Відомий франківський політик, правознавець, кандидат юридичних наук Олексій Петечел очолив список кандидатів від «Європейської Солідарності» до міської ради. Говоримо про те, як змінюється Івано-Франківськ, що добре, а що треба покращити, і які виклики чекають місто в найближчі роки.
– Зі списку «ЄС» до міської ради помітно, що партійну команду серйозно оновили. Як формували список, за якими критеріями добирали кандидатів?
Цього разу ми старалися, щоби команда була максимально різноплановою, щоби було представництво з різних сфер. Ми обирали і освітян, і науковців, і економістів, і волонтерів, в нас є і підприємці, є представники спорту, культури, громадські активісти, урбаністи, фахівці у житлово-комунальній сфері. Ми намагалися підібрати таку команду, щоби її учасники доповнювали одне одного.
І безумовно, наші кандидати – це прихильники ідеології «Європейської Солідарності» і того курсу, який «Європейська Солідарність» для себе визначила як ключовий.
– Останні роки «Європейська Солідарність» у міській раді і виконкомі, де, зокрема, й ви представляли партію, загалом підтримувала чинного мера і його команду голосуваннями, ніколи не критикувала публічно. На цих виборах ви дещо здивували міську громаду нехай не надто різкою і не радикальною, але все-таки критикою міського голови. В чому причина?
Якщо дивитись на голосування міської ради, то ви побачите, що більшість рішень приймались не голосами двох чи трьох фракцій, ці рішення підтримувалися представниками і з інших фракцій. Тобто якщо рішення корисне для міста, то який зміст заперечувати і створювати перешкоди? Хоча щодо деяких рішень ми були не згідні. Взяти, до прикладу, купівлю містом «Локомотиворемонтного заводу». «Європейська Солідарність» на початках не підтримувала, але оскільки депутатський корпус все ж таки прийняв рішення, то надалі і ми вже з ним погодилися, бо ж треба було вже працювати з тим, що є. Тобто ті рішення, які корисні для громади, нами підтримувались – і не тільки «Європейською Солідарністю», а й усіма іншими фракціями в міській раді.
Що стосується виконкому, там в основному поточні питання зазвичай вирішувалися, які рідко потребують якогось особливого обговорення чи заперечень: надання якихось матеріальних допомог, чи передачі майна з балансу на баланс з того чи іншого підприємства чи установи, чи погодження угод, які стосуються неповнолітніх… Якихось особливо гострих питань навіть і не бувало.
– Ну чому?.. А, наприклад, погодження МАФів, літників?
Якщо говорити про літники, то у нас переважно ті літники, які завжди були, і отримували відповідне погодження. Якщо літники не мали за собою якихось боргів, хвостів, скандалів, то на якій підставі їм відмовити у погодженні? Ми лише старалися, щоб вони ставали ближчими до якихось європейських стандартів, щоб мали кращий вигляд. Якщо говорити про малі архітектурні форми, кіоски, то, здається, ще в 2015 році прийняли нове положення про МАФи, і вони почали змінюватися. Була дуже активна робота щодо зміни зовнішнього вигляду, і ми бачимо, як на тих самих місцях з’явилися вже оновлені, кращі, охайніші кіоски. І якщо порахувати плюс-мінус нові і демонтаж старих, то, мені здається, що ми залишились в тих самих межах, приблизно з тією ж кількістю МАФів.
– Візьмемо ваші борди, які викликали таке роздратування в Марцінківа і його команди, що вони назвали це чорним піаром. «Місто без боргів. Робота без піару», «Недобудували міст – добудуємо»… От що означає «місто без боргів», розшифруйте.
Ми бачимо, що десь з минулої осені в місті почалися проблеми з належним фінансуванням витратної частини бюджету, почалися затримки заробітної плати бюджетникам, невчасні сплати податків з цієї заробітної плати, невчасне або часткове закриття заборгованості перед підрядниками за ті чи інші роботи… Тобто цей тривожний дзвіночок пролунав десь в кінці минулого літа – на початку осені, але тим не менше міська влада не переглянула своїх підходів і продовжувала накопичувати борги. На нашу думку, це недалекоглядно і неправильно стосовно тих людей, які фактично вимушено кредитують зараз місто, сподіваючись, що все ж рано чи пізно з ними розрахуються. Ми переконані, що не можна розпочинати нові прокти, поки не завершені попередні. І ось тепер бачимо, що у місті є чимало об’єктів, які робляться вже два-три роки і ніяк не можуть закінчитись. І Галицький міст у тому числі. Тобто при тому великому об’ємі доходів, які місто отримало в результаті децентралізації, точно можна було і з мостом за майже 4 роки активніше попрацювати, і завершити будівництво.
