Іванофранківець Назарій Кішак воює на сході України в 72 окремій механізованій бригаді. Він — командир відокремленого кулеметного взводу.
З Назарієм Кішаком боронять країну 35 побратимів з Івано-Франківська. Що надихає воїна у боротьбі з російськими окупантами, чим відрізняється війна 2014 та 2022 років та чого найбільше не вистачає українським бійцям на фронті, Назарій Кішак розповів у інтерв’ю Суспільному, пише Правда.іф.
Чи важливо на війні керуватися принципами?
— Керувати взводом мені допомагають справедливість, чесність і відвертість. Тільки з цими рисами ти можеш бути командиром. Тоді військові стануть тобі друзями, братами. Маємо дуже потужний колектив. Знав усіх командирів роти ще до повномасштабної війни, тому — все просто і все — на довірі.
Чи багато з вами воює іванофранківців?
— У моєму взводі — 35 франківців. Ми приїхали разом цілим складом, і маю велику надію, що всі повернемося з перемогою. Більшість не служила, але всі швидко опанували військову сферу і воюють тепер не гірше за інших. Всі — дружні і єдині, та це — характерна риса для всіх українців.
Іванофранківець на війні — це…
— Це відважний українець, що бореться до кінця, до перемоги.
Хто для вас російський солдат?
— Для мене — це кат, який вдерся на нашу землю і чинить тут звірство. Його треба якнайшвидше ліквідувати.
Чого найбільше не вистачає бійцям на фронті?
— Бійцям найбільше не вистачає сім‘ї, спілкування з рідними. Особисто мені не вистачає спільних сніданків з дружиною та дітьми, запаху приготованих страв, ніжної усмішки дружини, сміху дітей. Відчуття, коли по тобі повзають діти й постійно щось хочуть, — неймовірні.
Ви — учасник ООС/АТО. Чи відрізняються дії російської армії, якщо порівнювати 2014 і 2022 роки?
— Відмінність є як з боку ворога, так і з боку українського війська. Тепер ми більше підготовлені й готові відбити наступ.
Що найважче на війні?
—Найважче — не втратити віру.
Чи є щось, чого ви боїтеся?
— Важко сказати, стільки всього пережилося. За хлопців своїх завжди хвилююся.
Як до українських військових ставляться місцеві люди?
— Місцеві допомагають продуктами. Ставляться до нас добре, з повагою і любов‘ю, вболівають за нас. Вони багато чого бачили й знають, яка насправді жорстока війна.
Чим ви харчуєтеся?
— Харчуємося сухпайками, кашами, які готуємо собі. Їмо добре, бо маємо гарного кухаря. Дякую рідним, знайомим, волонтерам, які постійно забезпечують нас продуктами. Недостачі не відчуваємо.
Як ви відпочиваєте, коли є можливість?
— Телефоную рідним, дружині, відеодзвінок до дітей мене робить щасливим. На душі спокійно, коли знаєш, що вдома все добре.
Що ви розповідаєте дітям про війну?
— Дітям розказую, що ми швидко переможемо, вселяю віру у це. Про бої небагато розкажеш, хіба якісь епізоди. Не рекомендую розповідати дітям про бої у деталях, вони повинні, за можливості, бачити позитивні картини та мати гарний настрій.
Які приємні моменти є на фронті?
— Приємних моментів насправді є багато: то у побратима донька вийде заміж за військового, то у когось ювілей, і всім взводом вітаємо як можемо. А головне — жартуємо, без цього нікуди.
Чого найбільше чекаєте зараз, окрім перемоги?
— Чекаю, що після війни гулятиму будь-яким українським містом, а там звучатиме українська мова, лунатимуть українські пісні.
Що хочете сказати прикарпатцям?
— Хочу сказати, що перемога близько, не так, звісно, як би хотілося, але ми робимо все, щоб її досягти. Хочу попросити, щоб допомагали військовим, внутрішньо переміщеним людям, мотивували розмовляти українською і виховували свідомих українців.
