“Скажене весілля” таки отримало скажену популярність, яку майже в один голос прогнозували у нашій кінотусовці.
Після першого вікенду прокату автори пафосно заявили – у вітчизняному кіно новий рекорд! “Скажене весілля” зібрало більше 13 мільйонів гривень. Це, звісно, дуже круто, але усього півроку тому мультик “Викрадена принцеса: Руслан і Людмила” теж заявляв про рекорд – 21 з половиною мільйон.
Усе просто: автори забули додати, що порівнювали успіхи свого дітища лише з ігровими стрічками. Так, невеличка маніпуляція, але її помітили лиш представники індустрії, скільки їх там є? Зате як гучно та красиво звучить – рекорд. Ось так роблять дуже часто. І додам від себе, що дуже правильно роблять. Бо сучасне українське кіно потребує надзвичайно яскравої обгортки.
Кіно, як і будь-який продукт, потрібно продавати. У нас лиш вчаться це робити, але рецепт, принаймні один, вже є. І основний до нього інгредієнт треба брати у шоу-бізнесі. Вже набралося достатньо успішних стрічок, аби робити висновок – без впізнаваної суперзірки ніхто те кіно дивитися не буде.
Хороші зйомки, цікавий сценарій, талановиті актори – усе це дуже бажано, але абсолютно беззмістовно, якщо у фільмі немає знаменитості. І специфіка у тому, що у нашому кіно зірок поки немає в принципі. Жоден з акторів і жодна з акторок не здатні привести людей до кінотеатрів.
І тут немає жодної зради – у супермаркеті ви схильні брати з полиць розрекламовані товари, просто тому, що психологічно рука тягнеться до чогось хоч трохи знайомого. Отже, фільм без зірки – гроші на вітер.
Давайте згадаємо, на які стрічки українці завжди охоче купували квитки. Ще кілька років ледь не монополія була за роботами “95 кварталу”, а все тому, що у них грали розкручені телевізійні та шоу-бізнесові знаменитості. На комедію “Інфоголік” приходили шанувальники шоу “Мамахохотала”, учасники якого зіграли головні ролі.
Михайло Хома став потужним магнітом для глядачів фільму “Dzidzio Контрабас”, ну а Ольга Полякова допомогла зібрати пристойну касу продюсерам “Свінгерів”. Мультик “Викрадена принцеса” озвучували Сергій Притула, Надя Дорофеєва, Юрій Горбунов, Дмитро Монатік, Маша Єфросиніна і так далі.
Творці “Скаженого весілля” примножили досвід колег у кілька разів. На епізодичні, але яскраві ролі взяли Монатіка, Потапа, Олега Винника. Головні ролі віддали учасникам телевізійного “Шоу Юри”, саундтрек писав і виконував той же Потап. Перед самим стартом прокату дали важку артилерію – кліп “Найкращий день”. Впевнена, ця річ ще довгі роки буде хітом на українських весіллях.
І у той самий час маємо інший бік медалі. Протягом останнього часу у прокат виходили дійсно хороші вітчизняні фільми, які йшли з майже порожніми залами. “Герой мого часу”, “Коли падають дерева”, “Шляхетні волоцюги” – усе це знято стовідсотковими ноунеймами. Ані ім’я режисерів, ані акторів не скаже широкій аудиторії рівно нічого. Отже, такі роботи є котами у мішку – хто його знає, що там лежить. Купувати такого люди не будуть. А авторам лишається хіба втішатися, що їхні твори оцінять трохи пізніше. Впевнена, так воно і буде.
Україно-словацько-чеська стрічка “Межа” у Словаччині побила усі можливі рекорди касових зборів, її успіх змогло перебити лише “Воно” за Стівеном Кінґом. У нас робота з тріском провалилася. Бо популярних словацьких акторів (на яких пішли там) ми не знаємо, а своїх не знаємо теж.
Щоб закріпити ефект, нагадаю про “Браму” та “Гніздо горлиці”. Смаки, звісно, різні, але обидва фільми явно не бездарні. І в одному, і в іншому головні ролі віддали професійним акторкам – Ірмі Вітовській та Риммі Зюбіній. Талант цих жінок, думаю, не потрібно доводити, та й в акторській тусовці вони одні з найбільш впізнаваних. Але навіть вони не змогли бути тими “правильними” для ринку зірками. А Ольга Полякова змогла.
Фактично, чи не єдиним прикладом “беззіркового” успіху були “Кіборги”. І там усе, звісно, будувалося на темі суперактуальній, суперважливій, суперрозкрученій. Кіборги стали національними героями і нашою гордістю, вони були на слуху скрізь і протягом довгого часу. “Кіборги” стали успішними навіть попри прогнози скептиків, що, мовляв, люди втомилися від війни. Але таких потужних тем у нас катма. Приміром, зараз у прокаті стартував військовий детектив “Позивний Бандерас” – на нього йдуть дуже неохоче. Хоча, здавалося б, та сама тема війни.
Ще один приклад хіта без знаменитостей – “Поводир”. Точніше, там була Джамала, але, на думку багатьох кіноаналітиків, на цей фільм йшли не через неї. У прокат робота про Голодомор та протистояння українців радянській владі вийшла за півроку після Революції Гідності. Тому очевидно, що люди пішли у кінотеатри на потужній хвилі піднесення.
Також можливий варіант успіху – залучення зірок літературних. А саме – екранізації відомих письменників. Приміром, “Місто, в якому не ходять гроші” за книгою Андрія Кузьменка хоч і хітом не стало, але зібрало пристойну кількість глядачів. І це практично без реклами і без дистриб’юторської підтримки. Ймовірно, “Дике поле”, екранізація “Ворошиловграда” Сергія Жадана теж йтиме не в порожніх залах. Втім, успіху “Скаженого весілля” чи “Dzidzio Контрабаса”, думаю, не повторить.
Отже, простий висновок: якщо у фільмі немає знаменитості першого ешелону – прощавай, глядачу. За цією схемою наші кінематографісти йтимуть і далі, тому чекайте на “Dzidzio Перший раз” та “Свінгерів-2”. Можливо, вам ця ситуація здасться неправильною чи навіть жахливою, але не треба поспішних висновків. По-іншому зараз просто не може бути. Кіно лиш почало зніматися у сяк-так пристойній кількості, актори просто не встигли стати зірками, але вони це зроблять обов’язково. А поки їх тимчасово підмінять селебритіз із іншої галузі.
Плюс – ми згодом навчимося робити хорошу рекламу фільмам, бо у цій галузі вже можна знайти добрих професіоналів. Автори навчаться вираховувати теми, близькі і цікаві українцям. А в публіки з’явиться така важлива довіра до вітчизняного кінематографу. На все це, ясна річ, потрібен час, але ця ситуація є абсолютно нормальною. Головне – не зупинитись на півдорозі.
