Цього року Івано-Франківська обласна асоціація футболу (ІФАФ) святкує свій ювілей – 30 років з дня створення. На засіданні виконавчого комітету ІФАФ були затверджені списки номінацій та лауреатів для відзначення під час заходів з нагоди 30-річчя ГС “ІФАФ”.
Про це повідомляють на фб-сторнці ФК “Прикарпаття“.
До номінації “кращі футболісти 1990-2020 років” увійшли гравці, які свого часу з успіхом захищали кольори ФК “Прикарпаття”:
Рипан Олег (воротар)
Вихованець івано-франківського футболу (тренер Богдан Дебенко). У вищій лізі чемпіонату України дебютував 10 вересня 1994 року в складі “Прикарпаття”, вийшовши на заміну за 12 хвилин до закінчення матчу проти “Евіс” (3:0). За івано-франківську команду виступав з 1993 по 1996 рік.
У 1996 році перейшов в ростовський “Ростсельмаш”. Дебют у вищій лізі чемпіонату Росії – 7 серпня 1996 року в матчі проти “Зеніту” (2:0). Всього в чемпіонаті Росії провів 11 поєдинків за ростовську команду і один за “Динамо” (Ставрополь) (перша ліга, 1999 рік).
З 2000 року виступав за українські клуби нижчих ліг “Кремінь”, “Прикарпаття”, “Чорногора”, “Миколаїв”, “Техно-Центр”, “Поділля” і “Енергетик”. Недовге повернення до вищої ліги відбулося в 2001 році коли Рипан став гравцем полтавської “Ворскли”, де за два роки зіграв всього 5 матчів і відзначився пропущеним з 40 метрів голом від “Кривбас”.
У 2011–2012 роках грав у аматорських командах Івано-Франківської області.
Ватаманюк Ярослав (захисник)
Після демобілізації отримав запрошення від Юрія Дячук-Ставицького – тренера івано-франківського “Прикарпаття”. Дебютний поєдинок провів 16 квітня проти одеського СКА (результат матчу – 0:0). У перших сезонах грав на позиції правого крайнього захисника, а згодом перекваліфікувався у ліберо. 1987 року був обраний капітаном команди і протягом одинадцяти років був на цій посаді. За часів СРСР, в українській зоні другої ліги, провів 281 матч. Срібний призер чемпіонату УРСР 1991, бронзовий – 1987 року.
У чемпіонатах України провів 150 матчів у вищій лізі, 65 – у першій лізі і 11 – у національному кубку. Переможець другого дивізіону в сезоні 1993/94.
У складі національної збірної провів один матч. 27 червня 1992 року в американському місті Піскатавей українські футболісти зіграли внічию з господарями – збірною США (0:0).
1993 року отримав запрошення від тренера “Динамо” Михайла Фоменка. Їздив з киянами на тренувальний збір, провів два контрольних поєдинки, але через сімейні обставини залишився в Івано-Франківську.
Завершив виступи на футбольних полях у 2000 році. Протягом останнього сезону захищав кольори як “Прикарпаття”, так і фарм-клубу з другої ліги.
Відразу розпочав тренерську діяльність. Працював у тренерському штабі “Прикарпаття”. Очолював іншу команду з Івано-Франківська – “Чорногору” та “Сокіл” (Бережани).
Ковальчук Петро (захисник)
Професійну кар’єру Петро розпочав у футбольному клубі “Чорногора” з Івано-Франківська. У складі команди молодий футболіст дебютував у 2001 році. Після грав у першій лізі Чемпіонату України у складі івано-франківського “Спартака”. Узимку 2007 року перейшов у криворізький “Кривбас”. У Вищій лізі футболіст дебютував 4 березня 2007 в матчі проти львівських “Карпат” (1:1 за результатом матчу), у цьому матчі Петро забив гол. Всього за “Кривбас” у чемпіонаті України Ковальчук провів 45 матчів та забив 1 гол і 2 матчі у розіграші Кубку України.
Улітку 2009 року футболіст перейшов в овідіопольський “Дністер”. 1 лютого 2011 року Петро підписав контракт з одеським “Чорноморцем”. У єврокубкових змаганнях Петро дебютував 12 грудня 2013 року у матчі проти нідерландського ПСВ, який захисник “відстояв усі 90 хвилин”, а команда здобула надважливу перемогу 1:0, що дозволило їй пройти до плей-оф раунду Ліги Європи того року. По завершенню сезону 2013–2014 у Петра та одеського футбольного клубу закінчився контракт, й вони його не стали продовжувати. 6 серпня 2014 року Петро перейшов до білоруського клубу “Слуцьк”.
У 2015 році приєднався до таджицького клубу “Істиклол”. У сезоні 2015 був визнаний кращим захисником республіки Таджикистан. У січні 2017 року клуб не став продовжувати контракт з Петром Ковальчуком.
З лютого 2017 року Петро Ковальчук виступав за мальдівський клуб “Club Green Streets”.
