Недавно у франківському підземному переході «Ваґабундо» відбулася виставка Яни Стефанишин. У проєкті «Наяву» вона презентувала свої фотороботи у жанрі ню.
Яна почала фотографувати ще під час навчання у Львівській національній академії мистецтв, пише Репортер. А в жанрі ню працює з 2012 року.
– Яно, що означає назва проєкту – «Наяву»?
– Вона є узагальнюючою. Я не конкретизую тут певну емоцію і не вимагаю її від глядача. «Наяву» – це певна гра слів. Мистецтво слугує виявом істини, наяву опиняються важливі теми та відповіді на складні запитання.
Перша виставка була п’ять років тому. Туди потрапили ранні фото з 2012 року, які я вважаю одними з найсильніших, хоч то були перші спроби у жанрі ню. Протягом цих років я росла та змінювалася, тому цьогорічна виставка є наче підсумком. Фото зроблені за півроку до того, це мої максимально сміливі рішення. Проєкт спрямований саме на жіноче ню, у роботах подана тема сну й перехідних станів.
День відкриття виставки був гіперемоційним. Для мене це більше свято, ніж день народження, задля цих двох годин я працювала п’ять років!
– Що запам’яталося з перших зйомок у цьому жанрі?
– Першими були фото, які мали містично-таємничий характер, з елементами ню. Під час однієї з фотосесій ми з моделлю пішли фотографуватися в поле чорної ріллі. Пригадую, як за нами ще побіг сусідський пес, до самого місця зйомки. А тепер уявіть: чорна рілля, дівчина в чорному і білий пес, який сів поряд і теж позував. Білий силует того лабрадора доволі органічно вписався у кадр.
– Чому обрали саме ню?
– Цей жанр – максимально наближений до мистецтва. Він складний, тому не кожен наважиться так знімати. Та якщо оперувати фотозйомкою у жанрі ню саме як художник, то роботи матимуть художню цінність. Тоді й фото сприйматимуться як витвір мистецтва, а не як гонитва сфотографувати жіночі принади.
Я фотографую образи, які створені нами з нуля. А за основу беру людину. Разом із моделлю створюємо щось нове на базі нашого досвіду. Це не є історія про життя чи пережиту мить. Я оспівую красу, єдність людини і природи, поєднання внутрішнього світу з зовнішнім. Саме це є для мене естетикою.
Людина відкривається переді мною максимально, і вже тоді поводитися за популярними шаблонами Instagram стає недоречно. Цей жанр, наче контрастний душ, людина мусить просто відключитися від усього другорядного, довіритись і, позбавившись одягу, позбутися всього зайвого.
– Чи не є ню провокацією?
– Раніше теж були картини, скульптури із зображенням оголеного тіла. Провокативним може бути все, залежить від задуму. Фото у білизні можуть бути більш провокаційними, ніж без неї. Рівень провокації не вимірюється кількістю одягу на людині.
– Де межа між ню та вульгарністю?
– Усе на нюансах, через те і жанр ню є складним у виконанні. Насправді, ця межа дуже тонка. Її можна збагнути на емоційному рівні – подивіться на твір і зрозумійте спершу, яка його мета. А також, що ви відчуваєте, споглядаючи фото? Якщо мета цього зображення просто статеве збудження, тоді це не моя історія. Фотограф у жанрі ню ставить себе у певні рамки, аби не дійти до межі вульгарного.
– А навіщо це моделям?
– Найперше усі вони долучаються до спільного творчого процесу. Я люблю працювати з тими, хто розділяє мої естетичні смаки. Якщо ви вже звернулися до мене, то ми на одній хвилі, ви стаєте співучасниками усього дійства. Дехто бажає такі фото, аби зафіксувати себе у чудовій формі або стані. А часом люди хочуть побачити себе очима художника.
– Як обираєте локації для створення своїх фотографій?
– Я працюю і в студіях, і на природі. Скажу, що не люблю усі ці реквізити й декори, які хтось створив для масових зйомок, вони є у всіх студіях. Мої улюблені – це пленерні зйомки, тобто на природі. Вони фактурні, здатні урізноманітнити кадр і посилити емоції. Для кожної моделі обираю образ і фон: каміння, вода, річка, потріскана глина, пісок. Такі деталі дещо ускладнюють процес зйомки.
О п’ятій ранку підйом, о сьомій ми вже працюємо на локації. Інколи стою по коліна у воді, слизько і страшно впасти у водойму з камерою. На зйомках треба постійно бути обережною, аби не порушити відчуття комфорту для моделі. Саме тому я контролюю усе: від місця до часу.
– Про що говорите під час зйомок?
– Наприклад, багато раджу, моделі до мене прислухаються. Розповідаю про образ, про набір емоцій, які модель має передати, що має відчути та який зробити погляд…
Людина, яка йде на таку зйомку, долає певний бар’єр, а моє завдання – допомогти їй у цьому. Я теж жінка, тому моделям легше наважитись, вони не дуже соромляться. Навпаки, звертаються наче за підтримкою. Модель покладається на мене як на художницю: що я допоможу їй позбавитись комплексів, подивлюсь на неї трішки з іншого ракурсу, запропоную їй оцінити себе по-іншому. Це – терапія вищого рівня, коли людина вже ні за що не сховається. Хоча спочатку даю час, аби людина звикла: спершу працюємо з дозованою оголеністю.
Мої роботи пронизані любов’ю до жінки, до особистості та, відповідно, до її тіла. Цим я доводжу, що кожна жінка може стати об’єктом мистецького твору.
– З чоловічим ню не працюєте?
– На фото з виставки є й чоловік, але він не оголений. Я не відмовляюся від чоловічого ню як об’єкту вивчення, але не акцентую лише на атлетичності. При такій зйомці не має бути «бодібілдерського» позування.
У мене була зйомка з професійним спортсменом, то ми одразу узгодили, що не будемо фотографувати лише його м’язи, а разом створимо саме художній образ. Я, коли поринаю у роботу, не відчуваю дискомфорту чи сорому, адже зосереджуюся на створенні естетики кадру.
– Що треба, аби фотографувати у жанрі ню?
– Перш за все потрібно цікавитися мистецтвом. Тему жіночого людського єства можна зіпсувати прямолінійною еротикою, вульгарністю, тож необхідно вміти відключитися – зануритись у роботу і працювати як митець. При такій зйомці тіло стає об’єктом вивчення та елементом композиції. Потрібно бачити не лише сюжет твору, а і його структуру – мислити аналітично та емоційно водночас.
