Серед лав захисників України є й працівники виконавчого комітету та комунальних підприємств Івано-Франківської громади. Хто ці люди – розповідаємо у продовженні циклу інтерв’ю «Історії війни».
Про це йдеться на сайті міського голови Руслана Марцінківа, пише Правда.іф
Спілкуємось із Олегом Виноградовим – завідувачем сектору демонтажів комунального підприємства «Муніципальна інспекція «Добродій», що доєднався до лав Збройних Сил України в 2023 році.
– Як ви потрапили на фронт? Чи мали раніше бойовий досвід в зоні АТО?
– Не переплив Тису (усміхається — ред.) Я працював офіційно в КП, тому не стояло питання: піти чи не піти, а коли саме нас викличуть.
Бойового досвіду не було. Та й в армії не служив, бо був обмежено придатний.
– Багато людей зізнаються, що не вірили в повномасштабну війну. Для вас події 24 лютого стали несподіванкою?
– Не було несподіванкою. Як, мабуть, для кожного нашого працівника. Адже більша частина «Добродіїв» – це люди, котрі пройшли АТО. Та котрі в перші дні повномасштабного вторгнення вирушили на захист нашої Батьківщини. Тому ми були, так би мовити, в курсі подій.
– Багато людей зізнаються, що війна змінила їх світогляд. Які головні уроки ви взяли для себе? Що найважливіше на передовій?
– Дім, сім’я, родина, друзі. Чесність, прямолінійність. Це, мабуть, основне що тримає та основні якості, які пропрацьовуються на передовій. Що найважливіше? Та все тут важливо: знання, навички, вміння пристосовуватися і багато чого іншого. В декількох словах не опишеш.
– Чи надходить до вашого підрозділу допомога від тилових міст (Франківська, зокрема) і чи відчутна вона?
– Так, звичайно надходить. Як і від колег з «Добродію», так і з міської ради. Хлопці дуже вдячні за кожну передачу, посилку, за колеса, РЕБи, дрони.
Також дуже приємно, що в будь-який час можна звернутись напряму до нашого міського голови, його першої заступниці та отримати необхідну допомогу.
– Чи було щось із волонтерської допомоги (речей, або смаколиків), яких не очікували та були приємно вражені отримати?
– Дуже радіємо малюнкам наших діточок! Всі стіни в бліндажах завішані ними. Це дійсно зігріває.
– Чи бували ваші побратими в Івано-Франківську? Як відкликаються про місто?
– Левова частка з Івано-Франківська або області. Тому, так – бували. Відгуки позитивні (усміхається — ред.).
– Багато захисників зізнаються, що на війні світ ділиться: на тут, де гаряче і «там», де тил. Як ви вважаєте: як повинен жити тил і яке головне завдання тилового міста, в тому числі Франківська?
– Це дуже відносно, адже «прилітає» всюди. І будучи тут я приблизно знаю, що летить і яка буде руйнація. Що стосується тилових міст, то не те що знати – вгадати важко. Руйнація від ракети буде більшою, ніж від арти або міномета (образно кажучи). Тому на місці франківців я б все ж таки більш серйозно ставився до тривог.
Як має жити тилове місто? Я думаю, що тут буде багато різних думок. Скажу за себе, що неможливо весь час жити в депресії, поневірянні та стресі. Потрібно час від часу абстрагуватись, відходити від основних проблем, відпочивати, щоб з новими силами мати змогу долати труднощі. В якому форматі? Думаю тут вже суспільство обере для себе щось на основі сучасних тенденцій. Якщо це буде караоке біля фонтану – ну, ок (усміхається — ред.) Адже частково я з хлопцями тут, щоб наші люди в тилу відчували себе в безпеці. Бодай відносній. Але й не слід забувати про основне призначення тилу: міцна економіка, стійкий морально-психологічний дух, що забезпечить потрібну допомогу нашому фронту.
– Що буде перемогою особисто для вас: звільнення територій чи внутрішнє переформатування людей?
– Мабуть, те і те, бо без останнього недовго чекати нам повторення цього жаху навіть після нашої перемоги.
