Минулого тижня до франківського Палацу Потоцьких приїхав шматочок Верховинщини, але з величезною гуцульською енергетикою. Усіх охочих вчили танцювати «Гуцулку», «Решето» та «Аркан». Майстер-клас влаштували родинний танцювальний ансамбль Ілюків і Ванджураків із села Віпче. Вони вже майже 40 років бережуть усі танцювальні рухи правдивих гуцульських танців.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
За цей час родина розрослася настільки, що коли всі збираються до танцю – не витримує підлога, пише Репортер.
Добрі на почин
Організувала майстер-клас гуцульських танців спільнота поціновувачів і дослідників західноукраїнської традиційної культури «Лилик». Четверо людей їздять в експедиції, збирають фольклор, традиції, музику, танці, співанки й казки. І цим будуть ділитися з франківцями. Але почати вирішили саме з танців від родинного ансамблю Ілюків і Ванджураків. Кажуть, це статусний колектив – такі собі хедлайнери і дуже добрі на почин.
Ілюків і Ванджураків з села Віпче та їхні танці добре знають по Україні й далеко за її межами, адже колектив існує майже 40 років.
«Ми між собою родина, – говорить Михайло Ванджурак. – Ми їм вуйки. Усі танцюємо зі своїми дружинами, потім наші доньки й сини танцюють, і вже їхні діти теж».
Михайло Ванджурак керував колективом 22 роки. Нині, каже, передав керівництво молодшим, бо вже на пенсії. Але у свої 72 роки ще може дати фору, долучається до різних виступів, проводить майстер-класи.
А пану Михайлу передав кермо його старший брат Василь. Він організував колектив у 1982 й керував ним 12 років.
За словами Михайла Ванджурака, це сталося випадково. Тоді їхній «завклубисі Ганнусі Ілюк» подзвонили з району, мовляв, треба представити якийсь колектив та святі ремесел і фольклору у Верховині.
«Знали, що у Віпче файно здавна гуляють і порядок у танцю є, – розказує пан Михайло. – Так якось Бог дав, що з усієї Верховинщини ми до танцю. Пішли ми на той виступ. Дуже боялися, бо думали, що то артистично треба, а ми непрофесіонали. Але нам толкують, що ніяке артистичне, та як на забаві гуляєте – так і показати. І ми тоді так відгуляли, що спокою не маємо до сьогоднішньої днини. Скрізь кличуть танцювати по Україні й за кордоном. Були у Литві, двічі у Франції, Угорщині, Німеччині, Польщі й Румунії».
Чоботи мають бути добрі
Cпершу в колективі танцювали брати Ванджураки і брати Ілюки з своїми жінками, то зараз вже долучилися їхні діти та онуки. Тож мають вже три покоління танцюристів – від маленьких дітей до поважних ґаздів. За словами пана Михайла, на виступи переважно їдуть 7-8 пар, бо не всім виходить.
«А так, якби зібрав це все, що гуляє, всю родину, то площі Палацу Потоцьких б не стало, – усміхається Ванджурак. – Усі разом потанцювати збираємося переважно на весіллях. Усі як луснули, як трьопнули, то було, що й підлога проломлювалась. Ґазда бігом це латати. Полагодив – і знову до танцю».
Аби добре танцювати, каже Ванджурак, то мають бути добрі чоботи, але не ті легонькі, а як колись ходили – хромові.
«Знаєте, то все в крові, – гонорово говорить пан Михайло. – Якби інакше, то б не стало на стільки років. Ми й на репетиції вже не збираємося, бо все знаємо. Все відточено. Часто кличуть вечорниці ставити, весілля гуцульські показувати. Кожен каже, що він гуляє «Гуцулку», але як ти гуляєш? І ми показуємо, як то правдиво робити».
Парубоцькі фіґлі
Ще найголовніше у танцях – музика, аби була скрипка, бубен і цимбали. А більше гуцулам ніц не треба, аби файно закрутити танок. І вже 20 років родинам танцюристів підігрує та підспівує капела Миколи Ілюка із Замагори.
Також свого часу колектив працював з відомим гуцульським віртуозом Романом Кумликом і родинною капелою Тафійчуків з Буківця.
«Дружина Миколи Ілюка – то моя друга жінка у танцях, – жартує пан Михайло. – Перші роки я зачинав зі своєю жіночкою шлюбною, але так сталося, що вона вже не могла танцювати, то обрав цю. І так ми з Марією танцюємо вже 15 років».
Також пояснює, що є танці, де ведуть музиканти й танцівники мають вигуляти, поки не скінчиться мелодія. Але є такі, що ті підлаштовуються під танцівників. Наприклад, в «Аркані» чи «Решеті», де танцівники мають виходити свої кроки. А гуцулку, каже пан Михайло, «можуть розкігати і грати Бог знає доки».
Ще у репертуарі колективу є «Жартівливий танець з віником», «Коновка» й «Парубоцькі фіґлі».
«У фіґлях є такі уривки, як «Кота тягнути», «Ведмедя бити», – розказує Ванджурак. – То показують лише чоловіки. У цих танцях кожен старається себе показати перед молодицею, що він гонорніший, моцніший».
Нога в ногу
У Палаці Потоцьких Ванджураки з Ілюками вчили усіх охочих, яких назбиралося чимало. Участь у майстер-класі коштувала 80 грн.
Пан Михайло каже, що «Гуцулка» – то їхнє коронне, споконвічне від прадіда. Цей танок можуть гуляти і пів години, а то й годину. Там дуже багато кроків і вони досить складні. Але так довго танцюють переважно десь на забавах – на весіллях, вечорницях.
Складні кроки має і «Аркан». Його танцюють виключно чоловіки, а от «Решето» – простіший й легший танок, бо там танцюють по парах.
«Чоловіки мають тяжчі кроки, ніж у жінок, – розказує Марія Ілюк. – От, тропотєнку, гайдука сідати чи присідати – то все має бути у такт. У Франції нас 12 пар на сцені нога в ногу як затанцювали! Навіть я досі захоплююсь, як то сильно й гучно. І то дуже тяжко, але у всіх віпчанців то дійсно у крові. Народилась дитина і, мені здається, що вже має до того талант».
У жінок кроки легші й граційніші, але також непрості. Пані Марія розказує, що від маленької дивилась за старшими, як вони танцюють, і потім повторювала вдома. Також різним крокам її вчив батько.
«Я це дуже люблю! – говорить танцівниця. – Ми колись, як з Миколою поженилися, важкий час був, 1993 рік, діточки маленькі, але як хтось сказав їхати виступати – вже йшла. Наш колектив вже один лишився. У Замагорі був гарний, але щось ся розбив, лишилися тільки музиканти. Люди стали старші та вже не годні, а молодь не дуже хоче. Доки то все буде триматися, не знаємо, бо то все старіється».
Авторка: Світлана Лелик
