Щорічно в третю неділю червня в Україні відзначають День батька. Це свято відносно молоде, оскільки офіційного статусу набуло лише 8 травня 2019 року і наразі є менш відоме, ніж, наприклад, День матері. Проте не менш важливе.
Історично склалося, що обов’язок чоловіка полягає у захисті та забезпеченні своєї родини. Йому доводиться балансувати між кар’єрою та сім’єю. І попри те, що зазвичай виховання та турбота про дітей більшою мірою належить матері, нерідко буває так, що батько залишається сам на сам з цими обов’язками та повинен справлятися самотужки. І любити своїх дітей за двох: і за тата, і за маму.
Кореспондентка Ратуші поспілкувалася з батьками, яким через різні життєві обставини довелося самим виховувати дитину, поєднувати це з роботою, не спати ночами, справлятися з усіма складнощами та залишатися при цьому для своєї малечі найкращим татом.
Богдан Зверхівський. Батько особливої дівчинки Емілії, якій на початку цього місяця виповнилося 5 рочків.
Як вдається поєднувати виховання дитини з роботою: “Я займаюся мережевим маркетингом. Перші два з половиною роки від народження я фактично був сам. Засинав десь о 8 ранку, мала цілу ніч не спала, була в мене на руках. О 8 ранку я клав її у візок, виїжджав на набережну. Там я і почав моржувати, щоб трохи освіжитися, прийти в себе – купався в холодній воді, поки вона спала. Потім їхав назад додому, прибирав, готував їсти. В мене залишалося 2 години і я сідав працювати. Спав одну-дві години вдень”.
Чи допомагають рідні: “Рідні брали участь у вихованні теж. Мати з Львівської області, на той час ще працювала. Тиждень через тиждень вона була на роботі, а тиждень, коли була вихідна, то приїжджала у Франківськ і допомагала з дитиною. Це фактично той період, коли я найбільше міг приділити роботі та заробити гроші”.
Державні пільги: “Вони кончені під***си. В місяць я, як людина, яка доглядає дитину-інваліда І групи, тобто фізично не маю можливості працювати, бо маю 24/7 бути біля неї, то я отримую 500 грн. Тому, тут немає про що говорити. В дитини пенсія1700 грн – це смішно. Немає сенсу навіть цю тему зачіпати.
Я вже мовчу за ті речі, які творяться в лікарнях, відділені недоношених, де ходять мами, які психологічно є реально хворі на голову і тут немає нічого дивного, бо вони в такому стресі перебувають, що інакше бути не може.
Я теж в такому стані був, фактично на три роки заморозився, буквально. Я виходив на вулицю у +10°C в шортах, футболці і навіть не відчував холоду. Я розумів, якщо не заморожуся від навколишнього світу, то мені прийде кінець, я не вигребу. Тому що цілодобово ти просто прив’язаний. В мене був такий період, що за рік часу я один єдиний раз виїхав з дому без дитини”.
Стереотип, що повна сім’я — щаслива, неповна — нещасна: “Я так не вважаю, тому що моя дитина має абсолютно все, починаючи з найголовнішого – батьківської любові. Я завжди казав, якщо батьки вміють дати любов дитині – це для неї найбільший імунітет на життя.
Мені у свій час батьки дали шалену любов. Наприклад, коли я почав вчитися і в нас траву в гуртожитку носили, як морозиво в поїзді, я жодного не попробував, бо я мав імунітет, який батьки мені привили і тому до всяких “дибілізмів” не тягнуло”.
Поради батькам, які опинилися в таких же життєвих обставинах: “Розвиватися та рости. Якщо вам пі*дец, то дитині теж. Найперше, це треба працювати з головою. Я за останні два роки дуже багато вклав роботи в голову, щоб змінити мислення, напрямки, почати розвиватися та щоб ріс бізнес.
Ви напряму пов’язані зі своєю дитиною. І вона це добре відчуває. Тому, якщо ви ставите хрест на собі, то не очікуйте, що дитина виросте і почне щось робити”.
Іван Капущак. З чотирьох років виховував дитину сам. Зараз його дочці Яні вже 31 рік.
Як вдавалося поєднувати виховання дитини з роботою:“Дуже важливу роль відіграла моя мама, яка допомагала та підтримувала всім, чим могла. А також сестра. Лише завдяки їм мені вдавалося нормально поєднувати роботу та виховання Яни”.
Державні пільги: “То було давно, тому про жодні пільги від держави тоді не йшла мова”.
