Селище Східниця, яке називають наймолодшим українським оздоровчим курортом, впевнено завойовує інтерес серед українців, спраглих до спокійного відпочинку.
Втім, одних природних багатств для цього недостатньо, тож у районі задумалися над іншими туристичними родзинками. Одна з них – парк мультимедійних голограм “Дерев’яні церкви Дрогобиччини”. Що це таке, дізнавався УНІАН.Туризм.
Східниця почала розвиватися як популярний курорт вже після здобуття Україною незалежності, коли вчені з’ясували, що місцеві мінеральні води містять велику кількість заліза, а, отже, добре виводять радіонукліди – це робило селище ідеальним середовищем для лікування та оздоровлення людей, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Поступово до відпочивальників, які приїздили сюди з профілактичними цілями попити водички, почали додаватися і ті, хто прагне спокійного відпочинку посеред гір – зі СПА, пішохідними маршрутами, відпочинком на березі річки та екскурсіями мальовничими природними локаціями.
Враховуючи зростаючий інтерес до місцевості, в самій Східниці та біля неї почали роздумувати над створенням додаткових туристичних родзинок, які б зацікавили ще більше туристів.
Що подивитися у Східниці
Одним з найвдаліших прикладів розвитку місцевого туристичного потенціалу можна назвати місто-фортецю “Тустань” в сусідньому зі Східницею селі Урич – відстань між ними близько 8 кілометрів. Власне, перше поселення на місці сучасної Східниці з’явилося ще за часів Київської Русі, тоді воно малу назву “Золота Баня” – і саме через нього проходив шлях до середньовічного наскального оборонного комплексу Тустань.
Під час нападу орд хана Батия Золота Баня була повністю зруйнована – як і сама фортеця Тустань з навколишніми селами. За однією з версій, люди, які після цього залишилися живими, з часом почали сходитися у долину річки Стрий, заснувавши тут поселення – Східницю, яка отримала свою назву від цього “сходження”. І якщо з того часу в Східниці було якесь життя, то на місці Тустані залишалися самі лише закинуті скелі.
Нове життя Тустань отримала вже у новому тисячолітті. З 2006 року тут почали проводити один з найбільших фестивалів української середньовічної культури “Ту Стань!”, а у 2018 році було створено мобільний додаток, що дозволяє туристам досліджувати стародавню оборонну споруду.
З тих пір сама Тустань була приведена до ладу – тут з’явилися усі необхідні атрибути туристичної локації, як-то сувенірні лавки, заклади харчування та пристойні вбиральні.
Особливо рекомендуємо звернути увагу на заклад “Корчма у Зені” на в’їзді в Урич, куди після дослідження Тустані можна завітати на смачнючу грибну юшку, соковиті шашлики та домашні наливки.
Потрапити зі Східниці до Тустані можна кількома шляхами – або по новій дорозі власним автомобілем чи у складі екскурсії (громадський транспорт між ними, на жаль, не курсує), або пішки через Масловецький хребет. Це доволі нескладний, але дуже симпатичний маршрут довжиною до 8 кілометрів, який під силу навіть дитині. Водночас, навіть попри те, що маршрут порівняно легкий – наполегливо радимо подбати про відповідні одяг та взуття, адже ґрунт місцями може бути слизький, також трапляються камінчики, по яких легко може поїхати нога.
Звідси ж можна піднятися на ще одну туристичну новинку біля Східниці – 15-метрову оглядову вежу на горі Цюхів Верх висотою 931 метр. Звідси на 360 градусів відкриваються чудові краєвиди на усю Львівську область (а якщо погода дозволяє – то і за її межі).
На вершину гори Цюхів Верх доволі легко можна піднятися зі Східниці, тим же маршрутом, що і до Тустані, але звернувши приблизно на двох третинах шляху на розвилці вліво, а не вправо.
