Оксана Крецул – фудблогерка. Сама вона себе так не називає, але любить готувати та щодня розповідає про це в соцмережі Instagram.
А ще Оксана активно роздає поради тим, хто хоче але досі не наважився завести власний блог. Вчить, як то кажуть, на своїх помилках, пише Репортер.
Головне – знайти себе
Фудблогеркою Оксана Крецул ставати не планувала. Після закінчення університету змінила купу робіт у різних сферах, втім жодна з них не приносила задоволення.
«Я себе шукала і не боялася цього, – розповідає жінка. – Була ріелтором, формувала ціни на їжу в студентській їдальні, працювала в сфері організації весіль, працювала в страховій компанії, була маркетологом в мережі аптек і керівником комерційного відділу на заводі мінеральної води. Пробувала себе в багатьох напрямках. Та в мене завжди було відчуття, що я женуся за якимись нереальними цілями, мріями, грошима. Почала задаватися питанням: для чого ти це робиш? А відповіді не мала».
Взяти паузу в роботі Оксані запропонував чоловік Віталій. Вона спершу відбивалася, а потім здалася.
«Найтяжче було зізнатися собі, що, будучи на престижній посаді, я зовсім не отримую задоволення. Тим більше, я завжди всім казала, що будую кар’єру, а тут взяла і все кинула», – говорить вона.
Аби чимось себе зайняти та «забити» вільний час, Оксана почала вчити програмування. Через пів року зрозуміла, що це цікаво, але не для неї. Але, звільнившись з роботи, знову почала готувати, а це любила з дитинства.
«Коли була малою, то дуже любила дивитися кулінарні шоу, – розповідає блогерка. – Тоді не було з чого готувати. Дома була лише гречка, свинина і сметана. Але я собі завжди уявляла, як я готую, як мене знімають. І от у мене нарешті з’явилася можливість втілити дитячу мрію. Підтримали друзі, які приходили в гості, куштували мої страви і якось запитали, чи не хотіла б я вести свій кулінарний блог. Я тоді ще себе не бачила в Інстаграмі, але вирішила спробувати. Тож десь рік час від часу закидала ситуативно якісь пости».
Оксаниними рецептами почали ділитися її знайомі, а потім – знайомі знайомих. Так і з’явилися перші тисячі підписників.
«Якось моїм відео поділилася дівчинка, в якої було 20 тис підписників, і до мене прийшли одразу 500 людей. Я була в захваті. Це мене ще більше мотивувало», – каже Оксана.
Instagram любить чемних
Зараз на сторінці Оксани Крецул (oksana_kretsul) понад 8000 підписників. Комусь це може видатися небагато, але далеко не всім чесно вдається за рік отримати таку кількість «живої» аудиторії. Що означає чесно? Жінка категорично проти будь-якого «накручування» підписників. Каже, якщо грати за правилами Інстаграму, то соцмережа сама тебе просуватиме.
«Коли я починала, то пробувала взяти рекламу у невеликих блогерів, але не знала, як це робиться, – розповідає Оксана. – Написала блогерці, в якої було за 20 тис підписників. Вона каже: «Без проблем! Зроблю рекламу за 100 грн». Я собі подумала, що це дивно – брати за рекламу копійки з такою кількістю підписників, але менше з тим. Випадково натрапила на дівчинку, яка розповідає про «справжність» Інстаграму. Про речі, за які її ненавидять блогери-мільйонники».
Так вона почала дотримуватися простих інструкцій, потрапляти в рекомендації соцмережі й відповідно отримувати більше читачів. У своїх «сторіс» Оксана охоче ділиться власними знаннями. Грошей за це, як і за рекламу, поки не бере, хоч ведення блогу забирає стільки ж часу, як і повноцінна робота.
«Мені дуже не подобається, коли свій блог перетворюють на рекламний майданчик, – говорить Оксана. – Я почала співпрацювати з брендами, коли набрала десь 3000 підписників. Але виключно по бартеру, «живих» грошей не беру. Вони мене забезпечують продукцією – якісною, хорошою – а я їх відмічаю в «сторіс». Але я собі поставила межу: коли наберу вже певну кількість підписників, тоді почну брати за рекламу гроші. Також багатьом відмовляю в рекламі, бо мені не прикольно. Мені хочеться знімати рецепти, а не рекламувати нижню білизну, хоч 90 % моєї цільової аудиторії – жінки».
Еко бути круто
У своєму блозі Оксана також багато розповідає про сортування сміття. Вона почала цим цікавитись задовго до того, як з’явився її блог. Якось випадково жінка натрапила на відео в інтернеті про сміттєпереробні заводи в Європі і воно її страшенно вразило. Тоді почала шукати, чи є щось схоже в Україні. І те, що вона «нагуглила», стало поштовхом до сортування сміття.
«Я коли того всього начиталася, то жахнулась і почала сортувати сміття вдома. Спершу робила це просто: поставила три коробки і в одну скидала все, в другу – пластик, а в третю – скло та папір. Носила те все на смітник і складала в окремі контейнери. Чоловік не розумів, для чого це робити, але не заперечував, – розповідає Оксана. – Але якось ми приходимо до контейнерів, а там з усіх баків все скидають в один сміттєвоз. В мене був такий розпач, таке обурення! Але через це я почала шукати, куди можна подіти відсортоване сміття. Тоді натрапила на ініціативу SortSmart, і ми почали сортувати правильно».
Наступним кроком була відмова від поліетиленових пакетів. Спершу вона пробувала використовувати тканинні торбинки, але це виявилося не дуже зручно, тоді перейшла на контейнери й сіточки.
«На ринку мене кожна друга продавчиня питала, де я купила ті торбинки, – каже блогерка. – Я вже навіть сміялася, що мені потрібно біля них «точку» відкривати. Чесно скажу, дуже привітно мене з цими торбинками зустрічають. Бабусі хвалять старенькі! Це дуже круто».
Та все одно поліетилену вдома десь та й назбирується. Тим паче, коли почалася пандемія, то багато продуктів почали замотувати в харчову плівку, а вона не переробляється.
«Я вже декілька місяців збираю сміття на високотемпературне спалювання і буду його відправляти до Києва, – говорить Оксана. – Краще, звісно, не спалювати нічого, але це високотемпературне спалювання безпечніше для природи, ніж гниття на смітнику».