Довідка: Лише у червні 2011 р. Сімейний кодекс України (ст. 143) був доповнений положенням, згідно з яким у разі, якщо батько не перебуває у шлюбі, він набуває статусу одинокого батька. Пільги поширюються не лише на вдівця, а й на батька, у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі, у разі розлучення, коли батько самостійно виховує дітей, а також, коли чоловік усиновив дитину.
Стереотип, що повна сім’я — щаслива, неповна — нещасна: “Звичайно, що легше, коли є двоє батьків. Але мені дуже допомагали мама та сестра, тому, в принципі, була заміна материнську вихованню і все було нормально. Це не так страшно, як здається”.
Поради батькам, які опинилися в таких же життєвих обставинах: “Основне – не панікувати”.
Ігор Захарчук. Батько 5-річного Марка. У хлопчика є двоє батьків, проте розлучені і більшу частину часу він проводить з татом.
Як вдається поєднувати виховання дитини з роботою: “Марко обожнює проводити зі мною час на роботі, в театрі. Там він має змогу зайвий раз подурачитися за кулісами, погратися в казковій декорації. А у театральній школі в нього з’явилися друзі, тому активно приєднується до навчального процесу і не заважає мені проводити урок, а навіть бере активну участь у ньому :)”
Чи допомагають рідні та чи виникають непорозуміння з колишньою дружиною в питанні виховання: “Звичайно, наші думки і погляди інколи дуже розбігаються, але ми стараємось вирішити без Марка дане питання і донести йому одну думку”.
Державні пільги: “Ні, ніякими пільгами ми не користуємось і не бачу чи доцільно це”.
Поради батькам, які опинилися в таких же життєвих обставинах: “Помити рано зуби, скласти речі, навчитися рахувати чи вивчити новий вірш – це не труднощі. Це те, з чим батьки стандартно стикаються у вихованні. Тому головне пам’ятати – ми відповідальні за долю нашої дитини і те, якою вона виросте. А для цього потрібно дарувати їй любов, щоб в першу чергу ми виховали людину, яка має добре серце.
Зі своїм сином я стараюсь проводити якомога більше часу і вчимось життю ми обоє один в одного!”
Олександр. Став вдівцем у 2005 році. Виховував доньок самостійно, зараз Лідії та Марині вже 24 та 26 років.
Як вдавалося поєднувати виховання дитини з роботою: “Це був складний і стресовий для нас всіх час. Я залишився сам з двома доньками і змінював роботу. Раніше мешкав з дружиною в орендованому житлі, тому після її смерті не знав, як жити далі і як самому бути з дітьми. З орендованого житла ми переїхали до моєї сестри, я перевів дівчат до іншої школи. Працював багато, а діти хотіли уваги і я по максимуму старався проводити з ними свій вільний час, хоч деколи від втоми падав з ніг”.
Чи допомагали рідні: “Моя сестра допомагала мені, адже я не вмів банально заплести косички дівчатам, але згодом і цьому навчився. Вона вчила їх готувати їсти та всім побутовим речам, адже коли померла моя дружина, дітям було 8 і 10 років”.
Державні пільги: “Більше року я добивався допомоги у держави, адже дружина працювала довгий час у дитячому садку. Допомога була в розмірі 400 гривень на двох дітей. Як таких пільг і більше не отримав, але був радим і цьому. Обіцянки у нашій державі, на жаль, не відповідали дійсності, це все, що я можу сказати”.
Стереотип, що повна сім’я — щаслива, неповна — нещасна: “Багато різних думок я чув. Деякі люди говорили, що потрібно одразу знайти іншу жінку, бо неповна сім’я – це ненормально. Бували й цькування у сторону моїх дітей щодо того, що них не повна сім’я. Але я навчив їх жити з цим і відстоювати себе. Якщо говорити про мою думку стосовно цього, то в свою чергу я можу сказати, що, на жаль, трапляються обставини, коли діти живуть у неповній сім’ї і потрібно дати їм вдвічі більше любові, щоб вони не відчували дискомфорту”.
Поради батькам, які опинилися в таких же життєвих обставинах: “Я б хотів, щоб зараз мене почув кожний, хто залишився одним годувальником в сім’ї і одним з батьків. В першу чергу, я хочу побажати всім великої сили і терпіння, щоб пройти складний період втрати і пам’ятати про те, що ви і ваші діти – це те, що потрібно більше за все берегти. Не зважайте на зайвий осуд або нерозуміння. Робіть все зі здоровим глуздом і обов’язково приділяйте час своїм дітям. Обов’язково слухайте те, що вони говорять та про що просять, це важливо!”
