59-річний професор, атовець, колишній директор департаменту освіти у Франківську Ігор Смаль пішов захищати країну в складі «Добровольчий батальйон «ОДЧ Карпатська Січ». Після оборони Ірпеня вступив у Збройні сили України.
Нині – заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення воює на Сумщині біля кордону з РФ. Про те, як Ігор Смаль це зібрався захищати Україну до останнього повідомляє проєкт Герої свободи, пише Репортер.
Ігор Смаль – родом із села Буда на Чернігівщині. Закінчив географічний факультет Київського університету Шевченка. Майже 30 років викладав у Ніжинському державному університеті. Керував тамтешньою райдержадміністрацією. 2015-го у штурмовій роті Карпатська Січ 93-ї окремої механізованої бригади захищав Піски, Водяне та Донецький аеропорт.
Згодом переїхав до Івано-Франківська. Очолював міський департамент освіти. Професор кафедри туризму та готельно-ресторанної справи Університет Короля Данила.На цій війні з 25 лютого.Передчуття були недобрі. Ми чули про накопичення військ біля кордонів України, маневри. Але до останнього не вірилося, що у XXI столітті це можливо. 24 лютого кілька ракет впали на франківський аеропорт. Ми з дружиною живемо недалеко, бачили клуби чорного диму, що підіймалися з того району.
Напередодні я попередив керівництво університету: якщо почнуться бойові дії, я йду на війну. Не було роздумів, речі стояли спаковані. Побратими з Закарпаття підібрали мене, і ми поїхали на Київ. Те, що я бачив на сході країни, прийшло до столиці та інших міст. Моя мотивація, як і в 2015 році, одна – залишити дітям та онукам країну, в якій легко дихається і гарно живеться.
Читайте також: Херсон на межі відчаю. Місцеві активістки про життя в окупованому місті
Смаль став начальником штабу роти “Карпатської Січі”. Обороняли Ірпінь.Це була пасивна оборона, не вели безпосереднього бою, забезпечували функціонування свого підрозділу та інших – десантників, нацгвардійців, добробатів, тероборони. Вели розвідку, спостереження. Перебували під постійними обстрілами.
Згорів будинок, де розташувався штаб роти. Були поранені.
Господарі виїхали. Але залишили котів і собаку. Міни, артилерійські обстріли і пожежа знищили дім. У вогні загинув пес. Таке враження, що рашисти поставили собі за мету знести все, збудоване нами – будинки, інфраструктуру. Під час масованих обстрілів кілька цивільних загинуло, були важкі поранені. Наш медик побіг допомогти місцевим й отримав поранення обох ніг. Йде на поправку, йому потрібна тривала реабілітація, але все буде добре.Росіяни – це виродки, які не мають права на існування на цій землі. Вони нехтують будь-якими гуманітарними уявленнями про ведення війни, про військову честь. Це злить. Та врешті роздратування переростає у розуміння, що свою землю, людей треба захищати до останнього.
Після оборони Ірпеня вступив у ЗСУ.
Нині – заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення.Коли вирішив іти у ЗСУ, дружина Маріанна сказала, що йде зі мною. Ніякі вмовляння на неї не вплинули. В Ірпені допомагала з канцелярією, на кухні у “Карпатській Січі”. Зараз працює у штабі. Вона солдат, діловод, виконує роботу, яка стосується організації та функціонування підрозділу”
.Бійці підбадьорюються піснями та жартами. Намагаються у страшному бачити світле.
Після артобстрілу залишився живим і впав носом у пісок чи окоп – це смішно. А сміх рятує. Слухаю українські народні пісні – невмируща класика, без якої нікуди. І Юрка Юркеша, який придумав пісню на мотив іншої відомої пісні про “русский корабль”.
Тепер Ігор Смаль захищає країну на Сумщині, біля кордону з рф.
Одна тутешня історія вибила мене з колії. Жінка років 50 живе у відносно мирному районі. До неї приїхав рідний брат з Донецької області, виїхав під час бойових дій. Розказує їй про ті жахіття. А вона йому: “Ти вигадуєш, такого не може бути. Так намагаєшся пояснити, чому приїхав сюди”. Для мене це найбільше розчарування: що частина людей не сприймають реальності. Невже треба, щоб сюди прийшла Буча з Ірпенем, щоб до цих твердолобих совків нарешті дійшло, з ким маєш справу?
Каже, є страх, що Україна вкотре втратить свій шанс, що повернуться всі ті наративи про дружбу з росією, які зараз приглушені війною.\
Якщо цей страх відкинути, то є переконання, що наша держава буде країною можливостей, відбудується на новій основі. Ми ввійдемо не з якихось задніх дверей у сім’ю європейських народів, а як переможці.
Журналістка проєкту “Герої Свободи”: Марія Гурецька