Без малого сорокалітній Василь Попович тривалий час будував кар’єру яскравого опозиційного, в чомусь вуличного політика. Політолог за першою освітою, Попович брав участь у всіх виборах останніх років. При цьому якщо народним депутатом він так і не став, то до обласної ради кілька разів обирався.
Пік мітингової кар’єри припав на часи Революції Гідності. Депутат Попович на чолі мітингувальників навіть штурмує будівлі обласних СБУ та МВС. Згодом, як голова обласної організації ВО “Свобода” вимагає дострокових виборів, а за кілька місяців вже говорить про контрреволюцію.
Та на останніх виборах він неочікувано стає головою новоствореної Івано-Франківської районної ради. Його все ще можна побачити на окремих мітингах, проте і в кабінеті Василь Борисович вже виглядає органічно. Інше питання, що кабінет цей – фактично не його, а Івано-Франківської міської ради, у якої рада районна вже близько року перебуває, так би мовити, у приймах.
– Василю Борисовичу, в Україні відбулася реформа децентралізації. Місцеві громади отримали купу повноважень. Їх об’єднують обласні ради. А для чого потрібні райони та районні ради?
– Сьогодні згідно з Конституцією в Україні є розподіл на райони, області та села/селища. Конституція не змінена, відповідно, весь цей процес, який відбувся – децентралізація – зараз законодавче поле треба привести до відповідності з обставинами, які є.
Тобто, що вже в нас є розподіл громад, є райони, є області. Відповідно, коли оголошувалися вибори, центральна виборча комісія оголосила вибори до районних рад – вони відбулися. По факту, згідно з Конституцією, ми є законно обраним органом, депутати обрані в межах району, за них голосували люди – ті самі, що голосували й за депутатів ОТГ і за депутатів обласної ради.
Сьогодні в Україні є близько шість тисяч депутатів у 118 районних радах. Кожен в різній ситуації, тому що законодавчо все це не врегульовано.
На Прикарпатті є шість районних рад. Найменше депутатів у Верховинській, найбільше – 54 – в Івано-Франківські, бо це найбільший район в області.
Чи потрібні сьогодні районні ради чи ні? Можливо і не потрібні, але тут стоїть питання не тільки в районних радах, а в районній владі. Сьогодні ми маємо районну державну адміністрацію, яка за своїм штатом налічує 198 людей. І ніхто не говорить чи потрібна ця районна адміністрація, чи непотрібна. Якщо непотрібні районні ради – то непотрібні й адміністрації.
Тому що, як на мене, є намагання центральної влади, після того, як вони ущент програли місцеві вибори, перед виборами парламентськими та президентськими якимось чином тергромади й голів цих громад собі підпорядкувати. І вже сьогодні ми маємо у Верховній Раді закон про місцеві державні адміністрації, який підготовлений до другого читання. І вже пройшов комітет Верховної Ради. У цьому законі голова місцевої державної адміністрації наділяються досить «драконівськими» повноваженнями — це функції контролю за ОТГ. І, відповідно, це непритаманні для адміністрації функції.
У проєкті цього закону йдеться, що, наприклад, голова адміністрації має право бути присутнім на будь-якій сесії у будь-якому виконкомі територіальних громад району якого він голова і на праві депутата вносити правки в рішення сесії чи виконкому. Відповідно чинник районної ради – це стримування і противага.
Тобто районна рада має право заслухати голову місцевої адміністрації й, може, якщо він буде чинити якісь, на погляд депутатів, незаконні дії, оголосити йому недовіру – так закон цей каже. І якщо дві треті депутатів оголосять йому недовіру, автоматично президент зобов’язаний звільнити голову місцевої адміністрації. Тобто принцип стримування і противаг має працювати, тому якщо є адміністрація місцева чи районна, то повинна бути й районна рада. Так є в усьому світі. Якщо непотрібно районного рівня як такого, то непотрібно не тільки районної ради, а й адміністрації також.
– Близько року тому районні ради проводили показову сесію на сходах будинку Івано-Франківської ОДА. Чи досяг цей захід поставлених цілей?
– Чи це дало ефекти ми побачимо, коли буде прийматися закон про державний бюджет. Тому що сьогодні є різні тлумачення з цього приводу. Ми вже маємо статтю в проєкті державного бюджету, де районні ради зазначені як такі й на їхні потреби, на утримання апарату заплановано виділити певну суму коштів – це 154 мільйони гривень.
Це є недостатнє фінансування. Але з другого боку це не те, про що ми говоримо. У нас є асоціація голів районних і обласних рад, у нас є онлайн-чати різні й конференції в зумі. І ми говоримо про інше, що районна рада і районний бюджет мав би бути як такий.
Тобто у нас сьогодні є проблема в тому, що районний бюджет немає статті доходу. Смішно казати, але надходження до бюджету Івано-Франківської райради за перше півріччя – 33 з половиною тисячі гривень. Немає джерел доходу. Законом Верховна Рада обмежила всі джерела надходження, які були. Натомість залишила це, згідно з децентралізацією, на рівнях ОТГ і, відповідно, обласний рівень також залишився незмінним. Тут є дисонанс і дуже багато питань виникає.