Далі звідти можна або повернутися назад в Тустань, або спуститися в село Орів – це ще приблизно 3 кілометри. Звідти ще можна пройти приблизно 12 кілометрів до Трускавця, але це вже маршрут для досвідчених пішохідників – там більші перепади висоти і місцями немає прохідної дороги, тож доведеться пробиратися через кущі та річку. Також зі Східниці на вершину Цюхів Верху можна доїхати машиною – тим же шляхом, що й пішки, там цілком пристойна ґрунтовка.
Ще одна цікава місцева локація – водоспад Сопіт, це доволі мальовнича місцина, до якої добираються далеко не всі туристи. Навпростець через ліс зі Східниці сюди йти десь 10 кілометрів, але ми наполегливо радимо утриматися від проходження цього маршруту без супроводу досвідченого провідника.
Також туди можна доїхати машиною – до однойменного села Сопіт близько 20 кілометрів від Східниці об’їзною дорогою, а далі ще близько кілометра через село і ліс пішки. Якщо власного транспорту у вас немає – можна замовити екскурсію. Наприклад, нас супроводжував гід з компанії “Сузір’я Карпат” – вони в цій місцевості орієнтуються просто чудово і можуть запропонувати багато варіантів походів. В якості бонусу вони завезуть-заведуть вас і в маловідомі місця, куди ще не добралися надто багато туристів.
До речі, біля водоспаду та в самому селі також є кілька точок з їжею, напоями та сувенірами, тож голодними та без подарунків не залишитеся.
Тих, хто прагне долучити трохи культури та історії до свого відпочинку, має зацікавити Державний історико-культурний заповідник “Нагуєвичі” – саме в цьому селі народився і провів дитинство видатний український письменник та політичний діяч Іван Франко. Саме в рідному селі він знаходив натхнення для багатьох своїх творів, серед яких і історична повість “Захар Беркут”.
Заповідник складається з трьох частин – Літературно-меморіальний музей Івана Франка, музей “Садиба Івана Франка” та Заповідний художньо-меморіальний комплекс “Стежка Івана Франка”. Причому музей-садиба відтворена саме такою, якою її описав сам Франко у спогаді “Моя вітцівська хата”.
Одна з останніх новацій туристичної Східниці – парк мультимедійних голограм “Дерев’яні церкви Дрогобиччини”. За допомогою сучасних технології просто у дворі СПА-готелю “Респект Карпати” 4*, який за підтримки Українського культурного фонду реалізує цей проект, з 1 до 10 жовтня 2023 року в форматі мультимедійних 3D-голограм буде відтворено найдавніші дерев’яні церкви Дрогобиччини, зведені ще у XVII-XVIII століттях.
Спеціально до заходу фахівці провели фотограмметрію 10 церков регіону, які й будуть відтворені у парку голограм:
- Покрови Преподобної Богородиці, XVII століття, с. Попелі
- Преображення Господнього, 1722 рік, с. Підбуж
- Собору Пресвятої Богородиці, 1700 рік, с. Селець
- Благовіщення Преподобної Богородиці, 1791 рік, с. Новошичі
- Свято-Іллінська церква ХVІІ століття, с. Лішня
- Царя Христа, 1773 рік, с. Вороблевичі
- Святого Євстахія, XVII століття, с. Летня
- Успіння Пресвятої Богородиці, 1644 рік, смт. Меденичі
- Воздвиження Чесного Хреста, 1661 рік, м. Дрогобич
- Святого Юра, 1656 рік, м. Дрогобич
Усі цифрові експонати супроводжуватимуться інформаційними табличками з описом, позначкою на мапі та QR кодом, який дозволить відвідувачеві за допомогою смартфона перейти на інформаційний ресурс, де міститиметься більше інформації про конкретний культурний об’єкт. Вхід для усіх відвідувачів буде вільний.
Напередодні презентації проекту наша група журналістів встигла відвідати кілька зі згаданих вище церков, а також дізналася, як відбувається процес оцифрування церков і як це можна використати в майбутньому.
