Вранці 23 лютого 2022 року полковник російської армії Єршов, якому доручили командування одним із полків під час вторгнення в Україну, прибув зі своєю броньованою колоною в район білоруського аеродрому Мозир. Пише УП
Звідти о 13 годині полк Єршова почав 130-кілометровий марш до невеликого білоруського села Червоне. Воно розташувалось посередині того клину, котрим територія Білорусі врізається між українськими містами Славутич та Прип’ять.
Саме з цієї точки за 25 кілометрів від краю Київського моря колона Єршова почне своє вторгнення в Україну 24 лютого, долаючи Чорнобильську зону і пробиваючись до десанту на Гостомельському аеродромі.
Сторінка з “Журналу бойових дій” згаданого полку
Це була лише одна з десятків великих груп російських військ, які того чорного для України дня сунули з чорнобильського напрямку на Київ.
Перші з цих з’єднань, як випливає з графіків “Таблиці рейду” та штабних карт, котрі є в розпорядженні УП, мали перекрити трасу Київ – Чоп у районі Стоянки вже о 14-ій годині 24 лютого.
Розрахунок часу руху російських колон у напрямку траси Київ – Чоп
Ще доба мала піти на обхід столиці з півдня від Макарова до Василькова та окопування на позиціях між Київською та Житомирською областями.
Бойова карта російських військових з позначенням позицій, підрозділів і очікуваного графіку руху
А тим часом висаджений у Гостомелі з важких військово-транспортних літаків російський десант уже мав би штурмувати Київ та займати урядовий квартал.
Не пізніше як на вечір суботи 26 лютого в Кремлі планували побачити російський триколор над Офісом президента, Верховною Радою та іншими символами української державності.
Але що мало відбутися після того, як первинний задум кремлівського диктатора був би реалізований? Хто і як мав перехопити владу в “поваленого режиму Зеленського”? Хто мав увійти в “перехідний уряд” та керувати “путінською Україною”?”Українська правда” дізнавалась, які сценарії для захопленого Києва готували російські “стратеги” та хто з українських посіпак мав їм у цьому допомагати.
“Вітя пече короваї”: План А – Медведчук
“Якщо думаєте, що у росіян був чіткий план, хто сюди прийде керувати – ви дуже помиляєтеся. Головне, щоб впала наша влада. За їхнім планом – на третій день. На десятий день – контроль над всією країною. А прізвища тих, хто конкретно буде новою “владою”, їм були не те щоб важливі“, – беземоційно переконує один із високопоставлених співрозмовників УП в українській розвідці.
Судячи з десятків розмов УП з українськими силовиками та політиками з різних таборів, на момент початку повномасштабної війни керівництво Росії і справді не особливо переймалося тим, хто конкретно “очолить” захоплену ними Україну.
Адже було очевидно: якби Київ здався, керувала б усім Москва.
“Медведчук сам себе бачив на перших ролях. Не останню роль міг відігравати Сівкович (заступник секретаря РНБО часів Януковича, який переховується в РФ – УП). Він давно працює по лінії ФСБ, і його готували менеджерити псевдовладу, підбирати кадри на різні посади і так далі“, – переконує співрозмовник у розвідці.
“Але ніякої остаточної розкладки, хто й на які позиції має йти, не було”, – додає він.
Один із колишніх впливових однопартійців Сівковича по “Партії регіонів” переконує, що у владі Януковича до цього вихідця з КДБ якогось особливого пієтету чи поваги до 2014 року не було. Однак “попередники” змінили свою думку про нього після одного епізоду часів Революції гідності.“Ви знаєте, він був одним із багатьох колишніх “конторських”, які перебували в партії. Якогось особливого впливу він не мав. Але коли Сівкович організував “евакуацію” Януковича з Криму в Росію, то всі по-новому подивились на його реальні можливості”, – зізнається співрозмовник УП із числа владних топів часів Януковича, який залишився в Україні.
Хоча треба додати, що інші співрозмовники УП ані в СБУ, ані в політичних колах не надали жодної інформації про можливу особливу роль колишнього заступника секретаря РНБО після потенційної окупації. Як і про можливу участь у колаборантських структурах Євгена Мураєва, якого західні ЗМІ ще перед вторгненням називали потенційним “прем’єром” захопленої України.
Якщо ж говорити про політичні плани Кремля щодо управління Україною після захоплення, то щонайменше їх було два.
Перший проєкт прогнозовано був пов’язаний із найближчою до Путіна людиною в Україні – його кумом Віктором Медведчуком.
