Валентина Ходус родом з Лисичанська. Вона була у рідному місті під час окупації у 2014 році. Після його звільнення жінка почала активно займатися волонтерством. Через проукраїнську позицію їй погрожували.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
У Лисичанську Валентину застало і повномасштабне вторгнення Росії. Евакуювалася, коли про це попросили військові. Прихисток жінка знайшла на Прикарпатті, яке стало для неї другим домом.
З Лисичанська жінка у складі групи з 14 осіб виїхала сьомого квітня. Евакуюватися порадили українські захисники, пише Правда.іф з посиланням на 24 канал.
“Вирішили їхали, коли хлопці-військові нам сказали: “Дівчата, ви вже в місті нам заважаєте”. Після цього ми зібралися і поїхали. Я зателефонувала всім, кому могла. У когось батьки залишилися, це я про хлопців, які пішли у тероборону або воювати. Активісти-пенсіонери в місті також були. То ми разом і зібрали групу”, – пригадує Валентина Ходус.
Дорога зайняла десять днів. Ходус ділиться, на Прикарпаття приїхала до друзів, тож освоюватися було не надто складно.
“Так склалося, що за 8 років ми з дітьми зі сірої зони об’їздили пів України. У мене склалися дружні стосунки з активними людьми з різних областей. Я завжди для себе знала, що поїду за потреби або на Івано-Франківщину, або на Тернопільщину. Тут дуже відкриті та прості люди”.
Відтоді вже була і в Карпатах, і в друзів на полонині. Там 8 кілометрів йшла вгору. Я взагалі не дуже люблю ходити, а тут зі задоволенням подолала ці кілометри. Ми там 3 дні провели. Карпати – це щось.
Але так інтегрувалися тут не всі. Багато людей так і залишилися в розгубленому стані. Гадаю, що треба працювати ще над психологічною підтримкою та особливими умовами.
Із зони бойових дій ми нормальними не виїхали. Ми всі психологічно травмовані, лише кожен по-різному.
Над цим ще треба працювати й працювати. Так, як потрібна реабілітація для військових, так само її потребують і ті, хто був змушений втікати з дому.
Валентині вдалося відновити діяльність волонтерської організації.
Я знову підтримую військових, співпрацюю з місцевими волонтерами, намагаюся підтримувати переселенців. Налагоджую нові зв’язки.
Шукаю людей, з якими ми будемо відновлювати Луганщину. Активно шукаю.
Бо варіант, що Луганська область не повернеться під контроль України, я навіть не розглядаю.
Жінка додає, у багатьох місцях відчуває себе як вдома. Але на Прикарпатті – по-особливому.
“Друзі наполягали, щоб я їхала саме сюди. Так і живу в них. Але не сама, а зі своїм зоопарком – котом і собакою”.