Загалом, на території Львівської області нині налічується близько тисячі дерев’яних церков 16-17 століття, однак, на жаль, більшість з них перебувають у не найкращому стані. Найбільше їх підкосили дві світові війни у 20 столітті та радянська влада – те, що не було зруйноване, було занедбане. За часів СРСР, коли церква була поза законом, релігійні установи найчастіше використовувалися не за призначенням або були законсервовані. Лише після 1989 року усі ці церкви почали передавати громадам, втім, до наших часів половина з них була з різних причин зруйнована.
Як розповів нам отець Андрій з Нагуєвичів, часом церкви руйнувалися навмисно окремими недобросовісними представниками місцевої влади чи церковникам, часом через нещасні випадки, часом через неякісну реставрацію нашвидкуруч, а часом – через рішення місцевих громад збудувати більшу нову церкву замість того, щоб відбудувати стару історичну пам’ятку. Втім, він переконаний, що порятунок цих церков важливий для збереження історико-культурної пам’яті регіону та має великий туристичний потенціал, а тому за них точно варто боротися.
Найбільш відомою церквою регіону є Церква Св. Юра у Дрогобичі, яка є частиною об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО, а тому перебуває у дещо привілейованому становищі – наразі її реставрація фінансується за кошти міжнародних фондів, тоді як менші церкви такою розкоші не мають і тому вимушені боротися за виживання, намагаючись знайти хоч якесь фінансування до того, як вони будуть зруйновані. Власне, одна з цілей проекту “Дерев’яні церкви Дрогобиччини” – привернути увагу громадськості та спонсорів до цих унікальних об’єктів, щоб все ж врятувати їх.
Хоч нині частина Церкви Св. Юра перебуває на реконструкції, відвідати її можуть усі бажаючи – щоб помилуватися унікальною різьбою ззовні та дивовижними розписами всередині.
Буквально в 300 метрах звідси розташована Церква Воздвиження Чесного Хреста, яка навіть десь на півстоліття старшою за свою сусідку і є не менш красивою. І попри це вона дещо несправедливо обділена увагою – сама будівля ззовні точно заслуговую на увагу, а ось всередину нині потрапити можна не завжди і не всім.
Втім, менші церкви Дрогобиччини теж заслуговують на увагу. Наша група встигла відвідати три такі, які також беруть участь у проекті.
Церква Святого Пророка Іллі у селі Лішня приємно вразила тим, як місцева громада та настоятель піклуються про збереження її історичного зовнішнього вигляду. На відміну від багатьох інших сільських дерев’яних церков, тут вирішили максимально відмовитися від застосування сучасних матеріалів при ремонтах, змаксимально зберігаючи автентичність.
Також ми відвідали Церкву Покрови Пресвятої Богородиці у селі Попелі, а, точніше, дві церкви – стару та нову. Перша досі дерев’яна, частково збережено її іконостас, але найбільше вона дивує атмосферою навкруги. Річ у тім, що радянська влада дуже хотіла позбутися церкви, задля чого почала облаштовувати цвинтар впритул до будівлі – втім, місцеві церкву відвоювали, але поховання злишилися.
Нова ж церква, вже кам’яна, вражає унікальним іконостасом. Ікону “Пресвята Богородиця” з першої попелівської церкви спочатку перенесли до нової, а потім подаровали папі Івану Павлу ІІ під час його візиту в Україну в 2001 р. Нині у церкві зберігається її копія. Тут же знаходиться унікальний вівтар із іконами, що змінюють одна одну.
Ще одна церква, представлена в рамках проекту – Церква Преображення Господнього у селі Підбуж. Хоча від історичного фасаду церкви залишилося не так багато, це одна з найбільш доглянутих місцевих церков. Тим не менш, для туристів буде цікавим її історичний іконостас, в якому виокремлюються три образи намісного ряду: “Спас”, “Богородиця” та “Зішестя в ад” пензля Стефана Поповича (Медицького).
Автори проекту сподіваються за його допомогою стимулюватии збереження дерев’яних церков, які часто піддаються перебудові місцевими релігійними громадами, одночасно створивши нові пізнавальні атракції для відпочивальників курортних міст Східниці та Трускавця і популяризуючи вивчення краєзнавства. Водночас міські голови Дрогобича Тарас Кучма та Борислава Ігор Яворський висловили намір прияти збереженню унікальних дерев’яних храмів.
