Двоє рідних братів з села Підлісся, що під Франківськом, Василь та Назар Костишини зараз проходять реабілітацію після поранень у Першому добровольчому шпиталі БРАСС.
Різниця у віці між ними всього півтора року – Василю 24, а Назару невдовзі буде 23 роки, розповідають у ПДХШ.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Молодший Назар Костишин вирішив змінити фах та підписати контракт, коли почалось повномасштабне вторгнення. Він перейшов з цивільної професії вебпрограміста на військову службу. Стрілець-гранатометник, брав участь у боях безпосередньо «на нулі». Отримав медаль від головнокомандувача Нацгвардії «За доблесну службу» та відзнаку «За відвагу» від міністра оборони України.
Старший Василь Костишин мав більший військовий досвід. Навчався у військовому ліцеї у Надвірній, потім у військовому університеті. Виш не закінчив, пройшов строкову службу й вирішив підписати контракт у 2020 році. Служив у тиловій частині, отримав звання сержанта, а потім і старшого сержанта.
«Велику війну я зустрів у навчальному центрі в Золочеві. Коли мій брат виїхав на схід, я одразу прийняв рішення перевестись у штурмову бригаду і теж поїхав», – ділиться Василь Костишин.
На війну Василь йшов головним сержантом взводу. Та на момент, коли потрібно було виїжджати, дізнався, що брат поранений. «Важко було. Батьки дуже за нас хвилювались. Але і дуже підтримували. Це найважливіше. Це наша рушійна сила», – розповідає Василь.
2 квітня 2023 року Назар отримав мінно-вибухове поранення в районі Кремінної Луганської області – осколкове наскрізне поранення руки з пошкодженнями нерва, наскрізне поранення стегна, сліпе поранення щоки, численні контузії.
6 травня 2023 року у селі Спірне, що у Бахмутському районі Донецької області, був поранений Василь. Теж мінно-вибухова травма. Позицію почали штурмувати, і позаду хлопця вибухнув снаряд. Рука, нога, хребет, таз, грудна клітка – поранення було дуже важким.
«Ми з братом постійно тримали контакт. А цього разу днів 7-8 була тиша. Після поранення та лікування я поїхав у відпустку додому. І буквально за 3-4 дні зателефонував брат і сказав тільки два слова: «Дніпро. Важкий». Ми одразу все зрозуміли. Я взяв рюкзак, милиці і на потяг – до нього. Ми поїхали з батьком», – розказує Назар.
Василь згадує: «Перші, кого я побачив після поранення, були батько й брат, який ще не міг ходити після поранення. Це була найбільша підтримка для мене».
Зараз брати проходять реабілітацію у Першому добровольчому шпиталі БРАСС під Франківськом. Кажуть, що в планах – повернутися на фронт.