У 2018 року повернувся в рідний Івано-Франківськ і виступав за місцеве “Прикарпаття”. Зараз – гравець коломийського “Покуття”.
Максим’юк Роман (захисник)
Уродженець Надвірнянщини. Виступав за команди “Кристал” Чортків, “Бескид”, ЦСКА, “ЦСКА-Борисфен”, “Хутровик”, “Прикарпаття” (І.-Ф.), “Зеніт”, “Динамо” (К), “Дніпро” (Д), “Волинь”. У Вищій лізі України дебютував 25 липня 1995 року (“Прикарпаття” – “Таврія” – 4:3). Роман Максимюк зіграв 5 матчів за національну збірну. У її складі дебютував 19 серпня 1998 року в матчі Україна – Грузія (4:0).
Ковалюк Володимир (захисник)
Виступав за команди “Карпати” Львів, “Скала”, “Прикарпаття”, “Дніпро”, “Уралан”, “Динамо”, “Шахтар”, “Кубань”, “ЛУКОР”, “Кривбас”, “Борисфен”, “Волинь”. У вищій лізі чемпіонату України провів 149 матчів, забив 10 м’ячів. У складі “Волині” зіграв 100 матч, забив 1 гол.
Чемпіон України в першій лізі 1994 року; срібний призер чемпіонату України в першій лізі 1998 року. Чемпіон Росії в першій лізі 1997 року.
Худоб’як Ігор (півзахисник)
Півзахисник клубу “Етнікос” Кіпр. Увійшов до символічної збірної “Карпат” часів незалежності. “Зірка Карпат” (нагорода найкращому футболістові клубу): 2006 і 2009. Виступав за національну збірну України. Зіграв за Карпати 295 матчів і забив 37 голів.
Юрченко Ігор (півзахисник)
Футболом Ігор Юрченко починав займатися в рідному Івано-Франківську. Ще в юнацькому віці грав за команди “Хімік” (Калуш) і “Нафтовик” (Надвірна) на першість області. У 1977 році Ігоря запросили в головну команду Івано-Франківська – “Спартак”, яка виступала у першій лізі чемпіонату СРСР. У своєму дебютному сезоні за команду майстрів 17-річний футболіст провів 7 поєдинків і забив 1 гол.
У 1979 році Юрченко був призваний в армію і направлений в ростовський СКА, де грав і тренувався під керівництвом відомих тренерів Миколи Самаріна і Германа Зоніна. Через два роки повернувся в Івано-Франківськ і сезон 1981 року провів у “Прикарпатті”, тепер уже гравцем основного складу й лідером команди.
На початку 1982 року Ігор Юрченко дістав запрошення в “Шахтар” і перебрався в Донецьк. У цілому сезон для молодого футболіста в новій команді склався вдало, Ігор одразу заграв в основному складі й за підсумками першості став єдиним гравцем “Шахтаря”, який взяв участь у всіх 34 поєдинках. У 1983 році донецька команда дуже успішно виступила в турнірі на Кубок СРСР, ставши володарем почесного трофею, обігравши у фіналі харківський “Металіст”. Зробив свій внесок у кубковий тріумф гірників і Юрченко, зігравши в усіх кубкових матчах, включаючи фінал.
Восени того ж року гірники стартували в матчах за Кубок кубків УЄФА. Всього в цьому турнірі, у складі донецького клубу, зіграв п’ять матчів. У сезоні 1984 року тренери гірників стали робити ставку на інших футболістів лінії атаки й Ігор дедалі рідше потрапляв до стартового складу та після чемпіонату покинув клуб, прийнявши пропозицію Віктора Прокопенка перейти в “Чорноморець”. А восени команда взяла старт у турнірі за Кубок УЄФА. Першим суперником для одеситів став німецький “Вердер”. Уже на 13 хвилині Ігор Юрченко ударом з 22 метрів відкрив рахунок у матчі, що закінчився підсумковою перемогою “моряків” з рахунком 2:1. Поступившись у матчі з рахунком 2:3, “Чорноморець” пробився в наступний етап турніру, де їм дістався в суперники мадридський “Реал”. Програвши в Іспанії 1:2 й зігравши внічию 0:0 у напруженому матчі на своєму полі, одесити зійшли з дистанції. Юрченко відіграв по 90 хвилин в обох поєдинках проти іспанського гранда.
Сезон 1987 року провів у “Прикарпатті”, де грав разом зі своїм молодшим братом Миколою. Команда посіла третє місце у своїй зоні друголігового турніру. Наприкінці сезону Ігор залишив колектив і разом з братом поїхав у Львів, де провів сезон у команді СКА “Карпати”.
На початку 1991 року Ігор Юрченко, разом з молодшим братом Миколою, дістав запрошення в київське “Динамо”. Разом з командою пройшов підготовчі збори, де награвався як гравець основного складу. Але перед початком чемпіонату керівництво київського клубу змінило пріоритети, вирішивши зробити ставку на молодих футболістів, після чого досвідчений півзахисник покинув динамівський колектив, відправившись у Чехословаччину, де виступав за місцевий клуб “Збройовка” з Брно.
