fbpx
1.6 C
Ivano-Frankivsk
Середа, Грудень 11, 2019
Головна Статті Історії прикарпаток, які вибрали не зовсім жіночі професії (фото)

Історії прикарпаток, які вибрали не зовсім жіночі професії (фото)

Патрульна, речниця управління ДСНС, солдат та доброволець. Це не просто перелік професій, це стиль життя українських жінок. В переддень жіночого свята Міжнародного дня прав жінок і миру знайомимо читачів Правди іф з жінками Прикарпаття, які  стали пліч-о-пліч і працюють для України.
Світлина від Катрусі Стріли.
Людмила Дем’яник «Стріла». Вона родом з Івано-Франківська. Працювала директором кадрового агентства. Коли почався Майдан, усе залишила та поїхала до Києва. Уже чотири роки є членом добровольчого руху.
«Це був поклик душі. До війни я працювала менеджером та директором – ці професії також не зовсім жіночі та всюди виконувала свої обов’язки добре. Від того моменту, коли активні громадяни вийшли на Майдан, якось стало зрозуміло, що можна зробити ще більше. Вийти за рамки середньостатистичного громадянина, бути не тільки споживачем та користувачем, а приносити користь країні. Тоді я вже точно розуміла, що потрібно змінювати насамперед себе, своє ставлення до процесів у державі, тому й на Майдан потрапила, тому наприкінці лютого 14-го року на волонтерських засадах працювала у психологічній службі «Євромайдан СОС» у Івано-Франківську, а згодом долучилась до добровольчого руху і вже у серпні 14-го поїхала на Донбас».
Жінка зізнається, що коли поринаєш у свою улюблену справу, то забуваєш про різні незручності. Навіть форма починає подобатись.
«Військову форму шиють на чоловічу фігуру і для жінок вона практично не підходить. То рукави закороткі то штани заширокі. Та на це особливо не зважаю, бо це тільки одяг. Від цивільних суконь та підборів відмовилась відразу. Більше того, за декілька місяців перебування на Сході, трішки з подивом сама себе питала: «Як я могла носити такі короткі сукні та такі височенні підбори?». Щось змінилось всередині, можливо розуміння непотрібності речей. Усвідомлення того, що матеріальні речі, блага, все, що можна придбати за гроші – це дрібниці. Набагато важливіше щирість, добро, спокій та мир. Адже там, де війна, люди залишили все майно, яке набули протягом життя».
Враховуючи те, що Людмилу оточують здебільшого одні чоловіки, вона каже, що ніколи, ні за яких обставин не можна переходити межу дружби та побратимства.
«Так, це інколи важко, бували моменти, коли хотілось залишити все саме через випадки, коли давали розуміти що ти жінка. Але інші моменти, де ти розумієш, що потрібна саме тут і саме зараз не давали розкисати, а надихали на подальшу боротьбу. За весь час мого перебування у батальйоні я плакала декілька разів і то тільки через загибель побратимів. Якось не дозволяла собі нити, тим більше, щоб мене жаліли. Загалом – ніколи не користуюсь тим, що я жінка, стараюсь виконувати всі поставлені переді мною завдання».
Ми звикли, що ідучи на роботу жінка наносить макіяж та робить зачіску. Тим самими підкреслює свою красу та жіночність. На війні про косметику просто забуваєш, там не до того. І тут виникає питання: «Як в таких умовах зберігати жіночність?».
«Тут важливіше не копіювати поведінку чоловіків та не перейти на їхню манеру спілкування. От я ніколи не вживаю нецензурних слів, намагаюсь бути уважною до всіх, просто розмовляю з хлопцями. Стараюсь завжди бути в хорошому настрої та на позитиві, адже поганого й так вистачає, так легше воювати, працювати. Найголовніше – жодної вульгарності чи агресії. На прояви симпатії до мене – віджартовуюсь. Важливо підтримувати спілкування на позитиві та дружбі».
Світлина від Тетяни Продун.
Тетяна Продун, солдат 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Службу в Збройних Силах України розпочала у 2017 року.
«Для мене вибір даної професії не був авантюрним і спонтанним – це було повністю виважене і обдумане рішення, мабуть – доля. Також передувало особистісне наслідування – я виросла в сім’ї військовослужбовців.З самого дитинства армія – це моя друга велика дружня сім’я, в якій я почуваю себе дуже комфортно. А також коли в нашій державі почалась антитерористична операція, я вважаю не можна бути осторонь цього, коли на твоїй землі війна, треба тут, на мирній землі допомагати чим зможеш, тому, хто боронить нашу Батьківщину. Тому я допомагала волонтерам і також вирішила, що можу бути корисною в бойовій частині. На сьогоднішній день жінки масово йдуть до армії. Як на мене, присутність військовослужбовців-жінок дуже важлива для армії, оскільки жінки мають інший погляд на життя і мають зовсім інший підхід до вирішення тієї чи іншої будь-якої ситуації. Попри те, що їм важче, ніж чоловікам фізично і психологічно, але жінки – військовослужбовці – служать на рівні з чоловіками. Вони дисципліновані, витривалі, незламні, сильні духом і не поступаються чоловікам у всіх якостях і вміннях, яких вимагає. Знаєте, я Я люблю військову форму. Почуваю себе в ній комфортно, ношу її із задоволенням, мені пасує – це моє. До жінки у формі прикуті усі погляди і не тільки чоловіків, а й жінок і дітей. Це викликає відчуття гордості. Жінка завжди залишається жінкою, навіть у військовій формі».
