Зараз військовий узагалі не бачить, але є шанс врятувати зір на єдиному оці. Саме з такою метою 28-річний Андрій Даньо нині в Нідерландах, у місті Роттердам.
Око, руку та ногу сержант 50 полку імені Семена Височана НГУ втратив у бою 3 квітня 2023 року в лісах Кремінної. Більше того, наступного дня його мама отримала повідомлення, що син загинув. Але це була помилка, пише Репортер.
Протези – ще далеко не складність
Сьогодні ми їхали на підприємство, яке виготовляє мені протез на око, – говорить Андрій Даньо. – Потрібен новий, бо цей тимчасовий. Зробили всі заміри й через тиждень око надішлють поштою. У них так це працює. Там нічого складного нема, повірте мені, – витягнути й вставити.
Також розказує, що їздили дізнаватися за тренажерний зал, бо хоче відновити тренування. Зізнається, що трохи нападає лінь, тож буде з нею боротися.
Андрій всюди їздить з волонтерами, також поруч мама – пані Світлана. Їм допомагають українці, які живуть в Нідерландах і створили організацію «Нідерланди для України».
До війни ця організація займалася тим, що помагала возити на лікування онкохворих та важкохворих людей, – розповідає Андрій. – А тепер уже більше переключилися на військових. Нас тут доволі багато.
Волонтери допомагають з документами, з лікарями, з житлом. У Нідерландах Андрій вже півтора місяця.
Досі був на лікуванні й реабілітації у Києві, а в листопаді – у Львівській області.
У Нідерландах до реабілітації я ще не добрався, – каже Даньо. – Тут усе дуже довго й треба чекати. Запис до реабілітаційного центру – на середину лютого. На клініку ми ще досі чекаємо. В одній вже були, зараз чекаємо другу. Шукаємо усі можливості зробити друге око. Зараз я незрячий. Одного ока в мене нема, друге пошкоджене і потрібна пересадка рогівки. Я відчуваю світло, але треба боротись далі. Тому й поїхали в Нідерланди, де нас погодилися взяти.
Андрій розповідає, що зараз вивчає телефон, мовляв, фактично все можна робити на телефоні. Далі буде пробувати поглиблювати знання в комп’ютерній сфері.
Звісно, якщо вийде з оком, то це буде в рази легше, – говорить військовий. – Тобто, протези – це ще далеко не складність, а от протези й очі – це вже труднощі.
Протезувався Андрій в Україні. За його словами, державна програма працює грамотно й забезпечує найсучаснішими протезами. Йому допомагав Protezhub.
Наступне протезування так само буду проходити в Україні, – говорить Андрій Даньо. – Спершу ставиться звичайна механіка, аби якось початково навчитися. Далі все можна покращувати – кращі вузли ставити, краща рука, кисть біонічна.
Залітали у тил до ворога
24 лютого 2022 року Андрій владнав свої справи, позакривав якісь питання й наступного дня пішов у військову частину. Став бійцем 50 полку Нацгвардії.
Для себе я раніше вже був вирішив, як почнеться війна – я піду, – згадує Андрій.
Має позивний «Andda» – Андрій Даньо. До повномасштабного вторгнення займався програмною інженерією, тюнінгом автомобілів.
У полку Андрій з побратимами працювали з дронами. Каже, ставили роботу фактично з нуля.
Перший бойовий виліт стався через рік у кінці лютого 2023 року – під Кремінною. Досі, розповідає, мали час на злагодження, навчання.
Перші дні у Серебрянських лісах було важко працювати, бо противник мав сильні засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ).
Але потім ми знайшли свої методи на цю протидію, – розказує Андрій. – І почали займатися більше такою роботою, як пошуки техніки, копанірів, людей. Корегували нашу артилерію.
Каже, за лінію фронту залітали до чотирьох кілометрів. Коригували вогонь по ворожих складах, підловлювали ворожу техніку на перезарядці й наводили туди нашу артилерію.
Під час відбивання штурмів, давали зображення, а штурмували там постійно, – згадує Андрій Даньо.
Поранення Андрій отримав 3 квітня. Був обстріл. Перед ним розірвався снаряд.
Збоку, недалеко біля мене, був товариш, то йому нічого, тільки щось легке, – пригадує Андрій. – Може, метрів за 50 позаду мене були мої хлопці й прибігли допомагати. Було холодно, плюс в мене була пробита грудна клітина, був пневмоторакс. І десь, напевно, на якійсь стадії евакуації не знайшли пульс. Я поїхав в один бік – у лікарню, а інформація про те, що нема пульсу, що загинув – поїхала в другий бік. 4 квітня зранку мамі принесли похоронку з військкомату.
Важливо розуміти
1 травня Андрія виписали з реанімації в офтальмологічне відділення. Приходили реабілітологи з місії «Лікарі без кордонів» й розробляли йому м’язи, сухожилля, піднімали.
Активні тренування почалися вже з середини травня. Каже, голова крутилась, вестибулярний апарат дурів. Потім були тренування з тримання балансу.
Перші кроки на протезі я зробив на початку серпня, – розказує Даньо. – Було важко, я задихувався, бо коли повністю нема ноги, то треба докладати набагато більше зусиль.
Андрій зізнається, що якийсь певний період було дуже тяжко розуміти, що він нічого не бачить. І це заважало йому рухатися у всіх сенсах.
Але прийшло якесь розуміння, мовляв, я на це не можу повпливати, то чому ця ситуація має мене тягнути? І тоді відпустило, – розповідає Даньо. – Важко, але воно рухається і має якусь позитивну тенденцію.
Не опускати рук, каже, також давала підтримка близьких, відчуття того, що ти потрібний.
Коли хтось поруч, коли хтось підтримує, коли хтось навіть деколи і змусить, і підстрахує, і копняка дасть – воно своє дає, – впевнений військовий. – Звісно, внутрішнє бажання також потрібне.
Андрій викладає мотивуючі відео й пости на своїй сторінці в Інстраграмі. У них розказує про свій шлях, про протезування, дає поради та просто мотивує.
З втратою зору, зараз, каже, загострилися запахи та смакові рецептори. У Нідерландах Андрію не смачно. А вдома, у Франківську, з моменту поранення він був тільки два тижні, восени минулого року.
У Нідерландах багато наших військових. Їх розселили по різних містечках. У Роттердамі мешкає військовий, який також незрячий й проходить тут реабілітацію. З ним Андрій здружився найбільше. Разом виходять гуляти, ходять один до одного у гості.
Також волонтери організовують активності для своїх підопічних. От, возили на стендап до Амстердама. Перед Новим роком організували свято з подарунками. Точніше, розказує Андрій, кожен з хлопців мав купити якийсь подарунок. Потім усе скидали в один мішок і витягали, що кому попадеться. Андрію попалась підставка для фруктів у вигляді слона. Каже, це було таке, аби підняти настрій.
Такі заходи нам допомагають, – говорить Андрій. – За два тижні фундація має робити зустріч волонтерів з хлопцями. Є можливість поспілкуватися між собою, бо хлопці живуть далеко один від одного.
