Фальшиві гроші старого Станиславова

У старому Станиславові час від часу з’являлися підприємливі особи, які розуміли вираз «робити гроші» занадто буквально. Спочатку для фальшування грошей використовували примітивні методи, а з розвитком техніки ця проблема набувала все більшого розмаху.

Крім того, до Галичини потрапляли фальшиві гроші, виготовлені в інших регіонах. Однак відрізнити фальшиву банкноту від справжньої все ж було можна, якщо проявити хоч трохи уважності, пише Західний кур’єр

Знайди десять відмінностей

Найбільш простим способом під¬робки грошей було малювання, але цей метод могли використовувати лише особи, які мали певні художні навички. Іншим способом, що не вимагав наявності друкарського обладнання, було двобічне копіювання, що передбачало розм’якшення фарби справжньої паперової купюри і отримання з неї відбитка на папері.
У 90-х роках XIX століття набув поширення типографський спосіб під¬робки грошей. На відміну від малювання і двобічного копіювання, він виділявся своєю трудомісткістю і високою технологічністю. Фальшивомонетники застосовували кольорові копіювальні машини з двостороннім друком, що гарантувало високу якість і можливість необмеженого виробництва купюр. Такий вид підробки міг виявити тільки фахівець. Саме з цього часу в тодішній Австро-Угорщині почалося масове виготовлення копій грошових купюр. За статистикою, 90% виявлених і вилучених фальшивих купюр були виготовлені таким способом.

У 1893 році Галичину заполонили підроблені банкноти в 10 ґульденів (чи злотих ринських). Розпізнати їх було досить просто, бо на них деякі слова були написані з помилками, але все ж багато людей не звертали на це увагу. Мабуть, тому, що папір, на якому їх було надруковано, практично не відрізнявся на дотик від справжніх банкнот.
У вересні 1905 року в Галичині в обі¬гу з’явилися фальшиві 50-коронові банкноти. Преса повідомляла, що фальсифікати можна відрізнити від справжніх купюр завдяки тому, що тло на фальшивих купюрах світліше, а літери, які позначали серію, були трохи нерівними і меншими від літер на справжніх банкнотах. Крім того, орнаментика на фальшивих купюрах не завжди співпадала з тією, що була на справжніх.

Підроблені 20-коронові банкноти теж відрізнялися від оригіналів. Вони мали легкий блиск, у той час як справжні гроші були цілком матовими. Папір був грубший і м’якший, а цифри, що означали серію, були надруковані тоншим шрифтом.

У 1925 році на Станиславівщині виявили фальшиві банкноти у 5 злотих, причому у величезних кількостях. Вони були виготовлені дуже майстерно і відрізнити їх на око можна було хіба що за кольором – у фальшивих банкнот він був яскравіший. Крім того, портрет на цих купюрах був трохи менш чітким, але це не впадало у вічі.

Народні умільці

У липні 1903 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що фальшування банкнот на десять корон набрало такого розмаху, що Австро-Угорський банк, незважаючи на величезні витрати, протягом 1903-1904 років мусив замінити всі ці банкноти іншими. Однак «народні умільці» шахраювали не лише з купюрами, а й з монетами. Крім монет у 10 і 20 корон, в обігу були давні монети у вісім ґульденів, які переважно використовувалися для митних і податкових виплат і були в обігу найбільше в прикордонних регіонах. Шахраї скуповували ці монети і завозили їх до Галичини і Буковини, де видавали за монети у 20 корон. Подібний обман практикували також зі старими витертими монетами у чверть ґульдена (25 центів), які були трохи схожими на корони. В Галичині було багато монет у 25 центів, які несумлінні торговці видавали за корони. Преса радила звертати увагу на краї монети – в коронах на краях був гравірований текст.

Паперові банкноти у 20 корон часто підробляли у примітивний спосіб – вирізали зі справжніх купюр вузенькі смужки, а потім склеювали їх докупи і отримували цілу купюру. Пошкоджену купюру теж акуратно склеювали. Для отримання однієї банкноти у 20 корон потрібно було провести таку операцію з 20-30 цілими банкнотами. Однак у банках такі банкноти зі смужок легко виявляли і не приймали до платежу. Мешканцям Станиславова радили бути уважними і по можливості не брати склеєні купюри.

У лютому 1904 року за фальшування монет у Станиславові засудили такого собі Міхала Новицького, який мусив відбути два місяці у тюрмі. В травні 1911 року відбувся ще один процес за підозрою у фальшуванні грошей – перед судом присяжних слухали справу проти такого собі Олекси Юхновича. Він купував фотографічне приладдя у відомій дроґерії Бібринґа і розплатився фальшивою банкнотою у 20 корон. Власник помітив, що банкнота фальшива, хоч вона й була виготовлена досить майстерно, і викликав поліцію. В стражів порядку виникла підозра, що Юхнович сам і виготовляв фальшиві гроші, тому його взяли під варту. В результаті процесу його виправдали, бо, на думку спеціалістів, за допомогою знайдених у нього при обшуку приладів і хімічних реактивів не можна було виготовляти фальшиві купюри.

