на вишитих сорочках. Їх обшивають геометричним візерунком.
Як розповідає космацька майстриня Анна Линдюк, місцева вишивка жовтогаряча, скоріш за все, через назву села. Адже «Космач» мовознавці перекладають як «келія сонця».
Поруч села Брустури, Шепіт – зовсім інші барви вишивки, темніші. А така жовтогаряча – тільки у нас, – розповідає Анна Линдюк. – Візерунки різні. Є «сливовиця» – як сливка, «кучерявиця» – як кучері. Оцей Дзвінка колись вишила Довбушеві на сорочці – така вишивка є лише у Космачі. А ця називається «ріцки». Неподалік є село Річки, я цікавилася, – у них такої вишивки немає. Тож невідомо, звідки назва.
Анна Линдюк вишиває сама і має колекцію космацького вишитого одягу. Найстаріша сорочка виткана й вишита ще її прабабою.
Одна з кімнат у домі пані Анни – як музей космацьких візерунків. Килими, штори – все вишите жовтогарячими геометричними орнаментами. Посередині – стіл з писанками, які жінка розмальовує сама. Є з курячих яєць, є зі страусиних.
Ми у Космачі бережемо традиції, – розповідає майстриня. – На Великдень жодного кошика немає без писанок. А зранку в четвер перед Великоднем до хати ходять діти і їм дарують писанки й солодощі.
Пишуть писанки теж переважно лише перед Великоднем. Свої пані Анна декорує по-різному – і традиційними візерунками, і власними вигаданими малюнками. Кожна – інша. Також Анна Линдюк проводить майстер-класи для дітей – щоб передати традиції далі.
Авторка: Ольга Романська
Фото: Богдан Савлюк