Тетяна каже, що в чоловічому колективі жінкам служиться комфортно. У батальйоні жінок люблять, надзвичайно поважають і оберігають.
«В умовах підвищеного фізичного і емоційного навантаження, не доводиться відчувати себе комфортно, але ти знаєш, що поруч справжні чоловіки, котрі підставлять плече, коли важко. Повага до жінок дуже відрізняє наш військовий колектив від інших цивільних колективів. А ще в армії цінуються речі, про які часто забувають у колективах на «гражданці»: взаємоповага і підтримка. Так, армія – це не місце для сентиментів, але чоловікам-військовослужбовцям теж нерідко потрібне душевне спілкування».
Бути жінкою – це не лише сім’я, домашні клопоти, а й уміння залишатися леді в будь-якій, навіть у найскладнішій екстремальній ситуації.
«Ми живемо в той час, коли сильна стать у порівнянні з жінками виявляється не такою сильною. І навіть жінок-військовослужбовців часто асоціюють з амазонками. Адже жінки демонструють в армії велику силу волі та силу духу, що суперечить загальноприйнятим суспільним стереотипам. Проте попри всю свою внутрішню силу, обставини і умови в яких я несу службу, я завжди залишаюсь жінкою. Сила жінка – у нашій слабкості».
Світлина від Svitlana Babushkina.
Світлана Бабушкіна, речниця управління ДСНС у Івано-Франківській області.
«Мій чоловік ще до нашого знайомства працював у рятувальній службі. Мені ця сфера подобалось, оскільки він багато цікавого розповідав про будні рятувальників. І я мріяла допомагати людям. Спершу я прийшла сюди на роботу диспетчером на лінії 101, приймала повідомлення від громадян. Я першою була в курсі подій. Робота моя цікава, хоч і не легка. Жінка тут немає часу на сентименти. Адже коли ти дізнаєшся, що трапилась пожежа чи інша трагедія і є постраждалі чи жертви, на жалість давити просто немає часу. Це робота, ти їдеш і маєш написати матеріал. Крім того, у нас є психологи, котрі виїжджають на місце події. При потребі вони можуть заспокоїти. Я працюю 18 років. За цей час навіть звикла носити форму».
Світлина від Yana Yunosova.
Яна Юносова, заступниця начальника Патрульної поліції Івано-Франківська.
« Якщо відверто, то я досі не вважаю свій вибір професією, це більше схоже на спосіб життя. Я думаю, як і для більшості, цей вибір не був якимось суперпродуманим, це був душевний порив, на хвилі стрімких подій в краіні. Хотілось стати прикладом змін саме державноі структури і не ставало часу для роздумів про жіночність. Мабуть, коли виникають глобальні проблеми ніхто не замислюється про гендер. Якщо говорити про одяг, то до форми я скоро звикла. Взагалі я не досить часто носила підбори та сукні до поліціі, а тому із цим взагалі не було складнощів. Навпаки, саме після такої роботи хочеться вбратись у щось жіночне, але на підбори вже інколи не вистачає сил. Можу сказати наступне, я ніколи не шкодую про те що сталось і готова нести відповідальність за кожне прийняте рішення. Патрульна поліція, це маленька частина мого життя, яка займає дуже значуще місце в душі. Я ніколи не зможу повернути час назад, але якби мала можливість то не повертала би. Я пишаюсь тими із ким працюю і взагалі тим що знайома із патрульними. Вони в кожному місті щодня роблять маленькі гідні вчинки, та хіба не маленькими кроками робляться великі справи ?».
 
 
 

1 коментар

1
Залишіть коментар

avatar
1 Список коментарів
0 Список відповідей
0 Підписники
 
Найпопулярніші коментарі
Гарячі коментарі без совісті і цензури
1 Коментар авторів
Дурні баби Recent comment authors
  Підписатись  
Новизні Застрарілості Популярності
Сповіщення про
Дурні баби
Гість
Дурні баби

Можна зрозуміти жінку, що обирає собі чоловічі професії, якщо вона самотня мати і сама виховує дітей, щоб прогодувати береться за будь-яку роботу, або якщо вдома біда і потрібно допомогти рідним фінансово. В іншому випадку не розумію таких жінок. Жінка має бути ніжною і жіночною а не справжнім українським мужиком!

- Advertisment -
- Advertisment -
- Advertisment -

ВАЖЛИВЕ!

×

Вподобайте нас у Facebook