Гроші замість безкоштовного проїзду. Як працюватиме монетизація транспортних пільг

Платитимуть за проїзд всі, але пільговики отримуватимуть від держави грошову компенсацію. Щоправда, відшкодовуватимуть обмежену кількість поїздок. Вирішувати, скільки грошей компенсовувати, яка кількість поїздок прийнятна (мінімум 30 на місяць) та чи вводити систему монетизації взагалі, уряд пропонує на місцях. Чи є “зрада” в цьому рішенні КМУ

Як тепер діятимуть пільги

Монетизація пільг означає, що громадяни замість безкоштовних послуг отримують гроші, якими можна за них розраховуватися.

14 березня  Кабінет Міністрів ухвалив постанову “Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування” та доручив Міністерству соціальної політики її доопрацювання із урахуванням пропозицій. Постанова набуває сили через два місяці – у травні.

Однак на місцях можуть вирішити залишити й надалі стару систему – коли пільговики користуються громадським транспортом безкоштовно.

Виплати, скоріш за все, проводитимуть підрозділи Мінсоцполітики за місцем проживання пільговика. Для осіб, які мають право на кілька пільг, призначається щомісячна готівкова виплата найбільшої з них. При цьому розмір таких виплат не враховується при розрахунку загального доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги.

То яким буде розмір виплат? Обласна державна адміністрація протягом двох місяців повинна затвердити вартість поїздки до компенсації, і далі місцева рада ухвалює рішення, на основі якого пільговики отримують гроші. Нагадаємо, кошти повинні йти з місцевих бюджетів.

Те, скільки отримають “на руки” пільговики залежатиме від двох місцевих складників та обраховуватиметься за формулою:

середня вартість проїзду в місцевому транспорті × соціальна норма поїздок (не менше 30 на місяць)

Для осіб, які мають право на пільги з оплати проїзду на міжміських маршрутах:

середня вартість проїзду в місцевому транспорті × соціальна норма поїздок (не менше 30 на місяць) + 20%

Для осіб з інвалідністю 1-ї, 2-ї групи та дітей з інвалідністю, які навчаються у вищих навчальних закладах, закладах загальної середньої та професійної освіти:

середня вартість проїзду в місцевому транспорті × соціальна норма поїздок (не менше 30 на місяць) × 2

Якщо місцеві органи виділили пільговику гроші на проїзд, слідкувати за тим, щоб вони були витрачені саме на транспорт, ніхто не буде. Тобто це своєрідна “надбавка” до пенсії чи виплат держави.

Монетизація пільгового проїзду може розповсюджуватися на всі види громадського транспорту, які не є “таксі”, пояснює міністр соціальної політики Андрій Рева. Зокрема це всі види міського транспорту і міжміського автотранспорту.

На маршрутки, які працюють у режимі маршрутного таксі, норми постанови поширюватися не можуть. Тож пільговикам доведеться платити за такі поїздки без допомоги держави.

Якщо людина, яка має право на пільговий проїзд, приїхала до іншого міста, то вона сплачує за проїзд на загальних умовах. Але після повернення додому звертається з талоном до служби соціального захисту населення за місцем проживання, і якщо монетизація запроваджена, їй компенсують витрати, пояснює Рева.

Навіщо змінювати

Новина про монетизацію транспортних пільг набрала чимало розголосу та навіть встигла обрости дюжиною міфів. Зокрема, найбільше громадян налякало, що безкоштовний проїзд можуть скасувати взагалі, а норма про 30 поїздок стане обов’язковою як для жителів великих міст (де такої кількості однозначно замало), так і для жителів селищ, які часом не мають потреби користуватися громадським транспортом 30 разів на місяць. Тож чимало громадян це рішення замаркували як “зраду”.

Та якщо розібратися детальніше, система монетизації пільг замість звичного для нас відшкодування для перевізників з місцевих бюджетів (часто символічне, аніж справді ринкове) за безкоштовне перевезення пільговиків, має ряд переваг.

Зокрема, правом на безкоштовний проїзд користуються далеко не всі пільговики, інші ж навпаки – часом ним зловживають.

Монетизація вирівнює в правах і тих, і тих, даючи можливість вибирати, куди витратити ці кошти.

Сільські жителі, що не користувалися своїм правом безкоштовного проїзду на міському транспорті, зможуть замість цієї абстрактної пільги отримати реальні гроші.

Також це сприятиме конкуренції на ринку перевезень. Тепер для перевізників не буде маршрутів, яких всіляко намагаються уникати (наприклад, через ринок, куди зазвичай їздить багато пільговиків), в транспорті поменшає хамства та з’ясування стосунків.

