Василина Зеленчук з Криворівні на Франківщині роками досліджує українські традиції. Цього року жінка з родиною святкуватиме Різдво Христове 25 грудня. Суспільне дізнавалося, як на Гуцульщині колись готувалися до Святвечора, а також довідалося родинний рецепт куті, яку колись готувала прабабуся Василини.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Готуючись до святкової вечері, в гуцульській ґражді Василини Зеленчук насамперед піклуються про тварин, які годують родину. Такі настанови, каже жінка, давала її прабабуся Параска Харук, яка прожила 103 роки, пише Суспільне.
“Обов’язково під скатертину ставимо сіно і весь вечір там тримаємо. Бо найперше — це худоба, яка нас годує. А тоді вже й готуємо все, що треба, до вечері”, — пояснює господиня.
Далі — пшениця. Василина Зеленчук каже, що це — найбагатше їство, адже попри те, що страва пісна, нею розпочинають Святу вечерю.
“Колись давно, пам’ятаю, як сідали до столу, то найстарший в домі дід підкидав до стелі ложку пшениці й робив з неї хрест. Звичайно, зараз такого не роблять. Але тоді вважалося, що першу трапезу потрібно було розпочинати з хреста”, — пригадує жінка.
За її словами, колись у селі не родила пшениця, тому її й не висівали. Натомість збіжжя обмінювали у єврейських шинках, яких дорогою від Криворівні до Верховини було 12.
“Прабабця казала: “Треба буженицю поміняти у Мошка на пшеницю — і будеш їсти кутю”. Так говорили старі люди”, — пригадує Василина Зеленчук.
Хаті, в якій мешкає Василина Зеленчук, — понад 200 років. Приблизно стільки ж, каже господиня, і ступі, яка перейшла їй у спадок.
“Цією ступою користувалися раз у рік перед Святвечором. Колись вона була на пів села. Хлопці встановлювали черги перед хатою, щоб потовкти або, як у нас кажуть, “попіхати” пшеницю”, — каже Василина.
Виміняну пшеницю відварювали. До неї обов’язково додавали мед, горіхи та мак.
“Це — все те, що дав Бог, — все від природи. Гуцули не знали про цукор, тому колись майже кожен ґазда використовував більше меду. Додавався тертий у макітрі мак. Перетирали його гарно — аж до білої водички. Тепер в кутю досипають ще родзинки, а раніше цього не робили”, — пояснює господиня.
Після додавання усіх інгредієнтів Василина Зеленчук помішує святкову страву та розмірковує про святкування Різдва.
“Зараз дуже дивуюся з того, що люди кажуть, що ми звикли до Різдва 7 січня. Чому не 25 грудня? Нам треба знати, що українці також колись святкували 25 грудня. То вже так сталося, що ми багато років поспіль святкували 7 січня”, — каже жінка.
Василина вважає, що під час війни, яку супроводжують страшні події, сідати за стіл разом із росіянами просто недоречно. Такої ж думки, за її словами, і її односельці.
“Ми мали б показати, що разом зі світом. Казати, що це “не на часі” й ми звикли — не личить. Ми вже — не темні люди, як-то колись казали про гуцулів. Ми вже трошки чогось навчені і могли б почитати історію, щоб зрозуміти, що нам з ними не по дорозі. Зараз українці відвойовують свою незалежність, щоб бути окремо. Тому й за стіл разом з мос**ями не сідаймо”, — говорить Василина Зеленчук.
