На другому році війни Україна залишається з… довоєнною стратегією інформбезпеки. Пише Главком
Просто зараз, у цей момент, Україна зазнає кількох потужних інформатак з боку країни-агресора. Напередодні зими Росія активізувала свої пропагандистські ресурси. Ворог активно використовувала їх ще до початку широкомасштабної війни, а після 24 лютого 2022 року інформаційні-психологічні операції тривали паралельно з воєнним вторгненням. Тоді кремлівські «деміурги» діяли достатньо примітивно, намагаючись просто закошмарити українців, які давали відсіч. Але чим довше затягувалася «спецоперація», тим очевиднішою для російських пропагандистів ставала необхідність шукати нові, більш «ювелірні» підходи до інформаційної війни. Ця потреба особливо загострилася після блокування російських пропагандистських медіаресурсів на кшталт RT, Sputnik в Євросоюзі і сайтів з доменом ru. в українському інформпросторі.
Серед нових майданчиків, які облюбувала російська пропаганда, з великим відривом лідирує Telegram. Цей месенджер всіляко відхрещується від своїх російських коренів, але жодним чином не реагує на існування різноманітних ура-пропагандистських Z-каналів. Зокрема, й тих, які маскуються під українські, але майже неприкрито транслюють російські наративи. Про небезпеку цього месенджера для безпекової ситуації вже прямим текстом кажуть в Радбезі. Але це не єдине вікно, через яке в Україну та світ ллється отруйний кремлівський контент.
І поки ворожа пропаганда шукає нові методи та підходи, відповідні органи в Україні, які мають їй протидіяти, досі керуються Стратегією інформаційної безпеки, ухваленою у 2021 році. Тобто ще до великої війни. Що представляє собою цей документ, про який багато хто вже забув, і чому він не відповідає нинішнім викликам, розбирався «Главком».
Несподіваний дарунок
Ініцітори нових російських ІПСО планують, що нові інформатаки мають лягти на ґрунт песимізму та розчарувань українців. А приводів для них вистачає: очікування чергової важкої зими, скромні успіхи контрнаступу, посилення атак росіян на сході, бродіння в стані союзників України, яких розривають внутрішні протиріччя…
У цей момент Росія обрала одразу кілька тематичних напрямків, за якими завдає удари. Ключові з них станом на середину листопада такі:
- «Мовна карта». Зверніть увагу! Тема загострилася без видимих причин.
- «Зеленський проти Залужного». Розбіжності між політичним та військовим керівництвом країни.
- «Ганьба тим, що втекли». Протиставлення тих, хто лишився у країні під час війни, тим, хто її залишив.
- «Втома від України». Західні союзники скорочують підтримку.
- «Ізраїль важливіший за Україну». Мусується тема переключання уваги світу на війну на Близькому Сході…
Паралельно для публіки за кордоном закидаються тези про приреченість України, яка «не є готовою до затяжної війни», витрачання грошей на Україну, хоча вони «мали б дістатися країнам ЄС», безальтернативності перемовин з Путіним на його умовах. Практично однотипні публікації, що містили подібні тези, з’явилися як у невідомих, так і у поважних зарубіжних виданнях та на вустах у розкручених західних ЛОМів. Особливо небезпечними ці атаки видаються на тлі передвиборчої турбулентності в США та активізації симпатиків Кремля в країнах Євросоюзу.
Неймовірним подарунком для російської пропаганди стали публічні ознаки протиріч між головнокомандувачем Валерієм Залужним та Офісом президента. Банкова поспішила все списати на вороже ІПСО. Проте росіян вже було не спинити: вони опустилися до відвертих фейків нібито з закликом Залужного до повстання проти влади. Це був явний перебір, але вся ця історія демонструвала: ворог прагне скористатися найменшим внутрішнім розбратом всередині країни – від теми мови, коли українці замість Путіна починають хейтити Ірину Фаріон, до надуманого «військового перевороту», який лише на рівні примітивних чуток розколює суспільство вибором «Зеленський чи Залужний».
Аби зривати такі плани, у державі існують одразу два органи з промовистими назвами – Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки і Центр протидії дезінформації. Перший підпорядкований Міністерству культури та інформації, другий – Раді національної безпеки та оборони. Також з ворожою дезінформацією мають вести боротьбу відділи при інших відомствах.
Проте органів багато, але протидіяти цим загрозам, як показує інформаційний порядок денний, ми так і не навчилися…
Росія – агресор, але…
Систематизувати протидію на інформаційному фронті мала б Стратегія інформаційної безпеки. Цей документ було затверджено РНБО і підписано президентом у грудні 2021 року. Реалізація стратегії була розрахована до 2025 року. Сам факт, що стратегія приймалася за пару місяців до російського вторгнення апріорі робить низку її положень застарілими, тим більше в нинішньому динамічному світі постправди. Показовою ілюстрацією відірваності цього документу від днів сьогоднішніх є глава про інформаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях України. Факти придушення свободи слова та зачищення всього українського на окупованих територіях нікуди не ділися, проте окуповані території, на жаль, вже розширилися за межі згаданих в документі Донецької і Луганської областей та Криму.