При цьому за допомогою оцифрованих копій про ці церкви зможе дізнатися більше людей, у тому числі ті, хто фізично не зможе до них дістатися. Ще одна користь оцифрування – можливість використовувати отримані дані при реконструкції у разі пошкодження храму. Саме так вчинили з легендарним Собором Паризької Богоматері у Франції, в якому кілька років тому сталася руйнівна пожежа – пізніше для його відновлення використали 3D-моделі, до цього оцифровані для комп’ютерної гри Assassin’s Creed.
Де зупинитися у Східниці
У Східниці нині є чимало варіантів розміщення на будь-який смак та бюджет. Нашу групу журналістів люб’язно погодився прийняти вже згаданий вище СПА-готель “Респект Карпати” 4*. Це порівняно невеличкий і дуже затишний бутік-готель з комфортними номерами, великою прибудинковою територією, чудовими краєвидами з вікна та сучасною СПА-зоною, де ніщо не заважатиме вам розслабитися та відпочити від галасу великого міста.
З одного боку, тут не буває великих гучних компаній, з іншого боку – готель розташований трохи на околиці Східниці, тож повз нього не проходять багато транспортних потоків. Також в кількох сотнях метрів від готелю є вхід в національний парк “Сколівські Бескиди” (ще одна прекрасна локація для туристів, які люблять гуляти на природі пішки), а також дорога, по якій можна вийти на Масловецький хребет, звідки можна йти пішки на Тустань чи Цюхів Верх.
Також на території готелю є ресторан, де можна замовляти як лише сніданок, так і повноцінне триразове харчування, або ж просто заскочити перекусити раз-другий. Особливо радимо звернути увагу на страви місцевої кухні. Подейкують, що це єдине місце в регіоні, де подають традиційну бойківську страву – стульники, які дещо нагадують литовькі цепеліни: “мокрі” пиріжки з тертої картоплі з м’ясною начинкою та грибною підливкою.
Як доїхати до Східниці
Чи не єдиний момент, який дещо заважає Східниці заманювати туристів – логістика. Найближчий від селища залізничний вокзал розташований у сусідньому Трускавці – це близько 20 кілометрів. Втім, від Трускавця до Східниці ходить дуже мало громадського транспорту – лише кілька маршруток на день, і ті долають таку “смішну” відстань майже годину, 30 хвилин об’їжджаючи вздовж і поперек місто Борислав за принципом міської маршрутки.
Найоптимальніший варіант – подорожувати власним авто. Загалом, це доволі велика проблема для Дрогобицького району – більшості зі згаданих вище цікавих локацій просто неможливо дістатися без власного автотранспорту.
Єдина альтернатива – платні екскурсії, але далеко не всім це до вподоби. Ще один варіант – ходити пішки, але, знову ж таки, це розвага на любителя.
***
Східниця – чудовий вибір для тих, хто хоче відпочити від галасу великого міста посеред мальовничої прикарпатської природи. І дуже тішить, що у селищі поступово з’являються нові атракції, здатні зробити відпочинок тут більш цікавим та насиченим.
Загалом же, на нашу скромну думку, Львівщина несправедливо обділена увагою як місце для гірського відпочинку, якщо порівнювати її з іншими карпатськими регіонами. Насправді ж регіон може запропонувати гостям чимало цікавих піших туристичних маршрутів, мальовничих локацій і навіть курортів для гірськолижного відпочинку. Тут є і затишне містечко Сколе в самому серці Сколівських Бескидів, і гірське селище Славсько з чудовими умовами для підкорення вершин, і оздоровчий курорт Трускавець з його мальовничими околицями, і ще багато всього цікавого. Єдиною перепоною на шляху розвитку подорожей Львівською областю, які б не обмежувалися сидінням на одному місці, залишаються логістичні нюанси – дуже невелика кількість маршрутів громадського транспорту між населеними пунктами.
