Упродовж кількох днів суспільство збурили низка резонансних історій, пов’язаних із «сміливим» витрачанням бюджетних і меценатських коштів. Спочатку були 28 млн гривень на тризуб для щита Батьківщини-матері. Далі – півмільярда гривень платників податків на добудову Музею Голодомору. І, зрештою, родзинка – 448 млн гривень з бюджету на зйомки сумнівних для України у вогні серіалів, із хедлайнером – «батєй-паровозом». Усі три акорди «зіграв» очільник МКІП Ткаченко, який і відповів за «смуту», здавши міністерське крісло.
Однак наразі, схоже, визріває черговий публічний скандал, пов’язаний із недешевою, виснажливою для країни судовою тяганиною двох державних суб’єктів. Ідеться про багаторічні спроби прокуратури відібрати у державного ПриватБанку земельні ділянки у селі Поляниця, більш відомому як курорт «Буковель».
Аби відчути юридичну абсурдність цих трьох справ, необхідно окреслити їхню історію. У 2015-му перший заступник прокурора Івано-Франківської області подав у Яремчанський суд позови до Поляницької сільради та кількох фізичних осіб. Він вимагав визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки і повернути їх у державну власність.
На цьому етапі прокурори встановили собі першу правову пастку. Подаючи позови, вони не перевірили чи приховали факт відчуження спірних ділянок первісними набувачами на користь третіх юридичних осіб. Через це позови, що мали подаватися до господарського суду, безпідставно опинилися у суді загальної юрисдикції.
Далі прокуратура припустилася безлічі процесуальних помилок. На ділянки не наклали арешт і не заборонили їхнє подальше відчуження..
Для суду виявилося несподіванкою те, що провадження, відкрите на основі позову до фізичних осіб, насправді мало стосуватися юридичних осіб. Адже ділянки на момент звернення прокуратури до суду були відчужені десятки разів і там було побудоване майно.
Усвідомивши свій казус, прокуратура змінила відповідача. Але згадане майно виявилося іпотечним і за деякий час перейшло ПриватБанку в результаті звернення стягнення. Тобто крайнім з кого можна спитати прокуратура визначили останнього власника ділянки. (Це як якщо б ви купили квартиру 10 років тому і з документами від усіх попередніх власників на неї все було нормально, а зараз до вас прийшли і сказали, що 20 років тому вона була збудована незаконно і зараз ви маєте її віддати. При чому тут ви сьогодні?)
Прокуратура також проігнорувала той факт, що цивільний суд не може розглядати спір між юридичними особами щодо витребування ділянки. Тож прокуратура мала би звернутися за підвідомчістю – до господарського. Але Яремчанський суд їм підіграв і відмовив у закритті справи, прикрившись «принципами розумності». Також там не прийняли клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтоване тим, що прокуратура не має права звертатись до суду в інтересах державного підприємства. Більше того, прокурори вимагали витребувати майно державного банку на користь державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство», яке не було навіть учасником справи.
Але найголовніша абсурдність полягає у самому факті судового змагання двох державних суб’єктів. Очевидно, що це суперечить інтересам держави. Оскільки справжні винуватці в цей час уникають уваги правоохоронців і суду. Фізичні особи, які, за твердженнями прокуратури, у 2000-х, підробили рішення Поляницької сільської ради, так і не понесли жодної відповідальності. Бо спливли терміни давності таких злочинів.
Виглядає, що прокуратура насправді не збиралася і не збирається захищати інтереси держави. Адже за багато років там не спромоглися притягти до відповідальності безпосередніх виконавців земельної оборудки і добитися від них відшкодування шкоди.
Такий розвиток подій наштовхує на думку, що хтось вирішив під гул військової канонади перерозподілити ласе державне майно. Важко інакше пояснити дії, спрямовані на вибивання активів із держбанку, із витрачанням на це колосальних ресурсів. Ідеться про використання прокуратури і судів, витрати держбанку на адвокатів, відволікання усіх сторін від справді актуальних для країни завдань… За цим усім – викинуті кошти українських платників податків.
У чому сенс процесу з повернення у власність держави ділянки від іншої гілки держави, що вже їй обійшовся надто дорого… Якщо ідеться про формальні спроби захистити від знищення ділянки лісового фонду, то лісу там давно немає. Чи хтось бачить державу інвестором гірськолижного курорту..? А, може, бачить не державу? Тоді цікаво кого…
Вкрай дивним є те, що розгляд цих справ, що тягнувся роками, несподівано активізували із початком повномасштабної війни. Попередні слухання мали відбутися 19 та 20 червня, але їх перенесли на 25 липня. Усім помітні активні комунікації, зокрема і неформальні, Яремчанського суду із прокуратурою. Є відчуття, що десь у юридичних нетрях готується рішення по суті. І водночас є присмак того, що це рішення можуть оплатити програними державними інтересами. Воїни світла наразі на війні. І це викликає у сил пітьми нестримну заробітчанську спокусу.
