Франківка Христина Сирова, очільниця в Благодійна Організація “Благодійний Фонд “Хребет”, письменниця і активістка в русі людей з особливими потребами, поскаржилася в мережі, що вже чотири роки не може дочекатися ремонту двору.
“Ну, що ж, далі терпіти просто вже немає сил… Пройшло три роки з перших моїх звернень до міської влади Руслан Марцінків, до депутата нашого округу Volodya Kushnir до Комуналка ІФ Назарій Рогів (Nazar Rohiv), але, на мій превеликий жаль, віз і нині там, в моєму випадку – мій інвалідний візок, яким самостійно я взагалі не маю шансів проїхати власним двором, а з чиєюсь допомогою – з великими труднощами. А що? Коли падає дощ і всі ці ями стають великими озерами, куди перевернулась моя подруга-візочниця, розбивши обидва коліна вщент?” – описала ситуацію Христина.
Христина Сирова вперше звернулася ще у 2017 році до влади та всіх причетних, щоб полагодили двір, – вона тоді була вагітною.
“З величезним животом, кожна яма віддавала жахливим болем та матковими спазмами. Та мої прохання, звернення, заяви протривали до травня 2018 року, коли я вже народила сина, – розповідає про спроби достукатися жінка. – Протягом червня – серпня я знову зверталась до владних структур, адже після кесарського переїхати наш двір було ще тим випробуванням. На жаль, мені відповідали подібним чином: немає робочих, немає фінансів, ой, є фінанси, але зараз сезон дощів, ой, є фінанси але зараз морози і сніг, …ой, знову немає фінансів або робочої сили…”.
Христина розказує, що за 2019 рік мала 7 оперативних втручань, і в період заживання і реабілітації їй знову ж таки доводилось “пірнати-гупати з болем і завмиранням дихання” у ями.
Згодом почали ставити плитку біля будинку, що недалеко. Але радість закінчилась швидко, бо з ремонтом так і не дійшли до її двору.
“У будинку, де я живу, є два під’їзди. У моєму під’їзді, окрім мене, мешкає молоде подружжя, у яких маленький син з інвалідністю опорно-рухового апарату, у сусідньому під’їзді живе сім’я з 16-річним сином з важкою формою ДЦП, що пересувається виключно кріслом-колісним. Я вже не говорю про маленьких діток та немовлят, яких у нашому домі дуже багато, і ці візочки вкрай важко перетягнути через ями молодим мамам… Але чомусь у сусідських будинках двори поробили, хоча ні людей з інвалідністю там немає, ні особливих потреб… Мені далі залишаються обіцянки. Скажіть, будь ласка, доки? Звісно, я все розумію, на все завжди знайдуться якісь причини. Але буквально на тому тижні мені потрапляє до рук місцева газета, де явно-славно наш Шановний Депутат Округу звітується про проведену роботу саме у нашому дворі і де каже, що все гарно відремонтовано і зроблено для зручності та комфорту проживаючих… Серйозно? Я нікому не бажаю відчувати таке елементарне приниження гідності на звичайному побутовому рівні та потребах”, – пише Христина.
“Про себе та людей з інвалідністю вже голосно наголошую: це просто приниження людської гідності – не мати змоги пройти-проїхати власним двором… До болю образливо! Тому вкотре сильно та наполегливо прошу звернути на дану проблему увагу і нарешті її ВИРІШИТИ. Бо терпець вже увірвався не тільки мені, але й усім мешканцям нашого району!” – завершує пост активістка.
