Печеніжинська ОТГ об’єдналася на Прикарпатті ще у 2015 році. Нині це дев’ять населених пунктів і майже 18 тис мешканців. За цей час їхній бюджет зріс з 8 млн до 82 млн грн.
Та разом з фінансовими можливостями зростають і зобов’язання. Аби й надалі рости, тут взялися за вівчарство, готуються вирощувати малину, розробляють інвестиційні проекти, пише Репортер.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Вовна, м’ясо, сир
Два роки тому Печеніжинська громада подала на розгляд Державного фонду регіонального розвитку проект – 30 сімей мали отримати по 60 овець, аби випасати на власних наділах. Так тут планували запустити багато малих бізнесів водночас. На все просили 2 млн грн. У громаді кажуть, проект міг давати 10 тис доларів на рік. Ідея пройшла регіональну комісію, але з Києва його завернули.
Тим часом відродити вівчарство самотужки намагається Василь Стефурак із села Молодятин. Каже, шість років тому поставив собі за мету вивести породу, яка б давала м’ясо, молоко і була витривалою до місцевого клімату. Починав з чотирьох овець і барана. Завозив баранів з Австрії, Німеччини. Востаннє придбав остфризьку породу, що дає по п’ять літрів молока.
«Якщо колись вівці тримали на вовну, то нині – на м’ясо, – розповідає Василь Стефурак. – Я виводив таку породу, щоб була і вовна гуцулам на ліжники, щоб були живучі, родили двічі на рік і швидко росли. Для цього я закуповував різні породи – австрійські, німецькі, середньоазіатські. Взяв 10 баранів різних порід, закрив у свій сад на зиму, а до весни вижили чотири. Тих, що слабли, – дорізав. Потім вже з цих виводив далі».
Каже, довелося вкласти купу часу, грошей і зусиль. Усе робив сам, вчився на ходу. Нині має отару на 200 овець власної породи – вагою від 150 кг (!), з тонкорунною вовною, м’ясом без специфічного запаху. Тепер активно працює над молочністю, оскільки ці вівці родять двічі на рік 2-3 ягнят, їм треба більше молока.
Нещодавно Василь Стефурак зареєстрував та очолив обласну асоціацію вівчарів. Допомагає охочим розводити вівці не лише у громаді, а й на Франківщині, Закарпатті, у Львівській і Чернівецькій областях. Переконаний, важливо розвивати саме сімейне фермерство, бо жоден найманець не працюватиме так, як людина з сім’ї.
«Хочу відновити на своєму прикладі традиційне вівчарство, але щоб воно давало більший коефіцієнт корисної дії, – говорить фермер. – Ті барани, що нині є в людей, важать по 40 кг. Я даю гуцулам своїх баранів за символічні 100 доларів. Якщо людина старається і щось робить, можу барана виміняти. Це така моя підтримка вівчарства. Людина, яка заплатить ці гроші, і прививку зробить, і дивитиметься за тим. Даш задурно – не будуть дивитися».
Стефурак пояснює, люди, які тримають вдома овець, не мають можливості закупити якісне поголів’я. За його словами, хороший плідний баран коштує мінімум 1000 доларів. І немає гарантії, чи він виживе у суворих умовах полонини. А Василеві барани – вже перевірені.
У майбутньому він планує запустити виробництво м’ясних виробів і молочних продуктів, щоб з ферми виходив уже готовий продукт – з цінником і брендом, як у Європі.
Ягоди треба морозити
Після перемоги в телешоу «Громада на мільйон» Печеніжинська ОТГ візьметься й за вирощування, а згодом і переробку малини. Мільйон інвестицій на нього надав фонд WNISEF. Цей бізнес-проект обійдеться у 1,7 млн грн, і вже після першого врожаю очікують його окупити.
За ці гроші придбають камеру шокової заморозки, саджанці й тару. Частина піде на навчання селян та інформаційну кампанію. Решту вкладе селищна рада, яка увійде до селищного кооперативу, надавши приміщення для заморозки і зберігання ягід. Наразі у громаді під малину є 6 га.
Такий бізнес мав би вирішити проблему із заробітчанством – через близькість до кордону люди виїжджають. А такий додатковий заробіток допоможе зупинити цей потік.
Староста села Марківка Іван Копильців розповідає, що його родина вже три роки вирощує малину. Почалося з тисячі саджанців літнього сорту глен, які він привіз із Польщі у двох мішках. Каже, кислі грунти на Коломийщині підходять для цього добре. До цього люди вирощували в себе хто де – на пивниці чи на городі, але без дотримання правильних технологій. Нині у Копильціва є майже 25 соток малини. А найбільша ділянка в односельця – 70 соток.
«На гектарі землі можна висадити 8000 саджанців. Це інвестиція у 30 тис грн, яка себе окупить наступного року. А з вівцями треба мати кошару й техніку, – пояснює Іван Копильців. – З гектара малини можна мати приблизно 200-250 тис заробітку в сезон, якщо здати сирець. Якщо малину ще й заморозити, то її вартість збільшується з 25 грн до 40-80 грн / кг залежно від сорту. Маємо підприємця сербської національності, який закуповує малину від населення, заморожує і переправляє за кордон. Але він встановлює не ринкові ціни, а які собі хоче. Тож тепер наша громада створить йому конкуренцію».
Малина – сезонна. Тому в ідеалі, каже староста, треба створити власну лінію переробки – тиснути сік чи готувати варення. У приміщенні, що має громада, можна буде зберігати 100-150 тонн ягід. Якщо вдасться встановити лінію хоча б на соки, додана вартість збільшиться в рази.
«У нас є також люди, які почали займатися лохиною, смородиною, полуницею. Варіантів багато і сподіваюся, з часом ми зможемо розширити виробництво, – каже Іван Копильців. – Для цього все і робимо. Наприклад, у селі Малий Ключів нашої громади переважно вирощують полуницю. Тож варіантів є багато, головне – щоб це запрацювало».
Інвестор сам не прийде
Аби монетизувати потенціал громади, перш за все треба визначити точки економічного зростання, говорить Ігор Мельничук, експерт центру розвитку місцевого самоврядування. Це і туризм, і та ж кислотність ґрунтів, сприятлива для малини, і природні водойми, в яких добре розводити рибу.
«Є два типи інвесторів – ті, що шукають майно та активи під свій бізнес, і ті, що шукають готові бізнес-процеси. І на тих, і на тих треба мати пропозиції. Бо це робочі місця і податки – надходження в бюджет громади. Практика показує, що найкраще – коли є готовий інвестиційний продукт, – говорить Мельничук. – Наприклад, у Печеніжині є занедбана цегельня, на яку вони розробили інвестпроект і обґрунтували бізнес-показники.
З маленьких бізнесів виростає велика смарт-спеціалізація території. У Печеніжині є кілька таких спеціалізацій – вівчарство, козівництво, бджолярство, туризм. Є унікальний тисовий заповідник, школа дяків, поклади якісної глини. І це все треба описувати, робити промо-матеріали і проштовхувати».