Наприклад, в районах функціонування дитячих спортивних, музичних шкіл, позашкільних закладів освіти. Тому що ті громади, які утворилися де був центр району колишнього, де розташовані були ці структури – то вони мають ці школи й вони можуть туди спрямовувати своїх дітей. Ті громади, які утворилися не в центрі колишніх районів, а, до прикладу, Старобогородчанська й інші громади, які не були колишніми центрами району – вони отримали проблему. Бо їм сусідня ОТГ каже: «давайте платіть за своїх дітей: за музичну школу — по дві тисячі дотуйте зі свого бюджету, за спортивну школу, за інше». А це б мало бути на рівні району і районний бюджет мав би дати можливість.
Ідеологія реформи децентралізації – це рівний доступ всіх мешканців до тих функцій, які надає держава. Ми отримуємо нерівний доступ, тому що дитина у сільській об’єднаній територіальній громаді й в міській – вони не в рівних можливостях. Тому що в місті Франківську – ми бачимо велику ОТГ, яка входить у склад району – тут все налагоджено і все добре. І діти мають і різні секції, і музичні/спортивні школи, гуртки, й все решту. Натомість сільські ОТГ цього не отримали, й в них з цим величезні проблеми. А кому, як не дітям, робити доступними ці послуги – це ж майбутнє нашої держави. Тут є прогалина.
Так само клубні й бібліотечні установи.
Був у центрі Галича величезний будинок культури. Він був відремонтований, бо районні ради туди найперше спрямовували кошти, тому що він називався центральний будинок культури. Сьогодні Дубівецька ОТГ чи інша в Галичі – вони не мають такого будинку культури. Вони отримали жахливі приміщення без опалення, бо, як правило, культура недофінансовується. Сьогодні при здорожчанні газу ми будемо бачити як, напевно що, будуть відрізати від опалення ці будинки й вони руйнуватимуться протягом зими.
Дуже багато є моментів, де мав би бути районний бюджет як регулятор і зрівноважувати можливості територіальних громад. Візьмімо колишній Тлумацький район – там є Тлумацька, Олешанська та Обертинська ОТГ. Вони мають забезпеченість по зарплаті на вісім місяців і енергоносії. Тобто питання «що їм робити далі?». Чи зможуть вони достукатися в Києві до центрального керівництва й аргументовано пояснити, що їм не вистачає закрити рік?
Відповідно, якби гіпотетично був районний бюджет, ми б могли мати свої ті програми, де б ці речі знівелювалися і дали можливість рівних стартових умов для тих ОТГ, які створені.
Знову ж таки, ми бачимо дисонанс: є багата Ямницька ОТГ, є багата Бурштинська ОТГ. За рахунок чого? За рахунок того, що там є великі заводи, великі виробництва й вони мають навіть поворотне ПДВ, яке повертається в державний бюджет.
Ці моменти десь на рівні держави під час втілення реформи не були враховані. Нічого страшного. Просто люди, які були відповідальні за реформу повинні визнати свої помилки й поправити це в законодавчому полі.
– На останній сесії районної ради саме і було озвучено надходження до бюджету за останнє півріччя – 33,5 тисячі грн. Це менше ніж у бюджеті будь-якої сільської ОТГ. При цьому за останні кілька місяців коштів взагалі не надходило. Як з таким бюджетом ви плануєте здійснювати самоврядні функції?
– 33 тисячі й більше не буде. Тому що це 33 тисячі, які нам надійшли в бюджет за рахунок того, що в колишніх адміністраціях ще були державні реєстратори. Сьогодні вони їх позвільняли — вони вже не є в штаті адміністрації районної, відповідно, надходжень немає.
Як з таким бюджетом виконувати функції? Ну ви бачите, як ми розмістилися компактненько (показує кабінет – ред.). У нас є залишки, які ще з 2020 року і за рахунок них ми закривали борги по колишніх районних радах. Сьогодні ми закриваємо комунальні підприємства, які успадкували та є нерентабельними. За рахунок залишків ми десь справляємося поки що.
Якщо державний бюджет буде прийнятий так, як запропоновано урядом — буде дуже складно. Наша асоціація (асоціація голів райрад – ред.) бере участь у засіданні комітетів Верховної Ради й на комітеті по місцевому самоврядуванню була врахована наша пропозиція і комітет проголосував звернутися до бюджетного комітету, аби цю суму в державному бюджеті збільшити зі 154 мільйонів до 508 мільйонів гривень.
– Скільки коштів витрачається на утримання апарату ради?
– Фактично, левова частка коштів, які є. Тому що це зарплати людям, це відпустки людям, лікарняні й таке інше.
Тобто це утримання апарату і, як на мене, це не є нормально, тому що районна рада мала б мати бюджет повноцінний і в районній раді мали б функціонувати відповідні програми: в напрямку підтримки територіальних громад, в напрямку розвитку культури району, туризму – різних програм на розсуд депутатів. Але законодавець вирішив проігнорувати думку людей.