– Що таке «робота без піару», на що ви натякаєте?
Йдеться про те, що надто вже багато і міський голова, і представники однієї з фракцій публічно вихваляються успіхами і, натомість, замовчують інформацію про проблеми і недоліки… Через цей піар створюється хибне враження, що успіхи Франківська – це заслуга однієї людини.
– Що ще, на вашу думку, не так в Івано-Франківську? Що варто змінити, а що, можливо, продовжити й розвинути?
Як на мене, місту дуже бракує чіткого бачення, стратегії розвитку, розуміння, куди ми рухаємося. Нема розуміння, на що ми робимо основні акценти в розвитку міста, де пріоритети. Ми все починаємо – в усіх напрямках і в усіх сферах і потім впираємося в те, що там не завершили, там не дотиснули, там недоробили так, як треба. Як наслідок, маємо купу хвостів, більших чи менших, які нас зупиняють і розпорошують, заважають тримати стабільний темп і ріст. Як на мене, сьогодні основний акцент треба робити на завершення серйозних, глобальних для міста проєктів.
Це, наприклад, те саме об’єднання бульварів, про яке стільки говориться, але тим не менше воно дуже туго просувалося. Звичайно, там були і об’єктивні причини, бо питання викупу для суспільних потреб – це питання не одного дня. Проте я думаю, що за роки можна було б більших успіхів досягнути в цьому проєкті… Чи питання ремонту ключових магістральних вулиць. От вулицю Мазепи розпочали, гарно йшли від крихівецького кільця до центру, нехай і з перебоями, – але так і не завершили. Як зупинилися на перехресті з вулицею Гурика, так і стоїмо, і, здається, ніхто і не планує завершувати, принаймні договорів таких я не зустрічав. Так само з вулицею Вовчинецькою. Почали, зробили частину, але знову ж таки зупинилися біля «Кобзарика»… Богдана Хмельницького – теж класно починали, поміняли всі комунікації, але закінчилася якісна робота десь до вулиці Гуцульської. Далі просто встелили новий асфальт, і, як бачимо, вже буквально кілька метрів за Гуцульською в трьох чи чотирьох місцях дорога розривалася, бо там пориви мереж, і її змушені були знову ремонтувати. Словом, знову зробили добре невеличкий кусочок, а далі все пішло як завжди: зверху все красиво, а всередині все як було.
Якщо говорити за освіту, то є хороший досвід співпраці з НЕФКО, який передбачає серйозні комплексні реконструкції садочків і так далі. Але ж освіта, чи культура, чи медицина – це не тільки про ремонти приміщень чи обладнання. Це передусім люди, і я не знаю програми, яка б саме підтримувала освітян, щоб вони мали право на саморозвиток, на обмін досвідом, на стажування, на підвищення своєї професійної майстерності. Найкращі вчителі і медики мали би стати прикладом і отримувати від міста додаткові фінансові стимули, щоб вони показували і поширювали свій досвід, надихали інших. І тоді ми б і із ЗНО мали кращі результати, це було б показником ефективності освіти.
– До речі, у Франківську другий рік поспіль падає середній показник ЗНО…
І знову ж таки, це все тримається більше на ентузіазмі і бажанні вчителів і учнів, а не на співпраці міської влади зі школою.
Як на мене, також досить слабенька співпраця з вищими навчальними закладами у місті, тобто вони самі по собі, міська влада самі по собі. А в нас є та сама педагогіка, і Педагогічний інститут Прикарпатського достатньо сильний, щоби якраз сьогодні навчати вчителів новим формам і методикам дистанційного навчання. У них немало цінних напрацювань у цьому напрямку, які дуже актуальні саме сьогодні. Вони зробили онлайн-уроки з експериментами, з лабораторними заняттями, і моя дочка з цікавістю дивилася, бо їм таке в школі не показують, там немає можливостей. Оцей напрямок треба посилювати однозначно.
– А що стосується, наприклад, економічної, інвестиційної політики. Що добре, що недобре?