Зрештою, це дає надію, що таким чином вдасться зменшити роздуті соціальні витрати та більшою мірою допомогти тим, хто справді цього потребує.

Станом на 2018 рік в Україні налічується  24 категорії громадян, які мають право на безкоштовний проїзд в транспорті. Серед них учасники бойових дій, пенсіонери, особи, які постраждали внаслідок ЧАЕС, люди з інвалідністю тощо.

На безкоштовний проїзд претендують понад 12 млн українців.

Про це йдеться в дослідженні Європейського інформаційно-дослідницький центру за підтримки  USAID в 2015 році.

Та схоже, останнім часом, ситуація з безкоштовним проїздом ще більше ускладнилася.  “З огляду на ту ситуацію, яка склалася зараз, виходить, що пільговиків у нас більше 60% пасажирів у наземному транспорті”, – пояснює директор Департаменту інформаційних технологій КМДА Юрій Назаров.

Читайте також: Не Богом дані. Коли українці зможуть забути про жовті маршрутки

За різними оцінками, для надання всіх існуючих пільг державі потрібно від 180 до 500 млрд. грн. При цьому, за підрахунками Європейського інформаційно-дослідницький центру, від 17 млрд. до 25 млрд грн державної допомоги виділяється людям, які не належать до незаможних і претендувати на пільги не можуть.

До 2017 року компенсація за перевезення пільговиків перевізникам мала виділятися з державного бюджету. Але в рамках децентралізації це право передали місцевим органам влади.

Тож тепер місцеві органи влади шукають, як компенсувати перевезення пільгових категорій населення, однак не завжди це вдається. Перевізники скаржаться, що за 2017 рік на безкоштовний проїзд втратили більше 990 млн грн. Тож не дивно, що частина з них відмовляє громадянам в праві на безкоштовний проїзд.

Ймовірні проблеми

“Те, що уряд передав вирішення цього питання на місця, може бути проблемою”, – заявив в ефірі Еспресо Євген Олейніков, член економічного дискусійного клубу. Адже після децентралізації частина місцевих громад стали багатшими, але є такі громади, які без коштів з центрального бюджету збідніли.

“Якщо ми передаємо повноваження на місцевий рівень – ми одночасно повинні гарантувати фінансове забезпечення на їх виконання”, – вказує Олейніков.

На підтвердження його слів можна згадати нещодавній досвід ЛОДА. Влітку в Львівській області намагалися реалізувати програму монетизації пільг, однак тоді забракло коштів, бо пільговиками є третина населення області, пише ZAXID.NET.

В ЛОДА порахували, що виплатити пільговикам 100 грн на місяць з обласного бюджету потрібно виділити 7 млн грн. В той час як на компенсацію для перевізників в бюджеті області було закладено 15 млн грн до кінця року.

Окрім того, чимало запитань викликає, як технічно реалізувати це право. Як відслідковувати, скільки разів проїхав пільговик.

Далеко не всі населені пункти в Україні можуть похвалитися впровадженням електронних квитків. В столиці запуск повноцінний системи обіцяють лише восени. З грудня в Києві діє так звана Картка киянина, яка дає змогу пільговикам користуватися частиною міського транспорту.

В Тернополі, де вже працює система електронних квитків, пільговикам видали “соціальну картку тернополянина”. Це дало змогу зрозуміти, що для міська влада може витрачати на компенсації “значно менші кошти, ніж раніше”, розповів начальник транспортного управління Тернопільської міськради Ігор Мединський ІА ZIK. В Полтавській ОДА експерементують з так званими іменними квитками.

Дослідники Європейського інформаційно-дослідницький центру наводять приклад впровадження платіжних карток в систему соціальної допомоги. Наприклад, всі держателі карток SuperGold в Новій Зеландії мають право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті не в години пік.

Їх впровадження дозволило заощадити значні суми бюджетних коштів, наполовину скоротити штат центрів підтримки одержувачів соціальної допомоги та суттєво знизити масштаби шахрайства і зловживань.

Головне, щоб впроваджуючи монетизацію пільг, Україна не повторила досвід Росії. В 2005 році там ухвалили закон про монетизацію пільг, який виявився вкрай непідготовленим та непродуманим. Всі пільговики були розділені на федеральних і регіональних. З місцевих бюджети передбачалися кошти для пенсіонерів, ветеранів праці тощо, однак на місцях забракло коштів. Тож зміна після численних протестів пільговиків влада змушена була латати дірки в реформі і виділяти на неї додаткові кошти.