За часів президентства Петра Порошенка Медведчук був головним переговорником з Кремлем та займався обміном полонених.
Однак за часів Зеленського переговори з росіянами перетягнув на себе голова ОПУ Андрій Єрмак, а Медведчук опинився під слідством українських правоохоронців.
Станом на початок 2022 року тоді ще нардеп від ОПЗЖ Медведчук перебував у Києві під цілодобовим домашнім арештом за підозрою у державній зраді.
За останні роки в Україні рівень його проблем тільки зростав: його телеканали вимкнули з ефірів, РНБО ввела персональні санкції щодо нього та його дружини. Крім того, Медведчуку висунули низку підозр щодо можливої співпраці з окупантами та організації вугільних схем.
Із 2019 року в Медведчука з’явилася надія на повернення до “великої гри”. На п’ятому році російського вторгнення за прямого тиску Москви куму Путіна знайшли місце у списках ОПЗЖ, де він навіть створив свою групу.
Однак після введення санкцій та вручення кількох підозр у 2021 році надії на велике повернення випарувались. Медведчук не міг займатися ні бізнесом, ні політикою.”Вітя потрохи головою їде. Постійно дома сидить, ці обмеження його психологічно підкошують, бо він не має куди себе подіти“, – описував УП стан Медведчука один із членів ОПЗЖ наприкінці січня минулого року.
Останнім шансом кума Путіна опинитись на вершині української політики залишалась “допомога” Росії. І Медведчук, як переконують співрозмовники в його партії, був одним із тих небагатьох в Україні, хто про російське вторгнення достеменно знав. Якщо не був залучений до його підготовки.
Ще за місяць до російської інвазії один впливовий депутат ОПЗЖ, як тоді здавалось, жартував, що Медведчук “просто чекає Путіна”.
“У мене немає сумнівів, що Путін буде воювати. І не в останню чергу тому, що я бачу, як Вітя уже “пече короваї і збирає сіль”, щоб зустрічати кума в Києві”, – розповів УП 25 січня 2022 року депутат ОПЗЖ, який за два тижні до вторгнення тихо виїхав із країни на довгі місяці.
Під кінець лютого 2022-го Медведчук поводився достатньо незвично, розповідають люди з кола його спілкування.
За кілька тижнів до вторгнення депутати з його групи в Раді кілька разів запитували у нього, чи Росія справді готується до великого нападу на Україну.
“Ми ж мали це знати хоча б, щоб сім’ї повивозити. Але Вітя навпаки заспокоював. Казав: “Ні-ні, це брязкання зброєю, щоб підвищувати ставки. Залишайтеся на місцях”, – пригадує в розмові з УП один із чинних депутатів, який був близьким до Медведчука.
Ближче до 16 лютого, однієї з імовірних дат вторгнення, про яку попереджали спецслужби США, напруга всередині фракції ОПЗЖ наростала, навіть попри заспокоєння Медведчука.
10 лютого на чартері покинули Україну колишній голова Адміністрації президента Януковича Сергій Льовочкін.
12 лютого на приватному літаку з Києва вилетів київський забудовник і соратник Медведчука Вадим Столар.
Партнер Столара, тодішній нардеп Ігор Абрамович, взагалі замовив літак на 50 осіб, на якому вивіз у Відень родичів, друзів, знайомих. Депутати жартома називали цей борт “Ноїв ковчег”.
Однак кума Путіна Оксана Марченко не виїхала з країни ні 10, ні 12, ні навіть 16 лютого. Це до певної міри заспокоювало депутатів з оточення Медведчука.
Проте Марченко приїхала на кордон з Білоруссю з наміром виїхати з України 18 числа.
“Ми через Шуфрича просили пробити інформацію, що відбувається, бо його дружина близько товаришує з Марченко. Тоді Оксана сказала жінці Нестора, що, мовляв, нікуди не тікає, а їде записувати якесь інтерв’ю з Басковим у Москву“, – обурюється в розмові з УП депутат з оточення Медведчука.23 лютого, за день до початку вторгнення, Віктор Медведчук взагалі став поводитися дивно.
Він неочікувано попереносив зустрічі зі своїми соратниками, посилаючись на те, що зайнятий. Для людини, яка цілодобово перебуває під домашнім арештом, це виглядало дивно. До того дня Медведчук майже ніколи не відмовляв у зустрічах своїм людям.
“23 лютого – це ж день радянської армії, і Вітя його завжди відзначав. Ми йому писали, що давай ввечері заїдемо, вип’ємо трохи. А він каже: “Ні, давайте вже на вихідних”. Ми ще дивувалися, які це в нього такі справи і що взагалі святкувати аж на вихідних“, – пригадує в розмові з УП один із найближчих колишніх соратників кума Путіна.
