У неділю, 22 березня, своє професійне свято відзначають люди, які першими дізнаються всі новини міста, – таксисти.
Репортер вирішив розпитати їх про особливості їхньої роботи. Прізвищ у тексті ви не побачите, адже більшість у цій сфері працює нелегально.
Слово за пасажиром
Юрію 33 роки, з яких таксистом працює три. Перші два таксував у Франківську, а потім переїхав у Вільнюс.
«Найбільше в цій роботі мені подобається, що навіть коли співпрацюєш зі службою, все одно фактично працюєш сам на себе, – пояснює чоловік. – Вони лише дають тобі клієнтів і беруть за те невеликий відсоток, 10-20 % від суми поїздки. Але в будь-який момент ти можеш вийти з мережі і взяти клієнта сам».
Розповідає, що від старших колег не раз чув, як їм доводилося чергувати позмінно. Більшість мали чітко визначені точки, на які не пускали «чужих».
«Бувало, билися за місця чи машини одне одному палили, – каже Юрій. – А все тому, що точки були чи не єдиним варіантом взяти клієнта. До того ж були й особливо «рибні» місця. Зараз такого не зустрінеш».
А от принцип черги машин живе й досі – це своєрідний неписаний «кодекс професійної етики».
«Це правило працює не лише у Франківську, – говорить Юрій. – Здебільшого точки знаходяться на вокзалах, біля аеропортів, стоянках чи біля великих універмагів. Якщо ти приїхав і став четвертим – першим не поїдеш аж ніяк. У таких випадках не працює момент різниці цін, бо вони наперед проговорені між водіями».
Таксист усміхається і каже, що ціни – це теж своєрідний бізнес, бо беруть стільки, скільки клієнт готовий заплатити. Тож останнє слово завжди лишається за пасажиром.
Через службу – ліпше
Всі таксисти, з ким нам довелося спілкуватися, кажуть, що найкраще працювати вночі, бо на дорогах немає трафіку.
«В такий час замовлення є завжди, – розповідає Віталій, який таксує вже більше 12 років. – Але треба розуміти, що це зовсім інший контингент, переважно це люди напідпитку. Для когось – це неприйнятно, а комусь цілком нормально».
З нічними клієнтами, насправді, виникає чи не найбільше проблем.
«Зазвичай вирішуємо питання на місці, – розповідає таксист Андрій. – Викликати поліцію – це витратити купу часу на формальні процедури. Для цього в нас є так звана «тривожна кнопка» або між своїми сигнал «Байкал». Він є в кожній службі чи мобільному додатку служб таксі. Колись таксисти працювали з раціями, то був інший сигнал – «Юпітер».
Суть сигналу полягає в тому, що колеги, які працюють неподалік, отримують твою геолокацію і моментально з’їжджаються на допомогу.
«Таким чином можна заспокоїти або змусити заплатити навіть найбільш неадекватного клієнта і мирно роз’їхатися», – додає Андрій.
Та все ж таки, більшість водіїв вважає, що безпечніше таксувати «по ефіру», тобто через замовлення, а не «по підсадці».
«Бо людина, яка замовляє таксі через службу, розуміє, що її телефон вже засвітився, – пояснює Андрій, – Тому вона не ризикне робити щось незаконне».
Про всяк випадок всі таксисти тримають при собі засоби спецзахисту – газові балончики, ножі чи травматичну зброю. Та це не завжди допомагає.
ебезпечні «зайці»
Минулого тижня Франківськ сколихнула страшна новина – пасажир зарізав таксиста, який погодився вночі підвезти його до Чернієва. Вартувала поїздка 300 гривень, яких, як виявилося згодом, вбивця не мав.
Таксист Віталій розповідає, що колегу вбили його ж ножем.
«Кажуть, що таксист дорогою заїхав на заправку, а пасажир відкрив бардачок і, побачивши там ніж, заховав його в кишеню. Потім, коли настав час розраховуватися, – запхав його водієві в легеню, – з жахом переповідає чоловік. – Може ще і був би шанс врятувати водія, та вбивця поклав його на заднє сидіння і довго возив колами. А коли той помер, просто лишив авто біля озера в Кривотулах. Машину лише згодом знайшли місцеві рибалки».
Віталій каже, що такі випадки на Прикарпатті стаються вкрай рідко. Останній на його пам’яті – був більше 10 років тому, коли таксист з Франківська погодився везти пасажира до Чернівців і пропав.
«Якби той водій був живий, то даю гарантію, що і тисячу б дав пасажиру зверху, іди хлопче з Богом», – додає Віталій.
Майже всі таксисти мають в своєму арсеналі кілька історій про «зайців», та кажуть простіше відпустити ті 50-100 грн, ніж мати потім проблеми.
«Коли людина називає кілька точок і на якійсь не повертається, – винен сам водій, пояснює таксист Юрій. – В таких випадках треба брати завдаток, бо не завжди виходить визначити на перший погляд порядна чи ні людина. У мене були ну такі вже інтелігентні старші жіночки, але так само кидали на гроші».
Ті, хто працюють давно, стверджують, що Івано-Франківськ настільки маленький, що ті, хто обдурив водія один раз, можуть з легкістю випадково потрапити на нього повторно.
«Сідає до мене такий заєць, а я одразу питаю, чи впізнав мене, – сміється Віталій. – То він вибачався, заплатив і за цей проїзд, і за попередній, ще й чайові лишив».
Права та обов’язки
Сфера обслуговування передбачає двосторонню роботу, в якій кожен має права і обов’язки.
«У нас водії дуже часто не розуміють, що вони фактично здають в оренду свій автомобіль людям, на час поїздки, – каже Юрій. – Більшість думає, що можуть курити чи слухати специфічну музику. Нав’язувати пасажирам розмови. В таких випадках клієнт має повне право робити зауваження і потім писати погані відгуки. Для великих компаній таксі рейтинги дуже важливі, тому водії більш старанні. Це звичайна практика за кордоном».
До основних обов’язків водія, за його словами, належить: чистота машини, порожній багажник, навіть якщо клієнт не попередив про валізу і ввічливе обслуговування.
Юрій додає, що однією з найчастіших проблем пасажирів є відволікання водія гучними розмовами по телефону на передньому сидінні.
«Оптимальним і правильним є сідати на заднє сидіння з боку пасажира, щоб нікому не створювати дискомфорту», – пояснює чоловік.
Також, за його словами, найбільшою проблемою для водіїв таксі є довге очікування пасажира.
«В Європі ми чекаємо до 5 хвилин і можемо спокійно відміняти замовлення, – розповідає Юрій. – Єдиний виняток, якщо пасажир попередив наперед і пообіцяв оплатити простій. Але замовляти машину будучи ще в піжамі явно не потрібно…»