Якщо говорити про економічну політику в місті, то ми якось, мені здається, рухаємося просто за інерцією – як воно собі йде, так і йде.
Що стосується розвитку виробництва, то якби не ВО «Карпати», певно, не було б що й назвати з великих економічно активних виробництв у Франківську. «Тайко Електронікс» пішов з міста, ще побачимо, як буде розвиватися новий проєкт на тому місці.
Владі варто серйозніше дбати про умови для інвесторів. Візьмемо, наприклад, проєкт «Промприлад. Реновація», який став візиткою Франківська, зразком успішного неординарного поєднання бізнесової і соціальної складових. Я розумію, що це приватна ініціатива, але ж місто могло б зробити певні кроки назустріч? Скажімо, відремонтувати доріжку біля заводу, бо там чорт ногу зломить? Це ж не космічні якісь кошти… Подивимося, як індустріальний парк «Аркан» запрацює. Там у планах досить великі інвестиції. Але все це не ініціатива міста, влада не докладала якихось зусиль, щоб це з’явилося. Це виключно ініціатива власників. Тим часом місто втратило «Леоні»…
– Не тільки «Леоні», а й австрійську «Хед»…
Так. Не знаю, як «Леоні» зможуть реалізуватися в Коломиї, але 20 мільйонів інвестицій і 5 тисяч робочих місць для нашого міста були б дуже серйозним додатковим ресурсом, плюс навколо «Леоні» однозначно би створювалися якісь менші суміжні підприємства, які б обслуговували виробництво. Ну, зараз місто серйозно розширилося, можливо, буде легше знайти ділянки для таких проєктів. Але знову ж таки – про це треба думати вже зараз, працювати, резервувати ці місця, щоб потім не виникла та сама проблема, як з «Леоні», коли місто навіть не могло знайти вільну від обтяжень ділянку. Тепер така можливість є, треба лише працювати.
– Рівень підтримки Марцінківа за різними опитуваннями понад 70%, і це багатьох відлякало: чимало партій навіть не висунули своїх кандидатів на мера. А «Європейська Солідарність» висунула на мера Петра Шкутяка, ще й під таким гаслом – «Гідна альтернатива». Чому ви вважаєте, що саме сьогодні, коли Марцінків на піку популярності, вже треба шукати йому альтернативу?
Якщо партія вважає себе серйозною і відповідальною політичною силою, то мусить пропонувати своїм прихильникам власне бачення розвитку регіону. Чому інші не висунули своїх кандидатів – це питання до них. Чи побоялись, чи мали якісь інші мотиви.
Взагалі, наявність високої підтримки у чинного міського голови – це ситуація далеко не тільки франківська, точно так само справи зараз і в інших обласних центрах та великих містах. У результаті децентралізації, яку впроваджувала «Європейська Солідарність» (тоді БПП) в коаліції із «Народним Фронтом» за ініціативи Порошенка, міста отримали величезні додаткові кошти. Притому тоді представників «ЄС» серед міських голів не було. І я не знаю, ким треба було бути, аби геть не скористатися таким ресурсом. Хтось мудріше, хтось не так мудро – але мери децентралізацією скористалися і підняли свої рейтинги. І не можна сказати, що наше місто не змінюється – воно змінюється і росте. Але однозначно можна було б краще.
– Якщо вірити соціології, «Європейська Солідарність» отримає другу за величиною фракцію у міській раді. Чи думали вже над позиціонуванням – як будувати стосунки з іншими фракціями? Чи не вийде так, як за минулої каденції, що отримаєте кілька «плюшок» на зразок посад у депутатських комісіях, наприклад земельній, – і знову буде мир і мовчазна злагода?
Якщо вже згадувати про земельну комісію, то в ній були представники всіх фракцій. Хтось одного мав, хтось двох представників, але були всі. Тому сказати, що це була «плюшка» чи якийсь бонус, я б так, напевно, не погодився. В 15-му році «Європейська Солідарність» отримала ту підтримку, яку отримала, але ніде себе не репрезентувала у виконавчій складовій міської влади. Тобто немає жодного представника «Європейської Солідарності» серед заступників міського голови чи на посаді керівника якогось управління, департаменту, служби чи комунального підприємства. Я зараз думаю, що це було помилкове рішення і однозначно в наступній каденції, якщо ми отримаємо достатню підтримку, це треба змінювати. В нас є люди, які готові, хочуть і можуть впроваджувати зміни в тих чи інших сферах – в комунальній, в освітній, в медичній. За результатами 26 жовтня буде зрозуміло, наскільки ми зможемо відстояти ці позиції.