Вихідні, на які переносив святкування Медведчук, мали припасти якраз на третій день після початку великої війни.
Зранку 24 лютого Медведчук перестав виходити на зв’язок.
Він з’явився в партійному чаті ОПЗЖ лише один раз – на третій день вторгнення, 26 лютого.
Того дня депутати фракції Медведчука, які залишилися у Києві, зібралися виключити Іллю Киву зі своїх лав через публічну підтримку російської агресії.
І кум Путіна, навіть попри війну, намагався переконати, що цього робити не треба. І таки зміг відстрочити вигнання Киви завдяки впливу на депутатів, яких особисто взяв у список. Правда, лише до 3 березня.
За рік після початку великої війни і соратники Медведчука, і члени команди Зеленського переконались: приведення кума Путіна до влади було “Планом А” в Кремлі.
Українські спецслужби переконують, що оточена, як колись кримська, Верховна Рада мала відсторонити голову парламенту Руслана Стефанчука. Загалом це повинно було відбутись того ж 27 лютого, якого почалась окупація Криму.
Замість усуненого Стефанчука спікером і відповідно в.о. президента став би Віктор Медведчук.
“Але це ідіотський план. Зрозуміло, що 226 депутатів вони б ніколи не зібрали, бо як ти їх фізично знайдеш? Хто взагалі погодиться на таку авантюру? Навіть під дулом автоматів це було нереально“, – визнає один з відомих колишніх депутатів ОПЗЖ.
Однак, як показало “голосування” кримської Верховної Ради часів окупації, щільне кільце оточення російських солдатів може прикрити собою будь-які порушення регламенту.
Стати гауляйтером України куму Путіна так і не судилося. У метушні перших днів оборони Медведчук утік з-під домашнього арешту. Його шукали по всій Україні, але пізніше з’ясувалося, що він переховувався в Києві, у розкішному триповерховому будинку біля Протасового Яру.
Вперше після 24 лютого українці побачили його на фотографіях СБУ аж 12 квітня 2022 року.
Замість того, щоб виблискувати білосніжними вінірами з президії Верховної Ради, Медведчук перебував у наручниках, змучений та одягнений не в костюм Brioni, а у військову форму.
Впродовж 48 днів він переховувався і спробував втекти, маскуючись у камуфляжі. В такому вигляді Медведчука і впіймала Служба безпеки.
Зрадник просидів у СІЗО СБУ до 21-го вересня, а вже 22-го вересня Медведчука під конвоєм ГУР доправили в Анкару. Того дня Україна виміняла кума Путіна на 200 захисників “Азовсталі”.
Зараз Медведчук живе з сім’єю у Москві. А все, що йому залишається – намагатися позиціонувати себе в Кремлі головним “експертом” з України.
“Вітя досі легітимний”: План Б – Янукович
Однак, щоб оточити Верховну Раду, до неї ще слід було дійти. А з цим завданням російські війська явно не справлялись: ні на третій, ні п’ятий, ні навіть на сьомий день після вторгнення.
На початку березня в Мінську мав відбутись черговий етап українсько-російських переговорів про мир. 2 березня делегація з Києва діставалася до Білорусі. І саме того дня в нашій історії з’явився давно забутий, але в деяких колах досі “легітимний” персонаж – Віктор Янукович.
Щоб розкрити цю сюжетну лінію, доведеться повернутись дещо назад у часі.
30 грудня 2021 року, напередодні Нового року, в українських ЗМІ з’явилася новина: “Янукович хоче повернути статус президента“.
На перший погляд, такий сценарій здавався абсолютно фантастичним, навіть як на новорічну казочку. Але сам Янукович ще від часів своєї втечі у 2014-му неодноразово повторював мантру про власну “легітимність”.
Тепер же утікач вирішив подати позов до сумнозвісного ОАСКу з вимогою визнати, що у Верховної Ради були відсутні повноваження, щоб приймати акт про самоусунення президента.
Трошки згодом Янукович доповнив свої претензії ще одним позовом, де йшлося про те, що Рада не має права позбавляти звання президента поза процедурою імпічменту. В нього ж парламент відібрав право називатись президентом України простою постановою.
Здавалося, що старання втікача абсолютно марні, адже рішення Ради можна оскаржити виключно у Верховному Суді. Але це було лише перше враження, до того ж хибне.