Серед глобальних викликів та загроз інформбезпеці у 2021-му була визначена інформаційна політика Російської Федерації з її технологіями гібридної війни проти України, «у тому числі моделі і механізми інформаційного втручання». Але відповідь на таку дезінформаційну активність держави-агресора передбачена травоїдна – санкції та ефективний механізм моніторингу та відповідальності за їх порушення.
Також автори стратегії передбачали посилення ролі соцмереж як джерела інформації, проте турбувало їх не стільки використання цих майданчиків для ворожої пропаганди, скільки порушення права людини на приватність. Автори стратегії також переймалися недостатнім рівнем медіаграмотності населення та некритичним сприйняттям інформації. Ці фактори, дійсно, створюють підґрунтя для маніпуляцій громадською думкою і загроз політичній та економічній стабільності демократичних держав.
Інформаційний вплив Росії на українське населення визнається загрозою національного масштабу і прямо вказується, що ця ворожа діяльність спрямована на ліквідацію української державності та знищення української ідентичності. Водночас в стратегії констатується, що ефективної системи реагування на поширення російської пропаганди та дезінформації в Україні не створено, як не забезпечено й функціонування розвиненої інформаційної інфраструктури. Процес становлення системи стратегічних комунікацій на той момент також не був сформований.
Визначену як проблему «недосконалість регулювання відносин у сфері інформаційної діяльності та захисту професійної діяльності журналістів» влада з тих пір намагалася вирішити прийняттям дуже неоднозначного закону «Про медіа». Автори стратегії звертають увагу на незадоволення інформаційних потреб громадян на місцевому рівні через політичну заангажованість друкованих ЗМІ від регіональних еліт. Але з моменту прийняття документу цей пункт частково втратив актуальність – через поступове системне зникнення цих ЗМІ як таких.
Стратегія визначає цілі, напрями її реалізації та робить відповідальними за ці задачі РНБО, Мінкульт, МЗС, Міноборони, Службу безпеки, розвідувальні органи та Нацраду з питань телебачення і радіомовлення. Проте лише у березні 2023 року (тобто більш ніж через рік з моменту її прийняття!) Кабмін затвердив План заходів з реалізації Стратегії інформаційної безпеки на період до 2025 року.
Інформаційна безпека також згадується у більш глобальному документі – Плані заходів з реалізації Стратегії забезпечення державної безпеки. Так, СБУ, МВС, Нацполіції, Міноборони, Мінцифри та Мінкульту доручено активізувати «протидію спеціальним інформаційним операціям, спрямованим на повалення (зміну) конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, загострення суспільно-політичної ситуації в державі, підрив обороноздатності та іншим проявам протиправної діяльності на шкоду інтересам України».
Але головний державний документ, на якому мали б ґрунтуватися всі ці необхідні заходи, явно не відповідає сучасним викликам. План, який майорить визначеннями на кшталт «поширено матеріали», «проведено заходи», «виконано тренінгову програму», «внесено пропозиції», мало стикується з реаліями війни, коли на місяць фіксується в середньому тисяча російських дезінформаційних кампаній. Зокрема, й тих, що йдуть зсередини країни. Служба безпеки України вже неодноразово затримувала блогерів, які відверто виправдовували російські воєнні злочини, закликали до повалення конституційного ладу, відокремлення частин України та навіть коригували ворожі удари.
СБУ вже зараз б’є на сполох, закликаючи привести Стратегію інформаційної безпеки до сучасних вимог. Так, в аналітичній записці з надр Служби, яка опинилася в розпорядженні «Главкома», прямо зазначається: «Вказані упущення та прогалини у нормативному середовищі вже під час повномасштабного вторгнення створили низку проблем сектору безпеки і оборони, зокрема і в частині інформаційної безпеки». Серед таких упущень спецслужби найбільше виділяють ситуацію в релігійній сфері – йдеться про епопею із забороною УПЦ МП. Підганяти народних депутатів, які ніяк не могли взятися за розгляд цієї чутливої теми, довелося навіть голові СБУ Василю Малюку. Також в центрі уваги – робота мережі ботоферм, які працюють на розхитування обстановки в України, call-центрів, що використовуються для збору інформації стосовно об’єктів критичної інфраструктури, оборонно-промислового комплексу та окремих політичних сил та діячів. Окрема увага – стрімкому зростанню української аудиторії вже згаданого «телеграма». Всіх цих викликів нині діюча стратегія не враховує або ж згадує про них надто загально.