У 1993 році Ігор повернувся в Івано-Франківськ, де продовжив виступи за “Прикарпаття”, одночасно виконуючи обов’язки головного тренера команди. За свій рідний клуб грав ще протягом п’яти років.
Борисевич Володимир (півзахисник)
Нападник. Відомий за виступами у команді вищої української ліги “Волинь” із Луцька, виступав також за української першої ліги “Буковина” та нижчоліговий клуб “Дністер” із Заліщиків, нетривалий час грав також у вищому молдовському дивізіоні за клуб “Агро”. Володимир Борисевич тривалий час грав у аматорських командах Івано-Франківської області, та є рекордсменом із забитих м’ячів чемпіонату Івано-Франківської області з футболу. Протягом одного сезону виборював звання чемпіона області у 3-х різних областях – Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській. Останнім клубом Володимира Борисевича став “Каменяр” із Серафинців.
Нестерук Андрій (нападник)
Вихованець івано-франківської ДЮСШ № 3, першим тренером футболіста був Анатолій Литвиненко. На початку кар’єри Нестерук виступав за українські команди “Прикарпаття” (Івано-Франківськ), “Тисмениця”, “Калуш”.
Найвдаліше виступав у клубах ближнього зарубіжжя. Зокрема, з 1999 по 2005 рік з невеликими перервами виступав за тираспольський “Шериф”, у складі якого тричі ставав чемпіоном Молдови, двічі володарем Суперкубка, один раз завойовував національний кубок країни і Кубок Співдружності.
У 2007 році Нестерук виступав у Казахстані за місцевий “Ордабаси” з Шимкента, з яким став фіналістом національного кубка.
Наприкінці футбольної кар’єри Нестерук виступав за аматорські команди “Карпати” (Коломия) та “Тепловик” (Івано-Франківськ).
Русак Петро (нападник)
Вихованець ДЮСШ “Прикарпаття”. Перші тренери: Іван Краснецький, Борис Пазухін. Футбольну кар’єру розпочав у 1989 році в складі “Прикарпаття” з Івано-Франківська. Наступний сезон провів в івано-франківському “Автомобілісті”, після чого повернувся до “Прикарпаття”. У 1996 році виступав за “Хутровик”. Того ж року отримав запрошення від київського “Динамо”, але через високу конкуренцію за місце в стартовій 11-ці київського клубу так і не зіграв жодного офіційного поєдинку за “Динамо” й вирішив змінити команду.
У 1996 році перебрався в російський “Чорноморець” з Новоросійська, за який в чемпіонаті Росії дебютував 27 липня того року в домашньому матчі проти нижегородського “Локомотива”, в якому відзначився двома забитими м’ячами. Після чого кар’єра в клубі складалася невдало, в решті 20 матчах він вразив ворота суперників лише одного разу й влітку 1998 року повернувся в “Прикарпаття”.
У 1999 році перейшов у латвійський “Дінабург”, де грав до завершення 2001 року. У 2002 році повернувся в “Енергетик”, де й завершив професіональну кар’єру гравця у віці 33 років. Надалі грав за аматорські клуби “Прикарпаття”, “Прикарпаття-2”, “Карпати” (Яремче) та “Галичинатабак” (Івано-Франківськ). Рекордсмен “Прикарпаття” за кількістю забитих м’ячів у Вищій лізі – 26 голів. У 1996 та 1998 роках (разом з Павлом Іричуком) був найкращим бомбардиром “Прикарпаття”.
Турянський Сергій (нападник)
Випускник спортивної школи в Коломиї. У 1981 році він почав свою кар’єру в молдавській команді “Автомобіліст” (Тирасполь), де наступного року переїхав до Кишинева. У 1984 році він був запрошений до СКА “Карпати”. У 1986 році приєднався до “Прикарпаття” з Івано-Франківська. У 1987 забив 23 голи в 45 матчах. Наступного року пішов у другий дивізіон в сімферопольську “Таврію”. Але через півроку він повернувся в команду аматорського клубу “Бистриця”, де вдруге відправився в “Прикарпаття”.
Після сезону в вінницькій “Ниві” в 1990 році він виїхав за кордон, де захищав кольори угорського клубу “Ньїредьгаза”, та менш відомих польських клубів. У 1993 році він повернувся в Україну, де знову опинився в “Прикарпатті”. На початку 1997 року відправився в тернопільську “Ниву”, де і завершив кар’єру гравця у віці 35 років.
Після змагань у серпні 2000 року він був призначений головним тренером “Прикарпаття” Івано-Франківськ, з яким він працював до березня 2001 року. З квітня 2003 року до липня 2007 року тренував аматорський клуб “Тепловик”. У червні 2010 року він був призначений головним тренером аматорської команди “Карпати” з Яремче.
Коли Р.Мостового у відставку відправлять??