Полковник Михайло Сидоренко, позивний “Меломан”, із березня 2022 року командує 10-ою окремою гірсько-штурмовою бригадою.
З 30 березня до 2 квітня 2022 року підрозділи під керівництвом Сидоренка перейшли в наступ та звільнили низку населених пунктів Київської області, зокрема взяли під контроль стратегічний населений пункт — смт Іванків. Згодом підрозділи під командуванням полковника також відбили масований наступ ворога та втримали рубежі біля Покровського Донецької області. Зараз “едельвейси” захищають Україну на Бахмутському напрямку, пише “Галка”.
В інтервʼю блогеру Володимиру Золкіну комбриг розповів про структуру бригади, про власний бойовий досвід, лінію фронту, вагнерівців, які “лізуть і на колінах, і на пузі” та розʼяснив найменування “Едельвейс”.
– Які підрозділи входять у 10 бригаду?
– Бригада кадрова, тому у складі бригади є й окремі гірсько-штурмові батальйони, є танковий батальйон, протитанковий дивізіон, підрозділ артилерії, і окремий підрозділ бойового та логістичного забезпечення. Фронт, де ми зараз здійснюємо активну оборону, складає 25 кілометрів.
– Вам 38 років, розкажіть про свій бойовий шлях.
– Я випускник військового інституту танкових військ НТУ “ХПІ” у місті Харків. 14 років віддав саме танковим військам, 17-ій окремій танковій бригаді — від командира взводу до командира лінійного танкового батальйону. Потім Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, майже 2 роки. Потім так склалося, що я виконував обов’язки в 53-ій окремій механізованій бригаді ім. Князя Мономаха. Був начальником штабу бригади. Ну, і з березня 2022-го року вже виконую обов’язки командира “Едельвейсів”.
– У бойових діях ви вже брали участь?
– Я свій бойовий шлях розпочав з начальника штабу батальйону, коли лише формувався штаб антитерористичної операції в Ізюмі. І потім – Ізюм, Довгеньке, Словʼянськ, Краматорськ. Тобто про війну не начуваний, безпосередньо приймав участь. Так, можливо десь там в окопах з хлопцями не сидів, але знаю, що таке планування бою, що таке обстріли, що таке контратаки. Ну, і в цілому, що таке управління військами.
– Щодо обстрілів, то ми тут знаходимося і чуємо їх постійно… Який середній вік ваших підлеглих?
– Якщо взяти станом на сьогодні, то вік тієї командної ланки, яка наразі є у військовій частині, а ми беремо основні підрозділи, це менше 30 років, десь 28 років середній вік. Чому? Тому що більш досвідчені командири, які, скажімо так, були на початках формування військової частини, то вони вже 3-4 роки були на посаді, чим довели свою спроможність йти вище. Здійснювати управління вже більшими такими колективами, тобто бригадами, полками, бути начальниками штабів бригад, бути заступниками командирів бригад.
Тому станом на сьогодні у керівництва більшості батальйонів стоять відносно молоді хлопці, які скажімо так, з перших днів свого випуску з вищих військових навчальних закладів безпосередньо вже були в окопах, з хлопцями з 14-го року і по сьогоднішній день. Тобто він пів року назад був, наприклад, начальником штабу батальйону, а сьогодні він вже командир окремого гірсько-штурмового батальйону і свій той передовий досвід, який він отримав від того чи іншого командира, він вже безпосередньо втілює в життя у своїх підрозділах. Тому командування і штаби батальйонів мають досить такий молодцюватий вигляд.
– І вони пройшли весь цей шлях від початку?
– Здебільшого так. Таких немає, що прийшли десь під час мобілізації з цивілки й розказують, що ми там десь колись “полки розгортали”. Ні, це хлопці, які адекватно вміють приймати рішення, аналізують ту ситуацію, яка складається на полі бою, наявне озброєння відповідне, щоб було ефективне його застосування, планують вогневе ураження.
– Ми знаємо, що на певні напрямки росіяни кидають всі свої сили. Ви бачите це зазвичай з дронів, як вони лізуть по різних напрямках.
– На жаль або на щастя, ми виконуємо наразі завдання на одному з найважливіших загрозливих напрямків – Бахмутський. Куди ворог кинув напевно максимальну кількість своїх сил і підрозділів. Навіть от я зараз аналізую, можливо таких сил вони не кидали на взяття Сєвєродонецька. Тут починаючи від регулярних військ російської армії, так звані підрозділи 1-го та 2-го корпусів днр/лнр. І “славнозвісні” вагнерівці, які у прямому сенсі лізуть, на паузі, на колінах… Не знаю, просто лізуть.
Неодноразово ми брали в полон вагнерівців, зараз іде так звана категорія з літерою “к” – кашники. Це просто зеки, які мають хоч якісь там шанс, як вони пояснюють, перегорнути аркуш свого блокнота і почати нове життя. У нього там пʼять ходок, 24 роки тюрми, а от він чомусь вирішив, що саме на теренах Української держави він перегорне аркуш і почне з чистого. Такого не буває. Тому хлопці бригади та багато підрозділів, що виконують бойові завдання саме на цьому напрямку, знищують їх. Проблематика, що їх забагато.