У листопаді 1912 року перед станиславівським судом присяжних розглядали курйозну справу. На лаві підсудних опинився Михайло Рептак, неписьменний тесля з Яблуниці, якого звинувачували у підробці банкнотів. Йому допомагав сусід Василь Новоселюк та ще кілька односельчан. Було виявлено, що Рептак і Новоселюк, обидва неписьменні, сконструювали кліше на банкноти у 10 і 20 корон. З дерева селяни вирізали печатки, які ставили на підроблені купюри. В такий спосіб вони виготовили кілька десятків купюр, які успішно пустили в обіг. Після тривалого розгляду справи суд відпустив їх на свободу, незважаючи на те, що селяни визнали свою провину. Мабуть, судді були вражені талантом неписьменних гуцулів і тому вирішили їх не карати.

У 1920-х роках було багато фальшивих монет в один злотий, 20 і 50 грошей. У травні 1926 року в тютюновій крамничці Бернарда Клеттера якийсь клієнт заплатив за сигарети фальшивою монетою в 50 грошей. Власник крамниці помітив це лише значно пізніше. В ході розслідування виявили, що фальшивомонетником був Міхал Сидор, рядовий шостого полку уланів у Станиславові. Фальшуванням монет він займався під час відпустки і залучив до цієї справи членів своєї родини. Виготовляли фальшиві монети примітивним способом, що нагадував матрицю. У глині розміщували справжню монету, з неї робили відбиток, а потім цей відбиток заливали сумішшю цинку, олова й алюмінію. Так виникала фальшива монета, яку підприємливий вояка згодом пускав в обіг.

У 1930-х роках у Станиславові діяла банда Шарферів, до якої входили члени однієї родини. Вони володіли цілим цехом для виготовлення фальшивих монет. Вироби з цього цеху довший час були в обігу, поліції не вдавалося знайти джерело їхнього надхо¬дження. Цим «бізнесом» займалися молода й гарна Жанета Шарфер та її брат Ісаак, якому було лише дев’ятнадцять років.

Фальшивки з чорної біржі

Фальшиві монети і купюри пускали в обіг не лише через торгівлю, важливим джерелом їхнього поширення була так звана «чорна біржа» – неофіційний обмінний та лихварський ринок. Тут торгували також цінними паперами, укладали оборудки. Міняйла й лихварі працювали на площі Франца-Йозефа (нині Вічевий майдан), на лінії А-Б (нині початок вул. Незалежності), рідше на Валах. У квітні 1912 року «Кур’єр станиславівський» присвятив діяльності чорної біржі окрему замітку: «Станиславівська біржа не має свого палацу, але має свою площу – Франца-Йозефа. Посередині цієї площі, а в неділю також на хіднику лінії А-Б снують чорні людські юрби, типові постаті в довгих халатах із парасолями під пахвою, які міцно тримають у руках старі, засмальцьовані, але туго набиті торби й пуляреси. В неділю з десятої ранку до шостої вечора тут панує рух, якому могла б позаздрити біржа якої-небудь столиці. Багатоголосся, штовханина й шарпанина нагадують східний базар. Рух на площі, а часто й на хіднику заблокований, бо люди не бажають занурюватися в юрбу «банкірів» і «підприємців». Під вечір біржа поволі вступається з площі й переселяється до кошерних шинків, щоб завершити оборудки. Нетутешні поспішають до потягів. У дощові дні біржа ховається під скляний дах пасажу Гартенберґів».

У 1926 році поліція оголосила чорній біржі війну, бо там усе частіше траплялися обмани, проводилися незаконні операції, в тому числі й з фальшивими грошима. Певний час поліція приглядалася до ділків чорної біржі, а у травні заарештувала найбільш значних «бізнесменів». Цікаво, ще серед них була й жінка, яка гендлювала валютою. Коли поліція її затримала й обшукала, в гендлярки знайшли немало-небагато – 7 тисяч доларів, які одразу конфіскували. Того ж року стани¬славівська чорна біржа припинила своє існування, хоч діяла в місті з початку ХХ століття. Однак це зовсім не означало, що в місті повністю припинилися й незаконні фінансові оборудки.

Станиславовом ходили різноманітні чутки стосовно фальшивих грошей. Говорили, що в місцевому Залічковому банку якомусь клієнтові видали велику суму, більшу частину якої складали фальшиві 50-коронові купюри. Газета «Кур’єр станиславівський» спростувала цю чутку, однак повідомила, що міська залізнична каса направила до Дирекції залізниць виручку від продажу квитків, у якій виявили кілька фальшивих купюр, а господар з Опришівців хотів сплатити позичку в місцевому українському банку фальшивою банкнотою. Як зазначала преса, ніхто не був застрахований від того, що у його гаманці одного дня з’явиться підроблена монета чи купюра.