Традиційні музеї державного підпорядкування часто асоціюються із суворим “руками не чіпати” та тихими залами, де час ніби зупинився. Проте Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини , який є філіалом Національного музею Гуцульщини та Покуття, вирішив повністю змінити правила гри. Завдяки успішній грантовій співпраці з місцевою владою тут створили унікальний інтерактивний простір, де відвідувачі стають справжніми дослідниками, а серед експонатів можна знайти навіть провокаційний народний контент для дорослих.
Про те, як закладу вдалося залучити тисячі туристів, зацікавити сучасних школярів та чому в експозиції з’явилися шухлядки під замком, розповіла завідувачка музею Вікторія Яремин, пише Правда.іф з місця події
У чому секрет популярності музею?
За словами керівниці закладу, головна причина, за якою музей потрапив до програми престуру, — це інша інтерпретація спадщини та нестандартна подача інформації.
“Ми не підпорядковуємося Косівській міській раді, але протягом останніх років у нас склалася чудова співпраця, — ділиться Вікторія Яремин. — Ми об’єднали зусилля: я вклала свій досвід експозиційного дизайнера та артменеджера, а проєктний відділ міськради — свій досвід менеджменту. Результат вийшов чудовий. Тепер ми маємо три сучасні інтерактивні зали, кожен з яких реалізований за грантові кошти”.
Партнерами у фінансуванні виступили Косівська міська рада, а в одному з проєктів — Івано-Франківський Університет Короля Данила. Завдяки оновленню експозиції стали доступнішими для різних категорій відвідувачів, зокрема для дітей та людей із порушеннями зору.
“Ефект присутності” та хуліганські сувеніри “16+”
Особливість оновленого музею в тому, що з експонатами можна і треба взаємодіяти. Ба більше, тут показують не лише минуле, а й сучасних майстрів громади. Поруч із вітриною встановлено екрани: дивлячись на готову кераміку чи інкрустацію, відвідувач одразу бачить відео з майстерні, де створювався цей шедевр.
Для тих, хто любить таємниці, у залах розробили спеціальні механічні модулі — шухлядки, які можна висувати та досліджувати їхній вміст. Серед них є й досить провокаційні — з маркуванням «16+», які завідувачка відкриває спеціальним ключем.
- Гуцульський «хуліганський» сувенір. В одному із залів у такій шухлядці ховаються популярні з 1970-х років сувенірні ручки у вигляді гуцула та гуцулки, у яких при натисканні спускаються штани. Музейники кажуть, що гості з інших регіонів від такого гумору в захваті.
- Пікантні кахлі 19 століття. В іншому залі заховані репродукції старовинних керамічних кахлів із відвертими, за сучасними мірками навіть «БДСМ-сюжетами». За радянських часів такі сороміцькі роботи вилучали, тому оригіналів у державних збірках майже не лишилося — переважно у приватних колекціях. У музеї ці сюжети відтворили на пластику, щоб показати всі сторони народного побуту.
“Наш музей позиціонує себе як місце, де можна отримати насамперед яскраві емоції, відкрити щось нове та несподіване”, — зазначає завідувачка.
Територія для дітей
Косівський музей також став справжнім магнітом для дітей. Наприкінці навчального року сюди масово приїздять організовані шкільні групи та табори.
Для малечі тут облаштували інтерактивні зони та фотозони. Наприклад, можна збирати великі магнітні пазли у вигляді візерунків косівської кераміки. Великий попит має інтерактивна екскурсія “Фешн-група Мадусі”, де школярі рандомно обирають “акторів” серед однокласників, дітей одягають у автентичний одяг минулого століття, а під час перевдягання діти розгадують загадки побуту.