– Ви можете на загал розповісти, як це відбувається, скільки витрачається снарядів, чого не вистачає, або чого достатньо… Яка зброя показала себе з позитивного боку останнім часом?
– Є у підпорядковані бригади гармати натівського калібру. У звʼязку з тим, що є певна кількість, якої достатньо для виконання бойових завдань, то вони показують свої результати. Мені дуже сподобалося, як працюють гармати М777. Так звані “краби” польські, досить так добре свою ефективність проявляють.
Є боєприпас, є гармата, є ціль — є знищення ворога. І тоді піхота не придушена, а вона стає “крилатою”, коли вона бачить, що артилерія підтримує. Слава Богу, та наявна кількість авіації, яка є в Україні також завдає удару. Піхота відчуває, що вона не одна, що є за спиною підтримка.
І всі ті координати, які вона передає, і те що ми бачимо з квадрокоптерів, раз і мінус 30. І вони вже не доходять до піхоти. Тому намагаємося на випередження працювати, щоб зменшити втрати серед українського війська.
– Ми витримаємо ось цю навалу, яка зараз іде?
– Ми втримуємо її. На майбутнє забігати не хотілось би, але я людина така, що завжди каже, що все закінчиться перемогою України в цій клятій війні. Тому, дивлячись ввечері новини, бачу, що будуть певного роду поставки. Я думаю, що будуть навчені нарешті під натівський калібр танкісти, під Leopard-2, на Bradley відповідно, артилерії ще там трішечки нам знаю дають держави НАТО. Перемога буде з нами.
– Тобто не тільки перемога буде, а ще й далі підемо…
– Ну, Кубань ж має бути наша (ред. сміється). Але я людина така, що чужого не треба.
– У Криму я б покупався влітку, а Кубань, то таке спірне запитання.
– Перша, наскільки мені так відома, вивчав же… Директива на формування 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади була саме населений пункт автономної республіки Крим. Тому маю надію, що все то буде.
– Назва “Едельвейс” вже офіційна?
– Поки ні, але знаю, що вже бюрократична складова нарешті з усіма органами погоджена. І знаю, що в Офісі президента лежить комплект документів, тобто наш верховний Головнокомандувач має прийняти рішення. Нас всі вже напевно, особливо на Прикарпатті, на заході України, знають як “едельвейсів”. Тому я думаю, що це буде вірний крок – присвоєння бригаді саме такого почесного найменування.
Окрім військових, клопотання про таку назву відправляли органи міського самоврядування в пункті постійної дислокації, обласного, тому маємо і це питання перемогти.
(На момент запису інтервʼю ще не було офіційного повідомлення щодо присвоєння почесного найменування. Нагадаємо, президент підписав відповідний указ 14 лютого)
– Чому ви хочете, аби вас називали саме “едельвейсами”?
– По-перше, місце постійної дислокації. Воно скажімо так у гірському районі (Коломия, – примітка “Галки”). Все це асоціація з горами, в яких саме ця квітка відповідно росте. Якщо врахувати той період часу, який підрозділи бригади виконують бойові завдання, а саме – без ротацій. Мужня, достойна, я вважаю, на високому рівні. Є показники, якими можна пишатися і треба пишатися. Я впевнений, що вони увійдуть в історію.
Ми як так гірська квітка, вгризлися в нашу рідну землю, проросли корінням. Сніг, дощ, вітер — ми стоїмо, ми бʼємо ворога. Тому я не бачу нічого негативного в тому, що саме ця назва.
– У рашистів точно буде “горіти” від цього найменування…
– Ми творці нової історії. То що там в рейху була якась гірська піхота СС – то все минуле. У нас багато держав-членів НАТО, які ще в Першу світову, і італійською, і французькою мали цю назву. До речі, якщо памʼять не зраджує, то це саме італійська якась дивізія мала перша назву “Едельвейс”. Це ще не фашисти були.
Емблема – вона вперше була відображена на беретах французьких дивізій. То минуле.
“Едельвейси” саме українські – вони творять історію сьогодні і зараз, не дивлячись до привʼязок минулого.
У багатьох перехопленнях ворога були такі фрази, як “подивись, чи немає там документів “десятки”, там стояли “едельвейси”. Найдіть мені ці документи, що там десь розбомбили, що саме там мають бути якісь тіла можливо”. З одного боку пишаєшся тим, але з іншого боку розумію, що у війні все ж на жаль люди героїчно гинуть за нашу землю…
– Так, а що ж вони шукали?
– Шукали просто привʼязку, щоб потім у своїх телеграм-каналах викласти, що от є документ чи шеврон бригади, що ми тут розбили. Вони вже точно будуть розганяти тему, що ми нацисти, тому я не звертаю на то увагу. Хай бояться!
