Юрій Стецик народився в Івано-Франківську. Був цікавою людиною та жив насолоджуючись. Разом з батьком, Яремою Стециком, створював музику, заснував гурт “Трясовина”, співав у панк-гурті “Пенсія”. Був учасником “Пласту”.
Від 24 лютого Юрій служив у 78 батальйоні 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини, мав позивний “Пікассо”.
Юрій Стецик зник безвісти 28 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання. Спогадами про Юрка поділилася його молодша сестра Софія, пишуть Версії з посиланням на ГЛУЗD.
“Юрко жив фантастичним світлом”
Юрій не мав наміру ставати військовим, але пішов захищати свою країну.
“До війни мій старший брат був митцем. Він писав музику, влаштовував виставки, дуже любив життя і постійно щось творив. Юрко був життєрадісним, неординарним. Я завжди хотіла бути схожою на нього. Він жив фантастичним світлом, яке я дуже хотіла перейняти, був сонечком нашої сім’ї. Завжди підтримував, давав поштовх, щоб ми пробували щось нове й отримували радість від кожного дня на землі”, — ділиться Софія Стецик.
У сім’ї Яреми Стецика п’ятеро дітей. Найстарший — Юрій. На час вторгнення йому було 23 роки. Він займався музикою, мистецтвом, любив фестивалі і створював на своїх концертах особливу атмосферу.
Перед вторгненням Юрій отримав повістку, тож з перших днів записався у Франківську ТрО, а згодом поїхав на передову.
Навіть на війні він не покидав музики і мав гітару, щоб співати побратимам та складати нові пісні.
“2021 року Юрко повернувся зі строкової служби, тож повістка йому надійшла одразу. Він не з тих людей, які тікають, і казав, що, як буде щось масштабне, одразу ж піде на фронт”, — згадує сестра Софія.
Про життя на передовій Юрій завжди розповідав з позитивом. 8 грудня, перед його від’їздом на фронт після 10-денної відпустки, Софія була останньою із сім’ї, хто бачив його живим.
“Хотілося вірити, що все це сон”
Звістку сім’я отримала перед Новим роком.
За словами військових, 28 грудня вони мали бій, під час якого Юрій отримав смертельне поранення.
“Його побратими розповідали, що це було бойове завдання. Там було п’ятеро хлопців, двоє з яких загинули. Позиції мусили покинути, а коли відбили їх, тіла Юрка не було. Його легко впізнати — рожеве яскраве волосся і татуювання його малюнка. Але що з ним зробили росіяни та де його тіло — ми не знаємо і досі шукаємо”.
Звістку Софія почула зранку 30 грудня від мами.
“Мені дуже рідко сняться сни, але якщо щось сниться — це смерть когось з родини. Зранку подзвонила мама і сказала, що Юрко загинув, і я подумала, що це сон. Хотілося вірити, що все це сон. Усвідомлення прийшло потім, коли побачила свою сім’ю у сльозах”, — ділиться сестра загиблого Героя.
Та найбільше Софію зранило, коли найменша сестричка підійшла до неї і сказала:
“Софійко, ти тільки не плач, нашого Юрчика вбили вороги, і ми з ним зустрінемося на небі…”.
Тоді вони довго-довго обіймалися й плакали.
Сім’я Стециків досі шукає Юрка, щоб поховати його вдома. Батьки дивляться російські новини, де розповідають про полонених та вбитих, але жодної звістки немає, лише свідчення побратимів та документ про зникнення безвісти.
“Найкраща підтримка — це молитва”
Від часу зникнення Юрія сім’я збирається на літургії та влаштовує пам’ятні вечори на його честь.
“Юрко мав багато друзів, він світив кожному. Надихав. З ним пов’язано так багато смішних дитячих історій, які можна розповідати весь день. Навіть зараз, ввечері, коли ми із сім’єю збираємося, то завжди згадуємо Юрка, його дитинство, витівки. Він — наше світло, яке ніколи не згасне”, — ділиться Софія.
Сестра розповідає, що Юра б дуже засмутився, якби дізнався, як його сім’я горює. Він хотів би, щоб усі вони продовжували жити, сміятися й радіти, хоч уже й без нього.
“Звістка дуже сколихнула всіх нас. Але люди, навіть ті, які не знали Юрка, дуже підтримують. Багато хто прийшов на допомогу, приносили квіти, ділилися історіями про нього, показували фотографії та відео. Розповідали, яким Юрко був яскравим та особливим. Та найкраща підтримка — це молитва. І ми дякуємо всім, з молитвами стає світліше. Не зупиняємося вірити, що повернемо Юрка додому. І треба жити далі, пам’ятаючи його”.
Юркові присвячують виставки. Автор графіки Нікіта Тітов створив картину на честь Героя, яку можна побачити на Промприладі. Пісні Юри переспівують і діляться його творчістю з іншими.
Він дарував любов усім. Надихав та світив. Він робив світ кращим і брав від життя найкраще. Жив на всі груди та стільки ж творив і витворяв.
“Я завжди дивилася, на те, як він живе, як кайфує від того, що робить, як горить його серце, і мріяла про те, щоб і в мене був такий запал до життя. Я знаю, що він дивиться на нас з неба і оберігає. Юрко завжди буде в наших серцях, і ми будемо ділитися його любов’ю зі світом”.