Бачите в яких ми умовах, тому коли працівники питають «а що далі?», я їм відповідаю англійським прислів’ям «Дай Боже, щоб ти жив у часи реформ, бо тоді найцікавіше і найскладніше».
– Чи є у районної громади власне майно і як воно використовується?
– Сьогодні ми багато рішень прийняли вже по майну. Є транспортні засоби, є нерухоме майно. Але з останнім є багато моментів, тому що, як правило, в районах ніхто не займався технічною документацією. Просто всі знали, що це майно районної ради й ніхто не виробляв на нього правильного документа.
За винятком декількох об’єктів нам потрібно виготовити нову технічну документацію на приміщення, щоб ми могли як власник це зареєструвати. Це процес, відповідно і фінанси.
– До речі, де ми зараз знаходимося? Це ваш кабінет? Хто і що тут є?
– Фактично тут є апарат районної ради. Тут і відділ звернень, і робота з документацією, і бухгалтерія, і організаційний відділ, і патронатна служба, і кухня.
Приміщення це є тільки за рахунок моїх особистих відносин з міською владою.
Специфіка така, що інші районні ради, які вже були, наприклад Коломийська, там залишилися всі приміщення: і зал засідань, і зал для нарад з депутатами, і для роботи комісій, і для роботи президій. Ми цього всього не маємо. Якщо потрібно провести якусь комісію – ми звертаємося до міської ради, якщо для роботи сесії – до обласної.
– Чи передбачає районна рада виконання цільових програм з розвитку району та звідки на це мають взятися кошти?
– Сьогодні ми прийняли програму по місцевому самоврядуванню. І нам вдалося домовитися з містом Івано-Франківськом: у нас був залишковий мільйон гривень по втраті сільськогосподарських земель, який ми не могли використати, оскільки не профільні в цьому. Зробили транш на місто, а місто нам перекинуло в загальний фонд. Відповідно, зараз депутати районної ради мають певні суми для своїх фондів для роботи з виборцями.
Багато є субвенцій з обласного бюджету, які ми також повинні спрямовувати на соцзахист.
– Про співпрацю з РДА та її головою. Чи вона ефективна і плідна?
– Я б сказав, що бракує злагодженості в роботі. У нас є комунікація особиста хороша, але коли це переходить на рівень двох установ, то це трохи складніше відбувається.
– Як у самій раді знаходять порозуміння депутати різних фракцій? Скажімо, та ж «Європейська Солідарність» і «Слуга народу» є на національному рівні яскравими опонентами.
– Більш політичний орган – це обласна рада. І то сьогодні ми це не побачимо. Ми це бачили в каденції, яка була з 2010 року по 2015. Там яскрава була “Партія Регіонів” і її сателіти, і чітко ділилося по політичному признаку.
І все одно в робочих питаннях, в питаннях розвитку області, в питаннях розвитку району – ми не можемо бути опонентами. Всі хочуть, щоб були дороги, всі хочуть, щоб ремонтувалися школи та садочки, всі хочуть, щоб виконувалися всі функції для людей. Ніхто не говорить «ні, я проти, бо я від партії тої чи тої». Це поєднує депутатів. А чи роз’єднують політичні моменти? Так, у нас на сесії, коли спочатку йдуть звернення з прийняттям рішення, то відбуваються дискусії. Тому що є позиція політична і, як правило, фракції «Слуга народу» не подобаються якісь речі. Але у нас ситуація така, що більшість все-таки націонал-демократи в раді й звернення голосуються.
Ми не б’ємося на сесії.
– Чи бачите ви бажання депутатів працювати?
– Складно сказати. Якби був бюджет і депутати впливали б на механізми спрямування бюджетних коштів району, то набагато б інакша була б потенція роботи.
Сьогодні ми розуміємо, що ми суто перетворилися в орган, який може прийняти лише якісь політичні звернення.
– Як, на Вашу думку, буде розвинута реформа децентралізації надалі? Тобто навіть якщо районні ради доживуть до наступних виборів, чи будуть вони в Україні існувати надалі?
– Тут багато залежить від політичної розстановки, яка буде в нас після виборів до Верховної Ради у 2023 році. Ми побачимо склад ВР і якщо вона складатиметься з державників, то районна рада буде. Інакше ми отримуємо окремі удільні князівства — нехай мене вибачать голови ОТГ, але це так.
«От мене обрали – я тут роблю так, як я знаю. Решту всі мені не до вказівки, тому що в мене є бюджет, в мене є повноваження». Це розбалансовує державу – не можна так. Державний скелет має бути, він має утримувати всі території.
У нас вже була доба княжих воєн міжусобних, тому потрібно це все зважувати, бо ця держава і ця незалежність нам далася і дається дуже дорогою ціною.
Розмовляв Максим ЗАСТАВА
Фото Юрія ВАЛЬКА