«Главком» поспілкувався з експертами у сфері боротьби з дезінформацією про те, яким хитрощам за час війни навчилася російська пропаганда та як Україні потрібно оновлювати явно застарілу Стратегію інформаційної безпеки.
«У нас великою загрозою є Telegram»
Вікторія Романюк
Заступниця головного редактора фактчегінгового порталу StopFake
Існуюча Стратегія інформаційної безпеки, з точки зору своєї структури і наповненості, на момент свого прийняття була досить логічною і непоганою. У ній детально прописані загрози, які в нас є, і зокрема серед них визначена Російська Федерація. Але питання в тому, як це все реалізується і які заходи реально були проведені.
У нас є два центри інформаційної безпеки, є спеціалізовані органи і відділи при Міністерстві оборони, Міністерстві ветеранів. Щодо розвитку культурних аспектів, кіно певні повноваження надані Інституту української національної пам’яті і Держкіно. Але на сьогодні російська дезінформація швиденько переорієнтувалася і трансформувалася під нові реалії. Вона опанувала соціальні мережі, формує мережі блогерів, лідерів громадських думок. І, звісно, має змінюватися і стратегія протидії цим підходам.
Якщо говорити про західну аудиторію, то там Twitter став, по суті, джерелом пропаганди. У нас великою загрозою є Telegram, але і в Youtube, і в TikTok проросійська пропаганда також розвивається. Сподіваюсь, що наші уповноважені органи це усвідомлюють. Та чи дійсно зараз створюється достатньо контенту, який би перебивав проросійський контент цих мереж? Мають бути розроблені чіткі меседжі, які б систематично просувалися для різних аудиторій – як західної, так і для внутрішньої.
Зараз ніби Захід вже розкусив російську дезінформацію, і Росія пішла з нею в країни Глобального, що очевидно є загрозою. Чи здатні ми протистояти цьому на рівні навіть не пропаганди, а стратегічних комунікацій? Чи достатньо в нас коштів, щоб створювати свої ресурси в цих регіонах? Причому не тільки грошових, а й інтелектуальних, мовних.
Щодо нашої внутрішньої аудиторії, то не думаю, що той же телемарафон є ключовим джерелом інформації для неї. Аудиторія шукає інформацію в соціальних мережах. А на того ж власника Telegram Павла Дурова ми жодним чином впливати не можемо, бо він дуже чітко окреслив свою позицію невтручання – фактично дозволив поширення дезінформації на цій платформі. Та ж історія з Twitter та Ілоном Маском. Якщо ми спробуємо блокувати це на технічному рівні, то нам будуть закидати, що ми боремося зі свободою слова, не кажучи вже про те, що глобальні обмеження в соцмережах запровадити дуже складно. Тому лишається пояснювати аудиторії про ці загрози і найважливіше – створювати свій контент, з яким можна було б заходити на ці майданчики і створювати альтернативи. Якщо їх не буде – аудиторія завжди швидко знайде, як заповнити цей вакуум.
«Ця стратегія – мертвонароджена»
Артем Біденко
Колишній держсекретар Міністерства культури та інформаційної політики, голова правління ГО «Інститут інформаційної безпеки»
Стратегія інформаційної безпеки написана за певними правилами, які існують в Кабміні. Тобто пишеться план заходів на виконання стратегії, роздаються різні задачі різним органам влади і вони вже про них звітують. У більш-менш спокійний період все це і працює спокійно, і такий формат може бути цілком дієвим.
Але все змінюється, і, звісно, в рамках цієї ж системи треба вносити певні зміни, бо це має бути живий інструмент. Зараз весь світ занурився в історію зі штучним інтелектом, цифрову пропаганду, коли за допомогою тисяч згенерованих відео в TikTok можна досягти значно більшого, ніж фейковим пресрелізом про розіп’ятого хлопчика. Змінився взагалі підхід до того, як поширюється пропаганда, як вона впливає: сьогодні вона отримала інструменти, які дозволяють працювати безпосередньо напряму з мільйонною аудиторією. Не треба вже ставити фейковий пресреліз на якомусь сайті, а можна поширити цю інформацію на мільйони користувачів соцмереж. Це кардинально змінює всі підходи.
І в цьому плані існуюча стратегія – мертвонароджена. Зараз треба відштовхуватись від інституцій, а під них уже писати документи. А в управлінні інформаційною сферою у нас зараз повний хаос – є багато різних органів, повноваження яких функціонально перетинаються. Всі відповідають за все і ніхто не відповідає ні за що. Банально навіть соціальної реклами про підтримку армії ми бачимо дуже мало. Тому необхідно, в першу чергу, реформувати саму сферу управління інформаційними зв’язками, комунікаціями і так далі.