– Чи планує міська «Європейська Солідарність» активніше працювати з громадською думкою? Бо таке враження, що ці 5 років партія ігнорувала таку можливість. Зокрема, програмою міської ради з висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування користалися лише Марцінків і «Свобода», фактично роками оплачуючи свою саморекламу грошима з міського бюджету.
Насправді ми постійно підтримували зв’язок з громадськістю, в нас був діалог, просто не через медіа. Так, ми тою програмою не користалися, однозначно це наш прорахунок, і це треба буде виправляти. Але всі без винятку депутати «Європейської Солідарності» в себе на округах були достатньо активними у спілкуванні з виборцями округу. Були зустрічі, прийоми, звернення.
– Імовірно, що найкращі, найбагатші часи децентралізації вже в минулому – економіка в кризі, і того ресурсу, що мали міста, вже не буде, принаймні не скоро. Які виклики чекають наступну міську раду і керівництво міста, до чого готуватися і чого у цьому зв’язку чекати звичайним франківцям?
Ми вже бачимо значне зниження дохідної частини бюджету. Можна все, звичайно, списати на коронавірус, як вже роблять і центральна, і місцева влада. Проте ми потроху відновлюємося. Всі розуміють, що ми не можемо сидіти вдома. Ну, місяць можна було, два місяці, а далі треба жити і утримувати свої родини. Бачимо також, як згортають децентралізацію і навішують на місцеві ради нові зобов’язання, а ресурси забирають. До чого готуватися місту? Однозначно треба оптимізовувати витратну частину, і тут треба буде приймати не дуже популярні рішення стосовно різних пільг і бонусів, які місто часто роздавало наліво і направо для різних організацій і проєктів. Як на мене, передусім треба завершити все розпочате, бо ті об’єкти дорожчають з кожним днем. Якщо ми їх не завершуємо в заплановані терміни через недофінансування, то це тільки погіршує в подальшому ситуацію. Тому однозначно треба закінчувати всі розпочаті об’єкти і відповідно визначати стратегічні питання на наступні роки. Бо знову ж таки, я розумію, що простіше зробити якийсь двір у спальному районі, і це буде красиво, і можна отримувати багато плюсиків і лайків, бо ти зробив у мене під хатою щось добре. Але після того як ти виїжджаєш з двору і попадаєш у першу-ліпшу яму на центральній дорозі, то це дуже неправильно. Треба буде все ж таки більше акцент робити на якихось ключових проблемах, врахувати, що місто виросло, приєднало села, отже, вони мають отримати нормальне сполучення з містом. Багато всього доведеться переосмислити. Бути добрими для всіх і всіх задовольняти тепер точно не вийде.
Важко буде владі відмовитися від звичного і виграшного популізму, коли вже громаду так привчили до нього. Руслан Романович же ніколи не каже ні. Він ще нікому, напевно, не відмовив. Але питання – коли і чи будуть тепер дотримані ці обіцянки. В кожному разі краще чесно і відверто говорити з людьми. Що швидше будуть оголошені пріоритети і правила, то простіше буде жити. Якщо зразу визначимо, що ось ми робимо те, те і те, а тоді вже закриваємо інші напрямки, якщо будуть додаткові ресурси, люди зрозуміють. Але чи так буде – побачимо.
Довідка:
Олексій Петечел народився у 1982 році у місті Івано-Франківську. Ріс у мікрорайоні «Гірка» та навчався у школі №16, яку закінчив із золотою медаллю. У 2004 році закінчив з відзнакою Прикарпатський національний університет (спеціальність «правознавство») й у тому ж році поступив до аспірантури, яку закінчив у 2007 році.
Із 2006 року і до цього часу викладає в Прикарпатському національному університеті, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права.
Викладаючи в університеті, Олексій Петечел став автором численних наукових праць та монографій. Окрім цього, кандидат також працює юристом, надаючи послуги у сфері права, тому є не тільки теоретиком, але й практиком.
У 2015 році Олексія Петечела було обрано членом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, куди він входить і до цього часу.
Олексій Юрійович одружений, виховує двох дітей, які теж навчаються у школі №16.
