Сенечів — бойківське село на межі трьох областей, західний край Івано-Франківщини, найвіддаленіший населений пункт Вигодської громади.
До асфальтованої дороги — 10 кілометрів, до найближчого міста — 40, пише Суспільне.
Попри те, що село займає площу невеликого обласного центру, у ньому живуть приблизно 900 людей. Через стан доріг і гірський рельєф головний транспорт у Сенечеві — кінь. Взимку його впрягають у сани, а зимує село шість-сім місяців.
Гірське село Сенечів, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
“Львівська область від нас недалеко. Декілька кілометрів звідти — Закарпаття. Так що ми пішки ходимо в села тих областей. В перше село Закарпаття годину треба йти, а в Рожанку, перше село Львівської області, — дві години. На Закарпатті сніг менший, там тепліше, у Рожанці — майже однакова температура. І там маємо родичів, і там”, — розповідає місцева жителька Любов Ваків.
Жителька села Сенечів Любов Ваків. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
Загалом у Сенечеві живуть трохи більш як 900 людей, говорить староста громади Петро Рошко. В селі є декілька туристичних будиночків, гімназія, в якій навчаються 70 дітей, крамниця і два медпункти. Місцеві здебільшого займаються сільським господарством, дехто працює в лісі.
“Раніше трохи легше було, бо лісгосп давав робочі місця. А зараз багато людей виїхало, бо роботи тут нема. А жити треба, якось заробляти. Дорога в нас нікудишня. Коли снігу немає, то треба “джип”, щоб їхати”, — розповідає місцевий житель Богдан.
Житель села Сенечів Богдан. Суспільне Івано-Франківськ
Він додає, що через довгі зими жити в селі непросто.
“Зима у нас — від шести до семи місяців: листопад, грудень, січень, лютий, березень, квітень. Аби прогодувати корову взимку, треба заготувати багато сіна. Дехто виганяє на пасовище від середини травня”, — говорить Богдан.
Гірське село Сенечів, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
Газу в селі немає, тому люди хати опалюють дровами. Вимкнення світла, каже чоловік, для сенечівців не проблема.
“Є дрова, тепло ми маємо принаймні. А досягнення техніки сьогодні є. Купили китайські світильники та й світимо. Для тих людей, хто далі, на Сході, — там біда. Бо вони гріються від світла. А тут ще можна без електрики вижити”, — каже Богдан.
Вогонь у печі, село Сенечів, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
Коні в Сенечеві є майже у всіх, адже це — головний транспорт у селі, розповідає місцевий житель, єгер Владислав Жаба.
“Переважно в кожній хаті є кінь. От навіть автобус сюди приїхав — щось люди купили в районі, то туди, на горб, або на спині нести, або що. А так — впріг коня й собі довіз що треба. Такий транспорт — і зима, й літо”, — говорить Владислав.
Кінь, Сенечів, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
Село Сенечів, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
У лісах довкола Сенечева, розповідає чоловік, водяться олені, косулі, рисі, лисиці, а далеко в горах трапляються й ведмеді.
“Інколи буває, що вовки забіжать до людей на подвір’я. Вони ж тими хребтами вздовж кордону пересуваються. Інколи десь зайдуть, десь якогось песика візьмуть”, — каже Владислав Жаба.
Владислав Жаба. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
Гірське село Сенечів, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
Місцева жителька Любов Ваків тримає корову, бика, свиню й курей. На зиму, каже, потрібно заготувати дуже багато дров і сіна. Чоловік Любові працює в лісі.
“Чоловік конем заробляє гроші на роботі. Він їде саньми в ліс. Кінь має трос і тягає дерево до дороги. Якщо багато “кубів”, то є і гроші”, — говорить Любов Ваків.
Свиня на обійсті Любові Ваків. Суспільне Івано-Франківськ
