41-річний Іван із Тисменичан довгі роки жив між лікарнею та надією. Понад 16 років чоловік регулярно їздив в обласну клінічну лікарню на діаліз, дотримувався суворого режиму і мріяв про трансплантацію.
Вчора ця мрія стала реальністю — після пересадки нирки він повернувся до активного життя, улюбленого футболу та прогулянок із сином, пише Правда.
Після операції медики певний час хвилювалися за стан пацієнта — у післяопераційний період деякі показники викликали занепокоєння і могли свідчити про можливі ускладнення. Втім, динаміка виявилася позитивною, і орган успішно прижився.
«Мені зробили пересадку нирки. Тепер гуляю з малим, все добре. Граю у футбол. Раніше міг максимум це робити 15 хвилин», — розповідає Іван.
Чоловік працює зубним техніком і зізнається: у професійному житті все залишилося майже без змін, хіба що довелося скоригувати харчування та дозування препаратів. Тепер він може дозволити собі те, про що раніше лише мріяв:
«Нарешті маю змогу їсти багато риби, вишень. Раніше міг з’їсти лише одну-дві, бо починали терпнути ноги».
Шлях до трансплантації був непростим. Першу спробу Іван зробив у Києві, але вона не дала результату. Другою стала операція в Івано-Франківську — і саме вона змінила його життя. Донором нирки став 32-річний чоловік, а дозвіл на забір органа дали його батьки.
Про складність і відповідальність таких операцій розповідає судинний хірург Микола Федорів.
За його словами, мультидисциплінарна команда обласної лікарні провела дві трансплантації з інтервалом у тиждень, і обидві пройшли успішно. Кожна операція тривала 3–4 години і вимагала максимальної зосередженості від усіх учасників процесу.
«Робота судинного хірурга починається безпосередньо під час трансплантації. Найважливіше — правильно пришити судини, щоб нирка запрацювала. Це дуже відповідальний момент», — пояснює лікар.
Перед операцією пацієнтів ретельно обстежують, особливу увагу приділяють стану судин. У процесі задіяні одразу три бригади: одна займається забором органа, друга — його підготовкою, третя — безпосередньо трансплантацією.
Сьогодні Іван не лише відновлюється, а й ділиться власним досвідом із тими, хто ще вагається:
«Не боятися, зібратися з духом і наважитися на трансплантацію. Це шанс на повноцінне життя».
Трансплант-координаторка обласної лікарні Ліля Шевага наголошує: кожна така операція — це врятоване життя і новий початок.
«Кожен наш крок — це чийсь другий день народження. Ми працюємо злагоджено — і це рятує життя», — каже вона.
Історія Івана — це приклад того, як сучасна медицина та командна робота лікарів можуть повернути людині не просто здоров’я, а повноцінне життя.