Для цього, в принципі, достатньо двох структур. Перша – це Агенція стратегічних комунікацій, яка в ідеалі має бути під прем’єр-міністром. Ця міжвідомча структура, комунікуючи з різними міністерствами, може формувати різні продукти, які направлені і на боротьбу з дезінформацією, і на поширення якось позитивної інформації. Це – соціальна реклама, антифейки і так далі. Друга структура – це умовний Офіс стійкості, який має бути під президентом і формувати стратегічні наративи. Бо якщо люди знають, що земля кругла, то переконати їх в тому, що вона – пласка, буде важко. Оці дві структури можуть писати необхідні стратегії, складати певні інструкції та алгоритми.
Побудована зараз екосистема роботи з інформацією є неправильною: існують кілька паралельних структур при РНБО та Мінкульті і просто немає зрозумілої вертикалі. А без логічної стрункої системи з органом, який формує наративи при президенті, та органі, яких їх реалізує, з цього нічого не буде. Важливо, аби влада говорила єдиним голосом, чітко все пояснювала та розказувала.
«Якщо інформація не представлена в офіційному джерелі – вважайте, що це фейк»
Тарас Дзюба
Полковник, головний спеціаліст Управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ
Можна погодитися, що стратегію обов’язково треба змінювати, але разом з тим вона досі є живою. Інформаційний вплив Російської Федерації на населення України, про який у ній йдеться, як був, так і є. Домінування російської пропаганди на тимчасово окупованих територіях як було, так і є. І зараз проводиться низка заходів для того, щоб російське мовлення ніяк не поширювалось на підконтрольну Україні територію. Водночас триває робота щодо безумовного забезпечення мовлення українського телебачення та радіо на всій території України. Згідно з Планом заходів на виконання стратегії проводяться відповідні заходи всіма визначеними в ній суб’єктами. Вся звітність доповідається на Ставці Верховного Головнокомандувача.
Звісно, в стратегії не могло бути передбачене те, що у нас буде збільшення тимчасово окупованих територій, де проводиться політика тотальної пропаганди серед нашого населення. Не передбачалося й того, що ворог буде намагатися впливати на наші війська так, як зараз. Тут дезінформаційні заходи спрямовані на те, щоб наші командири та начальники приймали неправильні рішення, заходи щодо деморалізації нашого особового складу, коли розкачується тема корупції вищих ешелонів влади, і поділ суспільства на тих, хто воює, а хто ні, і так далі…
Раніше нашим військовим просто «смски» слали, інколи використовували звукомовні засоби, розкидали листівки з пропозиціями здатися в полон. Але, наприклад, один з останніх «креативів» ворога – це демонстрація всіма російськими каналами новини, що у них запрацював батальйон імені Богдана Хмельницького, що складається з військових полонених, і умови служби в ньому такі самі, як для кожного російського військовослужбовця. І, мовляв, після їхньої перемоги саме з таких «патріотів» і має складатися Україна, які зараз готові воювати проти нас в цьому батальйоні. Причому незрозуміло, кого вони там насправді за членів цього батальйону видають.
Але основне, що змінилося в роботі російських пропагандистів: якщо раніше вони працювали лише за чітким планом без будь-якої можливості від нього відійти, то десь за пів року після початку повномасштабного вторгнення, зрозуміли, що воно так не працює. І почали діяти в залежності від ситуації. Тобто зважають на ситуацію на фронті, ставлення до російської агресії у світі та у російському суспільстві – чи підтримує, чи засуджує воно дії влади.
Нова інформаційна стратегія має бути побудована на трьох рівнях – держави, суспільства і кожного нашого громадянина. На рівні держави – це, безумовно, виявлення всіх інформаційних загроз і нейтралізація їх на етапі розвитку. Це може бути блокування ворожих інформаційних ресурсів, проактивне висвітлення власної позиції, збільшення нашої присутності в інформаційному просторі у тій чи іншій темі. Тобто ворог робить 10 матеріалів, а ми зробимо 100 – хай вони будуть не такі потужні, але їх буде багато.
На другому рівні від суспільства залежить, наскільки ми взагалі віримо в нашу перемогу і в тих людей, які здатні її забезпечити. Можна любити чи не любити владу, але в будь-якому випадку треба їй довіряти, інакше нічого не буде. Ідентифікація кожного нашого громадянина саме як українця, який вірить в перемогу, – це найкращий фільтр від усіх інформаційних вкидань. Якщо інформація не представлена в офіційному джерелі – вважайте, що це фейк, якому не можна довіряти. Ну, і у кожної людини має бути критичне мислення: не може бути все добре, а потім раз – і різко погано. Якщо буде підвищена медіаграмотність населення, 90% звичайних російських ІПСО просто не будуть досягати цілей.
Павло Вуєць, «Главком»
Нагадаємо
