“Фотографії старого Львова” пропонують читачам продовження публікації про подорож Федора Білоуса містами Львівщини та не тільки, що відбулася 1851 р. (була опублікована у журналі “Наша Батьківщина” (ч. 4 і 5 за 1937 р.) за авторством Івана Крип’якевича). Про початок подорожі та враження від побаченого мандрівником можна почитати тут.
У розповіді йдеться про враження мандрівника від відвідин Дрогобича, Скиту Манявського, Тустані та інших “туристичних магнітів”. Нагадаємо, що публікація закінчувалася тим, що подорожуючий “пішки подався до Болехова”. Тож зараз починаємо саме з цього міста. (текст подаємо оригінальним), пише Репортер.
“Болехів славився тоді торгівлею сіллю та ремінними виробами. Але, що це була субота, всякий рух у місті завмер, лиш по вулицях прохожалися багаті жидівки в шовках і атласах та в чіпцях, висаджуваних перлами. Наш мандрівник поманджав дальше й під вечір зайшов до Гошева, де мав знайомого ченця-василіянина.
На другий день під вечір поїхав із двома отцями в гори, переночував у Сукелі, а ранком пішов на Бубнище. Тут туристи оглянули ковані кімнати й тесані сходи, бачили ще кам’яний колодязь і рови, викладані камінням.
З Бубнища Білоус попрямував на Синєвідсько, якого мешканці вели торг бриндзею, горіхами і сливками, а потім здовж Стрия, тяжкою дорогою, серед дощу добрив до Урича.
Славний урицький камінь він знав уже з якоїсь картини, але не міг начудуватися його красі й величі. Народ називав камінь «під Тустанем», а з історії Білоус знав, що колись справді в цих околицях був город Тустань. Мандрівник залишився тут довший час і подивляв прегарний вид, на Самбір, Дрогобич Стрий, – уявляв собі, що по широкій долині на вороних конях несуться запорожці, і під цим враженням написав вірш, що починався словами: «Руська землице, райська красавице…»
