Прикарпатка Галина Дідич — учасниця Революції Гідності. Її чоловік Сергій став Героєм Небесної Сотні. Він загинув 18 лютого 2014 року у Києві.
У День Гідності та Свободи дружина розповіла Суспільному історію боротьби та смерті сотника Майдану Сергія Дідича з Городенківської громади, що на Івано-Франківщині, передає Правда.іф.
Сергій Дідич брав участь у двох революціях — Помаранчевій та Гідності. На Майдан у 2013 році, пригадує дружина Галина, поїхав у перші дні.
На Майдані
“Він був до п’яти днів у Києві й приїхав, коли побили студентів. Вже було зрозуміло, що це так просто все не буде, що ситуація зовсім не та”, — розповідає Галина Дідич.
7 грудня 2013 подружжя разом на автобусі поїхало у Київ на Майдан.
“Ми завжди були разом. Тому в нас це навіть не обговорювалося. Ми були в Жовтневому палаці. Сергій став сотником Івано-Франківської сотні. Я більше займалася побутом: кого де розмістити, хто приїжджає, хто від’їжджає”, — пригадує Галина.
З того часу подружжя двічі приїздило додому — на Різдво 25 грудня та в січні 2014. На Новий рік Дідичі взяли із собою на Майдан доньку Ірину, яка разом з батьками йшла маршем пам’яті Степана Бандери 1 січня. Івано-Франківська сотня, каже Галина, часто брала участь у протестних акціях.
“Ми кожен день із сотнею йшли до будівлі Генеральної прокуратури чи до адміністративного суду, чи до тих судів, що розташовані на Хрещатику. Був “Автомайдан”, учасників затримували, і ми ходили туди, коли були засідання. Ми на кожен суд організовано йшли сотнею. Ходили під СБУ, під Головне управління поліції — щодня в нас був кудись похід”, — пригадує Галина Дідич.
Чорний вівторок
18 лютого 2014, коли загинув Сергій, жінка разом з іншими учасниками сотні йшла на мітинг під Верховну раду. У той день депутати мали зібратися на засідання. Під парламент потрапити протестувальникам не вдалося — Грушевського перекрили. До мітингувальників час від часу підходили депутати.
“Хтось приходив і говорив, яка там ситуація, поки не почули, що з боку Інститутської вже з’являється “Беркут”. З проїжджої частини дороги жінкам сказали відійти. Ми забрали прапори, з якими прийшла наша сотня, і пішли в Маріїнський парк. Там теж були вже військові й нас відтіснили до метро “Арсенальна”, — пригадує події 2014 дружина Сергія Дідича.
Галина разом з іншими мітингувальниками повернулася на Майдан, а Сергій із сотнею залишився у Кріпосному провулку та стримував “Беркут”. Про смерть чоловіка Галині повідомили знайомі з Городенки, які побачили сюжет про загиблих в Будинку офіцерів. Згодом жінку попросили підійти, щоб опізнати чоловіка.
“Мені показали фото загиблих з Будинку офіцерів. По одягу на фото я впізнала, що то лежить Сергій”, — каже Галина.
Пошук правди
З’ясувати, як саме помер Сергій Дідич, дружині та сину Андрієві вдалося більше ніж через місяць після його смерті. З 8 березня вони шукали очевидців тих подій на Кріпосному. Їм вдалося знайти двох фотографів, які робили знімки, як Дідича били “беркутівці”.
“Ми знайшли фотографа, який зазнімкував Сергія зверху, як його б’ють “беркутівці” перед загибеллю. І ми знайшли фотографа, який вийшов з Маріїнського парку і якраз потрапив на момент, коли Сергій біжить перед машиною і вона на нього наїжджає. Це те, що ми знайшли з Андрієм, – двох фотографів”, — розповідає Галина Дідич.
Відео, на якому зафіксований момент, коли Сергія збило авто, для слідства надала Генеральна прокуратура України. Під час суду Леоніда Бібіка, який керував автівкою, амністували згідно із законом, бо він був учасником Революції Гідності. “Беркутівцю”, який вдарив Сергія по голові, дали умовний термін за співпрацю зі слідством.
“Беркутівці” створили ситуацію, в якій Бібік став вбивцею. Для мене важливо, що я знаю правду: Сергій непросто ходив по Кріпосному провулку і потрапив під колеса машини. Цю ситуацію створили “беркутівці” — затримали, били, розбили голову, не давали зійти з траєкторії автомобіля”, — каже дружина полеглого Героя Небесної Сотні.
“Лиш той є гідним, хто робить світ кращим”
Сергія Дідича провели в останню путь 21 лютого 2014 року. Його поховали у рідному селі Стрільче на Прикарпатті. Пізніше біля могили встановили меморіал, виготовлений митцем Володимиром Кіндрачуком.
Мозаїку для пам’ятної дошки створив іванофранківець Олег Дунаєвський. Її спроєктували на основі весільного рушника Галини та Сергія.
“Сергій ніби дивиться з цього пагорба на своє рідне село, на Україну”, — каже дружина Героя Небесної Сотні.
“Дороги назад немає”
У 2017 році Галина Дідич отримала 200 тис. грн від Міністерства внутрішніх справ України як компенсацію моральної шкоди. Половину суми жінка передала на потреби армії.
“Для мене Небесна Сотня показала, що назад дороги нема. Просто тоді — у 2014 році — не всі ще розуміли, що нам назад дороги немає. Але на цій дорозі ми маємо платити таку велику ціну, на жаль”, — вважає Галина Дідич.