“Адвокати Януковича виявилися на диво розумними. Вони пішли в ОАСК оскаржувати не рішення Ради, а питання процедури. Це й була юридична лазівка. І якби ОАСК визнав процедурні порушення, наслідком було б визнання недійсним рішення парламенту“, – пояснює УП один із ключових юристів команди Зеленського. “Смирнов дзвонив голові ОАСК Вовку й запитував: “Що це за позови, нащо ви їх реєструєте, коли процесуальні строки вже давно закінчилися?”. А Паша його запевняв: “Зареєстрували по процедурах, нічого не буде, не переживайте“, – розповідає співрозмовник на Банковій.
На момент вторгнення російських військ в Україну позови Януковича і справді залишалися в ОАСК нерозглянутими.
Однак 2 березня 2022 року, коли борт з Януковичем опинився у Мінську, його судові скарги набули абсолютно нового звучання.
“Після “зникнення” Медведчука росіяни і правда розглядали варіант повернення Януковича в Україну. Він мав оголосити знову, що він легітимний, і всі інші дурниці“, – переконують УП джерела в СБУ.
“Спецоперація” РФ почала затягуватися, “героїчного” походу на Київ не вийшло. Згадана на початку колона полковника Єршова застрягла в Гостомелі, де її щільним вогнем вибивала українська артилерія.
Урядовий квартал повністю залишався під контролем України. Медведчук кудись безслідно зник.
Саме в цей момент Янукович раптово став тим самими “Планом Б”.
“Повірте, росіяни робили ставку на “некритичний імпорт” – тобто повернення в Україну всіх тих, хто втік після 2014-го. Там вистачить утікачів на кілька Кабмінів. І якби вони повернулись, то досить було б кілька головних посад заповнити, а далі система сама почала б генерувати людей на місця внизу”, – переконує один із колишніх топпосадовців часів Януковича.
Щоб не дати суддям ОАСК ухвалювати будь-які рішення, того ж таки 2 березня Державна судова адміністрація відключила суд від доступу до реєстру судових рішень.
Ситуація була настільки небезпечною, що для блокування суду в ОПУ підключили Службу безпеки України.
“Ми підключили П’яту службу, ту, яка відповідає за суди. Вони реально увірвалися в будівлю, вирвали з м’ясом всі можливі носії, щоб ОАСК взагалі не міг працювати, і забрали сервери з собою. До квітня суд так і не працював“, – розповідають на Банковій.
План “повернення Януковича” прожив у голові Путіна ще декілька днів. Ситуація на фронті розгорталася стрімко й неочікувано для Москви – стало цілком очевидно, що з “легітимним” справи не вийде.
Борт Януковича востаннє був помічений у Мінську 7 березня минулого року. Після цього перемовини перемістились у Стамбул, а Віктор Федорович зник із поля зору так само несподівано, як і з’явився.
***
Зараз описані плани важко сприймати інакше, ніж сюжети низькопробної фантастики. Однак на початку лютого 2022 року до реалізації і першого, і другого варіанту реально готувались.
Зайвим підтвердженням цьому може бути те, що до хворих планів Путіна цілком серйозно ставилися західні партнери України.
Ще до вторгнення представники американських спецслужб у приватних розмовах пропонували українській владі підготувати свій план “Б”, щоб зберегти легітимність влади.
“Партнери попереджали через різні канали, що, мовляв, хлопці, може, вам доведеться переїхати у Польщу, подумайте про всяк випадок. Як варіант – Варшава, щоб швидко проводити міжнародні зустрічі, “торгувати” обличчям, мобільно пересуватися світом, щоб нагадувати, що ми єдина легітимна влада. Словом, аналогічний варіант, що й Тихановська“, – не під запис пригадує один із членів команди Зеленського.
“Очевидно, що ми про це навіть і думати не хотіли. Навіть якби хтось з наших почав таку розмову, начальник лише б розлютився і на тому все закінчилося”, – додає джерело.
Хоча, як розповідають співрозмовники в дипломатичній команді Зеленського, до початку вторгнення представники України все ж непомітно приглядались і до Варшави, і навіть до Лондона.
Та коли зрештою путінські колони вторгнуться в Україну, а Зеленському прямим текстом пропонуватимуть евакуацію, він скаже Джо Байдену уже крилату фразу: “Я не потребую евакуації, я потребую більше зброї”.
Час “імпортних сценаріїв” добіг до кінця. Далі Україна мусила писати свою історію сама.
Роман Кравець, Роман Романюк, УП
Нагадаємо Компанії дружини Медведчука фінансували росгвардію та мвд рф, – прикарпатська СБУ
